№ 752/8302/16-ц

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 752/8302/16-ц

провадження № 61-8786св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 07 вересня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 08-038/347к (далі - Кредитний договір) з наступними змінами та доповненнями до нього, внесеними додатковими договорами, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 85 000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 07 вересня 2005 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а його правонаступником є ОСОБА_2 . Позичальникне виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 29 лютого 2016 року в неї утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 104 348,60 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 29 лютого 2016 року еквівалентно 2 823 087,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 49 337,12 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 35 760, 61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 7 537,61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 11 713,25 доларів США. У зв`язку з невиконанням позичальником та поручителем взятих на себе зобов`язань 19 травня 2016 року банк направив їм вимоги про усунення порушень, однак заборгованість за Кредитним договором не погашена. Враховуючи викладене, ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що 11 березня 2014 року банк направив їй вимогу про повне погашення заборгованості до 20 березня 2014 року, тобто змінив строк виконання основного зобов`язання. При цьому прострочена заборгованість зі сплати кредиту та процентів за Кредитним договором виникла з 15 січня 2010 року і не була погашена протягом більш ніж 90 календарних днів, що згідно з пунктом 4.5 Кредитного договору означає настання 15 квітня 2010 року строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі та з цього часу банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, а всі сплачені нею кошти повинні були зараховуватися на погашення тіла кредиту. Крім того, останній платіж на погашення заборгованості за Кредитним договором вона здійснила у травні 2013 року, однак банк звернувся до суду з позовом лише в червні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 104 348,60 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 29 лютого 2016 року становило 2 823 087,56 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» судовий збір в розмірі по 21 173,16 грн з кожного.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань. Матеріали справи не містять доказів направлення у 2014 році відповідачам вимоги про дострокове погашення кредиту, тому її доводи про зміну банком строку виконання основного зобов`язання не заслуговують на увагу. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що останній платіж на погашення тіла кредиту в розмірі 0,72 доларів США відповідач здійснила 16 вересня 2013 року, що свідчить про переривання позовної давності. Отже, пред`явивши позов 02 червня 2016 року, банк не пропустив позовну давність.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

09 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний Суд» касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених:

- в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17, щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором, яким встановлено окремі зобов`язання, що деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку;

- в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, за змістом якої пеня за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування;

- в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 697/798/16-ц, в якій зазначено, що часткове погашення заборгованості позичальником після початку прострочки, не змінює підстав настання строку дострокового повернення кредиту згідно з умовами договору;

- в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16, а також в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц, щодо дати настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором та переривання позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.

03 жовтня 2022 року справа № 752/8302/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 07 вересня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 85 000 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становило 429 250 грн, зі сплатою 12,50 % річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягав щорічному перегляду згідно з умовами пункту 2.6 цього договору та порядком погашення суми основної заборгованості до 15 числа кожного місяця згідно з графіком, який вказаний в підпункті 1.1.1. пункту 1 статті 1 договору, з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості до 06 вересня 2015 року.

Згідно з пунктами 3.3.9, 3.3.10, 3.3.11 Кредитного договору позичальник зобов`язалася сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 цього договору, а також достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених пунктами 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору.

В пункті 4.5 Кредитного договору зазначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більш ніж 90 (дев`яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Між банком та ОСОБА_1 укладалися також договори про внесення змін та додаткові угоди до Кредитного договору.

Договором про внесення змін № 1 від 18 березня 2009 року було змінено графік погашення основного боргу, у зв`язку з чим пункти 1.1.1 та 1.1.2 Кредитного договору викладено в новій редакції.

Договором про внесення змін № 2 від 28 вересня 2009 року сторони змінили графік погашення основного боргу, який на 28 вересня 2009 року становив 50 413,64 доларів США, починаючи з 29 жовтня 2008 року зі сплатою 14,00 % річних, у зв`язку з чим пункти 1.1.1 та 1.1.2 Кредитного договору викладено в новій редакції.

Додатковою угодою № 3 від 12 листопада 2010 року сторони встановили нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 14,98 % річних, а також - новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості - до 06 вересня 2020 року.

Договором про внесення змін № 3 від 28 січня 2013 року сторони визначили, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на цей день, здійснюватиметься після спливу шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1 % процентів річних протягом шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Сторони також домовилися, що погашення кредиту в сумі 50 337,94 доларів США, сплата відстрочених до сплати процентів здійснюватиметься позичальником не пізніше 27 липня 2013 року.

Договором про внесення змін № 4 від 26 липня 2013 року сторони дійшли згоди, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на цей день, здійснюватиметься після спливу шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1 % процентів річних протягом шестимісячного строку з дати підписання цього договору. Сторони домовилися, що погашення кредиту в сумі 49 337,84 доларів США, сплата відстрочених до сплати процентів здійснюватиметься позичальником не пізніше 25 жовтня 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 07 вересня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», який змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а його правонаступником є ОСОБА_2

ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 29 лютого 2016 року складала 104 348,60 доларів США, що за курсом НБУ на 29 лютого 2016 року еквівалентно 2 823 087,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 49 337,12 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 35 760, 61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 7 537,61 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 11 713,25 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанцій виходив з того, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості в розмірі 104 348,60 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 29 лютого 2016 року становило 2 823 087,56 грн.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 посилалася на те, що прострочена заборгованість зі сплати кредиту та процентів за Кредитним договором виникла з 15 січня 2010 року і не була погашена протягом більш ніж 90 календарних днів, що згідно з пунктом 4.5 Кредитного договору означає настання з 15 квітня 2010 року строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі, та з цього часу банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, а всі сплачені нею кошти повинні були зараховуватися на погашення тіла кредиту.

В постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 697/798/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18, від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16, від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц, на які послалася заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справах №№ 444/9519/12, 300/470/17, 202/4494/16-ц: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;

- у справі 697/798/16-ц: часткове погашення заборгованості позичальником після початку прострочки, не змінює підстав настання строку дострокового повернення кредиту згідно з умовами договору;

- у справах №№ 375/998/15-ц, 640/4666/18, 522/799/16, 138/240/16-ц: якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

У справі, яка переглядається, умовами Кредитного договору з наступними змінами та доповненнями до ньоговстановлено як строк дії договору (до 06 вересня 2020 року), так і строки виконання позичальником зобов`язань із щомісячним внесенням платежів.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Тобто поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки в договорі встановлені окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання, зокрема прострочення виконання відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного з цих платежів. Не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Таким чином, встановлення строку кредитування в договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.

В оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не звернув увагу на наявність простроченої заборгованості більш ніж на 90 днів ще у 2010 році, а тому банк звернувся до суду з пропуском позовної давності, відхиляються колегією суддів, позаяк вони спростовуються наявними письмовими матеріалами справи, а саме розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що боржником здійснювалося погашення заборгованості за нарахованими відсотками в межах передбаченого договором строку.

Однак апеляційний суд не дав правової оцінки і не з`ясував, чи був змінений строк виконання основного зобов`язання з огляду на те, що пунктом 4.5 Кредитного договору передбачено обов`язок позичальника погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більш ніж 90 (дев`яносто) календарних днів.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не з`ясував питання про обґрунтованість нарахування позивачем розміру заборгованості за Кредитним договором в разі зміни строку виконання основного зобов`язання згідно з вищенаведеними умовами цього договору, не встановив періоду нарахованих процентів за користування кредитними коштами та неустойки, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено в повному обсязі.

Також суд апеляційної інстанції не спростував належним чином доводів відповідача щодо пропуску банком позовної давності.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.

В цій справі суд апеляційної інстанції не встановив і не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, коли розпочався перебіг позовної давності за вимогами банку та коли боржник вчинила дії, внаслідок яких відбулося переривання позовної давності. Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи погашала боржник заборгованість за Кредитним договором після настання строку виконання основного зобов`язання, зокрема, чи вчиняла вона дії щодо погашення 16 вересня 2013 рокучастини боргу в розмірі 0,72 доларів США. Зазначене має важливе значення для визначення початку перебігу позовної давності та наявності чи відсутності підстав вважати його таким, що перервався.

Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 697/798/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18, від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц, тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук