№ 752/6964/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 752/6964/17-ц

провадження № 61-47906св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в м. Києві, Державна казначейська служба України,

третя особа - Голосіївське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 24 квітня 2018 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України, третя особа - Голосіївське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, про відшкодування шкоди.

Посилався на те, що 20 березня 2011 року та на наступний день він зазнав шахрайських дій з боку невідомих осіб, які шляхом обману та зловживання довірою заволоділи його майном, а саме: коштами у сумі 10 000,00 євро та 15 000,00 доларів США. У зв`язку із чим він звертався до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві із відповідною заявою.

29 березня 2011 року було відкрито кримінальну справу, яку 19 травня

2011 року зупинено слідчим.

Після неодноразового подання заяв та скарг, 17 квітня 2012 року рішення про зупинення досудового слідства було скасовано та кримінальну справу було направлено до слідчого відділу Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві) для організації подальшого розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року визнано неправомірною бездіяльність начальника Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та заступника прокурора Голосіївського району м. Києва, які не розглянули заяву ОСОБА_1 про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальній справі № 01-17784, порушеній за КПК України 1960 року, та зобов`язано вказаних осіб розглянути його заяву та надати йому відповідь у строк, визначений частиною першою статті 214 КПК України.

02 липня 2015 року слідчим СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві Листопад С. Г. незаконно винесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження.

05 лютого 2016 року слідчим суддею Голосіївського районного суду

м. Києва винесено постанову про визнання бездіяльності слідчого

СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві Листопад С. Г. у кримінальному провадженні від 02 липня 2015 року № 12014100010002151 неправомірною. Постанову вказаного слідчого від 02 липня 2015 року про закриття кримінального провадження скасовано.

Посилався на те, що з моменту винесення вказаної ухвали жодної інформації про активізацію досудового розслідування не надходило. Досудове розслідування не проводилося, протиправна бездіяльність Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, як вважав позивач, продовжувалася.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на його користь майнову та моральну у розмірі 1 390 00,00 грн, заподіяну внаслідок неправомірної бездіяльності у кримінальному провадженні № 12014100010002151 службових осіб Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди, наявність незаконної дії чи бездіяльності відповідачів, у чому саме полягають незаконні дії кожного з відповідачів, не підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів і шкодою.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції вважав, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірної бездіяльності у кримінальному провадженні службових осіб Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що позивачу завдано майнову та моральну шкоду саме з вини посадових осіб органів досудового розслідування, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між вказаною шкодою і протиправними діями вказаних осіб.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Разом з тим, ОСОБА_1 вважав, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно досліджено матеріали справи.

Вважав, що ним надані докази, які свідчать про те, що дії відповідачів є неправомірними, завдали йому шкоди, між ними є безпосередній причинний зв`язок та їх вина, а тому, враховуючи положення статті 1166 1167 ЦК України, спричинена йому майнова та моральна шкода має бути відшкодована.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Голосіївського районного суду м. Києва.

У січні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року призначено справу до розгляду.

Відзив на касаційні скарги учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2011 року ОСОБА_1 звертався до Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві із заявою про вчинення невідомими особами шахрайських дій відносно нього (а. с. 7, 8).

Відповідно до листа Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 29 квітня 2011 року № 53/х-1020, ОСОБА_1 було повідомлено, що за результатами його заяви було порушено кримінальну справу від 29 березня 2011 року № 0117784 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України та у вказаній кримінальній справі проводяться оперативно-розшукові заходи, направлені на встановлення, причетних осіб до вчинення вказаного злочину (а. с. 9).

На письмову заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2011 року про хід розслідування, Голосіївським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві було повідомлено, що досудове слідство у цій кримінальній справі зупинено на підставі

пункту 3 статті 206 КПК України, за не встановленням особи, яка скоїла злочин (а. с. 10, 11).

17 січня 2012 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою на дії слідчого, та

30 січня 2012 року листом заступника прокурора Голосіївського району

м. Києва було повідомлено останнього, що слідчим прийнято рішення про зупинення досудового слідства та підстав для скасування вказаної постанови немає (а. с. 12-14).

09 березня 2012 року ОСОБА_1 було подано скаргу на бездіяльність слідчого, та 15 березня 2012 року прокуратурою Голосіївського районного суду м. Києва було повідомлено, що слідчим прийнято рішення про зупинення досудового слідства та підстав для скасування вказаної постанови немає (а. с. 15,16).

23 березня 2012 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою на дії районного прокурора, та 25 квітня 2012 року прокуратурою м. Києва було вказано про те, що 17 квітня 2012 року рішення слідчого про зупинення досудового слідства у кримінальному провадженню було скасовано та у справі з метою активізації слідства надано письмові вказівки, у тому числі спрямовані на викладених в скарзі тверджень слідчим шляхом (а. с. 17-18, 19).

07 червня 2012 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою на тяганину при розслідування кримінальної справи, та 18 червня 2012 року на це звернення йому була надана відповідь про те, що проведення досудового слідства доручено слідчому Кузьміну С. В. , який поновив розслідування та проводить всі необхідні слідчі дії з метою розкриття злочину (а. с. 20, 21).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року, ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого

2014 року, якою відмовлено у відкритті провадження, а заяву

ОСОБА_1 повернуто, - було скасовано. Постановлено нову ухвалу про визнання неправомірною бездіяльність начальника Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та заступника прокурора Голосіївського району м. Києва, яка полягає у не розгляді заяви про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 у кримінальній справі № 01-17784, порушеної за КПК України 1960 року. Зобов`язано начальника Голосіївського районного управління Головного управління Міністерствам внутрішніх справ України в м. Києві та заступника прокурора Голосіївського району м. Києва розглянути заяву ОСОБА_1 та надати відповідь у строк, визначений частиною першою статті 214 КПК України (а. с. 24-26).

Постановою слідчого відділу Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

від 02 липня 2015 року Листопад С. Г. , кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 22 березня 2014 року № 12014100010002151 - закрито (а. с. 28-30).

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 05 лютого 2016 року, визнано бездіяльність слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві неправомірною та скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 02 липня 2015 року (а. с. 96-99).

На час розгляду судами попередніх інстанцій остаточне процесуальне рішення у кримінальному провадженні № 12014100010002151 від 22 березня 2015 року не прийнято, проводилось досудове розслідування (а. с. 122).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня

1995 року) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 1174 ЦК України.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване

статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування та задоволення слідчим суддею таких скарг, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Зокрема, сам по собі факт скасування слідчим суддею за скаргою позивача постанов слідчого, винесених при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні, беззаперечно не свідчить про нанесення моральної шкоди позивачу та її розмір.

Питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12 81 ЦПК України), встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди, наявність незаконної дії чи бездіяльності відповідачів, у чому саме полягають незаконні дії кожного з відповідачів, не підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи у якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів і шкодою, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення майнової та моральної шкоди у зв`язку із недоведеностю таких вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович