05.10.2024

№ 752/3337/18

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 752/3337/18

провадження № 61-14804св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Секретаріат Кабінету Міністрів України, Автопідприємство Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України,

третя особа - Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третя особа - Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 28 січня 2013 № 70-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 № 811-к позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року скасовано наказ про звільнення, поновлено позивача на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та поновлено дію контракту від 28 січня 2013 року, а також стягнуто на його користь середньомісячний заробіток в розмірі 131 032,50 грн.

Зазначене рішення відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 03 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року залишено без змін.

Проте, лише 22 січня 2018 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом Міністра Кабінету Міністрів від 21 червня 2016 року № 433-к та наказом секретаря Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2017 № 478-к «Про внесення змін до наказу від 21 червня 2016 року № 433-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким було змінено дату поновлення на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Того ж дня позивача було ознайомлено з наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 21 червня 2016 року № 434-к про звільнення його з посади директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України у зв?язку із закінченням терміну дії контракту 01 лютого 2016 року.

Цей наказ про звільнення позивач вважає незаконним, оскільки сам факт видачі наказу 21 червня 2016 року про поновлення його на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, на його думку, свідчить про визнання Секретаріатом Кабінету Міністрів України наявності трудових відносин після 01 лютого 2016 року, а тому вказаний трудовий договір був продовжений на невизначений строк.

Позивач також вказував, що наказ про призначення на посаду, який був підставою для виникнення трудових відносин, не містить посилання на строк його дії, що свідчить про безстроковість трудового договору.

З урахуванням викладених обставин просив суд, скасувати наказ Міністра Кабінету Міністрів України від 21 червня 2016 року № 434-к про звільнення позивача; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України; стягнути з Секретаріату Кабінету Міністрів України та Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України солідарно середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 273 290,55 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, укладаючи контракт, та підписавши його, погодився на його умови та був обізнаний з положеннями трудового договору, які передбачали його строковість. Посилання позивача на існування трудових відносин між ним та відповідачем після 01 лютого 2016 року є безпідставним, оскільки такі відносини можуть тривати лише на підставі трудового договору або ж фактичного виконання обумовленої роботи, чого не було.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалене рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

25 вересня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду відСекретаріату Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

01 жовтня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

01 жовтня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшли пояснення до касаційної скарги, в яких третя особа просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 вересня 2019 року матеріали цивільної справи № 752/3337/18 надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 28 січня 2013 № 70-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на умовах укладеного контракту.

Вказаний контракт був укладений терміном до 01 лютого 2016 року.

Згідно наказу Міністра Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 № 811-к, ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року наказ Міністра Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 № 811-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Автопідприємств та поновлено дію контракту від 28 січня 2013 року, а також, стягнуто з Автопідприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 131 032,50 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати в межах середньомісячного заробітку у сумі 110 15,57 грн допущено до негайного виконання.

21 червня 2016 року на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року наказом № 433-к ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України з 19 січня 2016 року.

Того ж дня, 21 червня 2016 року, Міністром Кабінету Міністрів України виданий наказ № 434-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України у зв?язку із закінчення терміну дії контракту 01 лютого 2016 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року, роз?яснено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 та визначено, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді з дати звільнення, а саме - з 30 жовтня 2014 року.

10 листопада 2017 року Міністром Кабінету Міністрів України виданий наказ № 478-к про внесення змін до наказу від 21 червня 2016 року № 433-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині дати поновлення на посаді - з 30 жовтня 2014 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно статі 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» (далі - постанова № 170) контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за угодою сторін, складеною у письмовій формі.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (пункт 10 Постанови КМУ № 170).

Вказаний контракт був укладений 28 січня 2013 року. Пунктами 6.1, 6.2 Контракту зазначено, що він діє з 28 січня 2013 року до 01 лютого 2016 року. За два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений шляхом укладення додаткової угоди або укладений новий.

Зазначені дії у повній мірі відповідали приписам пунктів 11, 12 Положення про Автопідприємство Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, яким встановлено, що директор Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України виконує свої обов?язки відповідно до законодавства, цього Положення та контракту. Департамент укладає контракт з директором Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на визначений термін та здійснює контроль за його виконанням.

Статтею 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Згідно зі статтею 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Системний аналіз вказаних правових норм дозволяє дійти висновку, що трудовий договір, укладений на визначений строк, припиняється за закінчення такого строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення.

Наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 21 червня 2016 року № 434-к ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Автопідприємства Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України у зв?язку із закінчення терміну дії контракту 01 лютого 2016 року.

Судами встановлено, що фактичні трудові відносини між ОСОБА_1 та роботодавцем у період з 01 лютого 2016 року по 21 червня 2016 року були відсутні, оскільки між сторонами існував інший трудовий спір і позивач свої трудові обов`язки у вказаний період часу за контрактом від 28 січня 2013 року не виконував,заробітна плата йому не нараховувалася. Будь яких додаткових угод до контракту від 28 січня 2013 рокуабо ж нового контракту з позивачем укладено не було.

Крім того, із дій роботодавця чітко вбачалось, що він як сторона трудового договору, укладеного на визначений строк, заперечував проти продовження його дії та вимагав припинення трудових відносин з позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивач, укладаючи контракт та підписавши його, погодився на його умови та був обізнаний з положеннями трудового договору, які передбачали його строковість.

Таким чином, посилання заявника на існування трудових відносин між ним та відповідачем після 01 лютого 2016 року є безпідставним, оскільки такі відносини можуть тривати лише на підставі трудового договору, строк дії якого не сплив, або ж - фактичного виконання обумовленої контрактом роботи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо заявленого клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Заявником у клопотанні належним чином та у достатній мірі не наведено та не обґрунтовано, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко

В. П. Курило