Постанова
Іменем України
29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 752/22279/21
провадження № 61-7878св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» про визнання іпотеки припиненою та скасування заборони відчуження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати іпотеку за іпотечним договором від 11 березня 2008 року № 49.12/11/і213/08 такою, що припинена; зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 12210564 від 07 квітня 2014 року і виключити з Державного реєстру іпотек запис № 8359644.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 11 березня 2008 року між нею і ВАТ «Кредитпромбанк» (далі - банк) був укладений кредитний договір № 49.27/11/08-Z, за умовами якого вона отримала 134 330,00 грн зі сплатою 15,2 % річних і терміном повернення 10 березня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором цього ж дня між нею і банком укладено іпотечний договір № 49.12/11/і213/08, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
12 вересня 2011 року рішенням суду з неї стягнено заборгованість за кредитним договором у розмірі 155 291,82 грн, судовий збір у розмірі 1 552,92 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн, всього 156 964,74 грн, яку вона сплатила на рахунок ПАТ «Кредитпромбанк» в період з 01 березня до 02 липня 2012 року.
У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» як правонаступник кредитора звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з неї суми боргу за тим самим кредитним договором у розмірі 18 847,42 грн та судових витрат у справі, однак 17 лютого 2015 року суд ухвалив рішення, яким у задоволенні цього позову відмовив за недоведеністю вимог.
02 вересня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення прав вимоги, в який включено право вимоги за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 49.27/11/08-Z та іпотечним договором від 11 березня 2008 року № 49.12/11/і213/08.
У зв`язку з відсутністю заборгованості за кредитним договором вона 04 червня 2021 року звернулася з вимогою до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про зняття заборони з майна з огляду на виконання основного зобов`язання первісному кредитору, однак такий лист повернувся через закінчення терміну його зберігання. Оскільки наявність інформації про обтяження нерухомого майна в реєстрі обтяжень перешкоджає реалізації квартири, позивач просила в судовому порядку визнати іпотеку припиненою та зняти обтяження з квартири, що є предметом іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 21 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем заявлених вимог щодо виконання умов кредитних договорів, на забезпечення яких було укладено іпотечний договір.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 286/1693/17, від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20, від 05 березня 2020 року у справі № 918/319/19.
На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суди не звернули уваги на рішення судів, якими встановлено, що у ОСОБА_1 станом на 17 лютого 2015 року немає заборгованості за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 49.27/11/08-Z, а ПАТ «Дельта Банк» як кредитор не підтвердило жодним доказом, що така заборгованість існує, крім того, ПАТ «Дельта Банк» не надало жодних належних доказів і підтверджень на право стягувати з позивачки заборгованість за цим кредитним договором.
Суди проігнорували, що відповідач не довів належним чином свого права бути стягувачем за кредитним договором від 19 червня 2006 року № 49.27/13/06-Z та не надав належних доказів наявності у неї боргу за цим договором.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
24 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 жовтня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 49.27/13/06-Z, за умовами якого позичальник отримала 69 000,00 дол. США на купівлю квартири АДРЕСА_1 , строком до 18 жовтня 2026 року, зі сплатою 12,5 % річних.
Того ж дня на забезпечення належного виконання умов кредитного договору між ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 49.8/13/і295/06, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
11 березня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 49.27/11/08-Z, за умовами якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в розмірі 134 330,00 грн зі сплатою 15,2 % річних, строком до 10 березня 2018 року.
11 березня 2008 року на забезпечення належного виконання зобов`язань позивача за кредитними договорами від 19 жовтня 2006 року № 49.27/13/06-Z та від 11 березня 2008 року № 49.27/11/08-Z, між ОСОБА_1 і ПАТ «Кредитпромбанк» укладено іпотечний договір № 49.12/11/і213/08, предметом якого є спірна квартира.
26 березня 2012 року ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 червня 2006 року № 49.27/13/06- Z.
12 вересня 2011 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 2-4297/11 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 49.27./11/08-Z, яким стягнув з позичальника заборгованість за цим договором у сумі 155 291,82 грн та судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року у справі № 2-1300/12 позов банку задоволено частково, стягнено з ОСОБА_1 на користь банку 83 894,76 дол. США заборгованості за кредитним договором від 19 червня 2006 року № 49.27/13/06- Z та судові витрати.
ПАТ «Кредитпромбанк» 02 серпня 2012 року листом № 17151/49.67.1.2.-12153-49 підтвердило виконання ОСОБА_1 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року про стягнення заборгованості за гривневим кредитом та подання заяви до ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві щодо повернення виконавчого документа без виконання.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання в повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Системний аналіз зазначених вище норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що після сплати боржником боргу в повному обсязі кредитний договір припиняється у зв`язку з виконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, а отже, і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.
Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц.
Суди встановили, що оскільки між банком і ОСОБА_1 , крім валютного кредитного договору від 19 червня 2006 року № 49.27/13/06-Z, 11 березня 2008 року було укладено гривневий кредитний договір № 49.27/11/08-Z, тому дію іпотечного договору від 19 жовтня 2006 року № 49.8/13/і295/06 було припинено та 11 березня 2008 року укладено новий іпотечний договір № 49.12/11/і213/08, яким було забезпечено два кредитні договори, а саме: валютний - від 19 жовтня 2006 року № 49.27/13/06-Z з розміром зобов`язання - 69 000,00 дол. США та гривневий - від 11 березня 2008 року № 49.27/11/08-Z з розміром зобов`язання - 134 330,00 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач вказувала, що вона виконала судове рішення, яким стягнено заборгованість за гривневим кредитним договором від 11 березня 2008 року № 49.27./11/08-Z.
Про виконання валютного кредитного договору від 19 жовтня 2006 року № 49.27/13/06-Z, заборгованість за яким стягнена рішенням суду від 26 березня 2012 року, позивач не зазначала і відповідних доказів матеріали справи не містять.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення іпотеки за договором від 11 березня 2008 року № 49.12/11/і213/08, яким було забезпечено належне виконання як валютного так і гривневого кредитних догорів, адже доказів виконання валютного договору від 19 жовтня 2006 року № 49.27/13/06-Z позивач не надала.
Сама по собі реєстрація приватним нотаріусом КМНО Горбаль Н. О іпотеки на підставі іпотечного договору від 11 березня 2008 року № 49.12/11/і213/08 із зазначенням розміру гривневого зобов`язання не спростовує зміст іпотечного договору та не є підставою вважати виконаними зобов`язання позивача за валютним кредитним договором та, відповідно, іпотеку -припиненою.
Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов