Постанова
Іменем України
03 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 752/2951/19
провадження № 61-16494св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач - Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року у складі судді Колдіної О. О., постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, про визнання незаконним та скасування рішення житлової комісії та зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом війни III групи, ветераном військової служби. З 18 серпня 1978 року по 29 грудня 2006 року проходив військову службу на посадах офіцерського складу у Збройних Силах України. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 27 жовтня 1997 року до 29 грудня 2006 року проходив військову службу на посадах офіцерського складу у Військовому інституті Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка (м.Київ). 14 грудня 2006 року наказом заступника Міністра оборони України № 107 позивач був звільнений з військової служби у відставку за пунктом 67, підпункт «б» (за станом здоров`я) із залишенням на квартирному обліку для позачергового забезпечення житлом за рахунок Міністерства оборони України.
Позивач зазначає, що перебуває на квартирному обліку у Військовому інституті Київського Національного університету імені Тараса Шевченка у загальній та позачерговій черзі з 03 березня 1995 року складом сім`ї - чотири особи відповідно до Протоколу засідання житлової комісії від 03 грудня 1998 року № 92. До переведення у Військовий інститут Київського Національного університету імені Тараса Шевченка позивач перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 (м. Васильків Київської області) у загальній та позачерговій черзі з 22 вересня 1993 року.
Вважає, що перенесення дати зарахування на квартирний облік з 22 вересня 1993 року на 03 березня 1995 року суперечить вимогам статті 44 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК Української РСР) та порушує його права як військовослужбовця і громадянина на житло.
У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до житлової комісії Військового інституту Київського Національного університету імені Т. Шевченка із заявою, у якій просив внести зміни до його облікової квартирної справи та змінити дату зарахування його на облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов з 03 березня 1995 року на 22 вересня1993 року.
Рішенням житлової комісії Військового інституту Київського Національного університету імені Т. Шевченка, оформленого протоколом № 13 від 06 листопада 2018 року, позивачу було відмовлено у зміні дати зарахування на квартирний облік.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення, викладене в пункті 4 протоколу засідання житлової комісії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 06 листопада 2018 року № 13 про залишення дати зарахування на квартирний облік по гарнізону м. Києва полковника медичної служби у відставці ОСОБА_1 03 березня 1995 року; зобов`язати житлову комісію Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка прийняти рішення про перенесення дати зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 складом сім`ї з чотирьох осіб з урахуванням його права на перебування в загальній та позачерговій черзі з 22 вересня 1993 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення, викладене в пункті 4 протоколу засідання житлової комісії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 06 листопада 2018 року № 13 про залишення дати зарахування на квартирний облік по гарнізону м. Києва полковника медичної служби у відставці ОСОБА_1 03 березня 1995 року.
Зобов`язано житлову комісію Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка прийняти рішення про перенесення дати зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 складом сім`ї з чотирьох осіб з урахуванням його права на перебування в загальній та позачерговій черзі з 22 вересня 1993 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було зараховано на квартирний облік у військовій частині НОМЕР_1 (м. Васильків Київської області) з 22 вересня 1993 року, тому відповідно до вимог чинного законодавства України датою зарахування останнього на квартирний облік повинне бути саме 22 вересня 1993 року.
Суд зауважив, що в даному випадку положення наказу Міністра оборони України № 20 від 03 лютого 1995 року в частині зарахування військовослужбовців у разі переведення на інше місце служби попереднього часу перебування на квартирному обліку лише з 03 березня 1995 року суперечило положенням статті 44 ЖК Української РСР. Разом з тим, таке обмеження порушує право позивача, як військовослужбовця і громадянина, на житло. Тому, при вирішенні питання щодо зарахування позивачу після зміни місця служби і переведення до Військового інституту Національного університету ім. Т. Шевченка попереднього періоду перебування на квартирному обліку з 22 вересня 1993 року необхідно керуватись статтями 43 44 ЖК Української РСР.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Військовий інститут Київського національного університету ім. Т. Шевченка подав апеляційну скаргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року рішення місцевого судузалишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2020 року Військовий інститут Київського національного університету ім. Т. Шевченка подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те що, пунктом 2 наказу Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, визначено, що при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку в списках осіб, що користуються правом першочергового і позачергового отримання жилих приміщень, але не раніше ніж з дня набрання чинності цим наказом, тобто з 03 березня 1995 року.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
01 грудня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом війни III групи, ветераном військової служби, з 18 серпня 1978 року по 29 грудня 2006 року проходив військову службу на посадах офіцерського складу у Збройних Силах України.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 27 жовтня 1997 року до грудня 2006 року проходив військову службу на посадах офіцерського складу у Військовому інституті Київського Національного Університет імені Тараса Шевченка, м. Київ.
14 грудня 2006 року наказом заступника Міністра оборони України № 107 він був звільнений з військової служби у відставку за пунктом 67, підпункт «б» (за станом здоров`я) із залишенням на квартирному обліку для позачергового забезпечення житлом за рахунок Міністерства оборони України.
До переведення у Військовий інститут Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 (м. Васильків Київської області) у загальній та позачерговій черзі з 22 вересня 1993 року, згідно з довідкою № 531 від 10 серпня 1998 року Гайсинської квартирно-експлуатаційної частини.
В подальшому, при переведенні позивача до Військового інституту Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, він був зарахований на квартирний облік у загальній та позачерговій черзі з 03 березня 1995 року складом сім`ї - чотири особи відповідно до Протоколу засідання житлової комісії від 03 грудня 1998 року № 92.
Позивач звернувся до житлової комісії Військового інституту Київського Національного університету імені Т. із заявою, у якій просив внести зміни до його облікової квартирної справи та змінити дату зарахування його на облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов з 03 березня 1995 року на 22 вересня 1993 року.
Рішенням житлової комісії Військового інституту Київського Національного університету імені Т. Шевченка, оформленого протоколом № 13 від 06 листопада 2018 року йому було відмовлено у перенесенні дати зарахування на квартирний облік.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. При цьому, згідно з частиною третьою цієї статті, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтями 34 37 ЖК Української РСР потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.
Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
На виконання пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 затвердив Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями. Пункт 4 цього порядку, зокрема, передбачає, що центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення, Держспецтрансслужба та Держспецзв`язок, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом.
У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону про внесення змін до статті 12 зазначено, що військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.
Згідно із пунктом 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями та пунктом 3.7 наказу Міністра оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577, військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що встановлення факту порушення житлових прав позивача та внесення змін до дати зарахування його на квартирний облік забезпечує рівність в черговості забезпечення житлом військовослужбовців, які проходять військову службу, не змінюючи місця служби, та військовослужбовців, які внаслідок переїзду до іншого місця служби втрачають при цьому час квартирного обліку за попереднім місцем служби.
При цьому суди обґрунтовано виходили із того, що при визначенні черговості надання жилого приміщення для позивача застосуванню підлягають приписи статей 38-44 ЖК Української РСР, а не наказ Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, який істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Зазначене узгоджується з правовими висновками висловленими у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 760/9507/15-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 362/4273/17, від 27 вересня 2018 року у справі № 362/4307/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 362/6383/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 285/3566/17, від 20 березня 2019 року у справі № 760/750/16-ц, від 04 листопада 2019 року у справі № 362/776/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 362/1608/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 760/8659/19.
При таких обставинах доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для перенесення періоду перебування позивача на квартирному обліку з 03 березня 1995 року на 22 вересня 1993 року є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев