Постанова
Іменем України
30 вересня2020 року
м. Київ
справа № 752/8853/16-ц
провадження № 61-22298св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександр Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року в складі судді Антонової Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького О. А. та просила визнати незаконними дії відповідача щодо прийняття від ОСОБА_2 , який діяв від її імені на підставі довіреності від 27 березня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., яка мала дописки та інші незастережені видавником документа виправлення, заяв про видачу на її ім`я свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, а також визнати недійсними видані нотаріусом свідоцтва про право власності на частку нерухомого майна в спільному майні подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. заведена спадкова справа, а 25 квітня 2013 року на підставі наказу Головного управління юстиції у місті Києві № 229/6 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікуцьким О. А. в порядку заміщення приватного нотаріуса цього ж нотаріального округу Марченко О. І. було прийнято спадкову справу для подальшого провадження. 28 травня 2013 року вона отримала від відповідача листи № 92 від 21 травня 2013 року, № 97 від 22 травня 2013 року, № 127 від 10 червня 2013 року про передачу спадкової справи та видачу на її ім`я свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя.
12 червня 2013 року вона звернулася до відповідача з проханням надати їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, проте відповідач повідомив їй, що передав ці свідоцтва її сину ОСОБА_4 на підставі виданої нею 27 березня 2012 року довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., якою вона уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на оформлення спадкових прав на майно, що залишилося після смерті її чоловіка.
Ознайомившись зі змістом вказаної довіреності, помітила, що в неї внесені зміни (закреслення слів та дописки), які були відсутні на час її видачі, в зв`язку з чим того ж дня скасувала цю довіреність.
Посилаючись на те, що правовстановлюючими документами на нерухоме майно незаконно заволоділи сторонні особи проти її волі та вона позбавлена права розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд, просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконними нотаріальні дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького О. А. щодо прийняття від громадянина ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 березня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим № 450, яка мала дописки та інші незастережені видавником документа виправлення, заяв про видачу на ім`я ОСОБА_1 свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме: заяви за реєстровим № 21 від 21 травня 2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та на Ѕ частку від 12/100 частки квартири АДРЕСА_2 ; заяви за реєстровим № 22 від 22 травня 2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 та на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_4 ; заяви за реєстровим № 28 від 10 червня 2013 року на Ѕ частку земельної ділянки, площею 0, 1412 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 .
Визнано недійсними свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікуцьким О. А. на ім`я ОСОБА_1 за заявами ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 27 березня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим № 450, а саме: свідоцтво за реєстровим № 1202 від 21 травня 2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво за реєстровим № 1206 від 21 травня 2013 року на Ѕ частку від 12/100 частки квартири АДРЕСА_2 ; свідоцтво за реєстровим № 1213 від 22 травня 2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 ; свідоцтво за реєстровим № 1217 від 22 травня 2013 року на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_4 ; свідоцтво за реєстровим № 1459 від 10 червня 2013 року на Ѕ частку земельної ділянки, площею 0, 1412 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 .
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надавала згоди на внесення будь-яких дописок та виправлень, в тому числі щодо права повірених на отримання свідоцтв про право власності на спільне майно подружжя, у довіреність від 27 березня 2012 року і вказані дописки та виправлення були відсутні на дату її видачі, а тому наявні підстави для визнання незаконними дій відповідача щодо прийняття від ОСОБА_2 , який діяв на підставі цієї довіреності, заяв про видачу на ім`я позивача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя і визнання цих свідоцтв недійсними.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки доводам сторін щодо правомірності видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, не оцінив поданих на обґрунтування вказаних обставин доказів, а тому дійшов передчасного висновку про відмову взадоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що викладені в рішенні суду першої інстанції висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам, норми матеріального та процесуального права застосовані районним судом правильно і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сікуцький О. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року і постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що його нотаріальні дії були вчинені в повній відповідності до чинного законодавства України, а тому не могли бути визнані судом недійсними. У позовній заяві позивач не наводить конкретних підстав для визнання недійсними свідоцтв та не зазначає в який спосіб оформлення свідоцтв про її право власності на Ѕ частину спільного майна подружжя порушує її права та які саме.
Також зазначає, що виправлення у видану позивачем 27 березня 2012 року довіреність на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були внесені на підставі їх заяви, оскільки вказана довіреність передбачала право повірених вносити до неї виправлення.
До того ж уважає, що звернення позивача до нотаріуса з заявою про видачу дублікатів свідоцтв свідчить про схвалення нею дій нотаріуса та повірених.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
29 січня 2020 року справа № 752/8853/16-ц надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 надіслала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Крім того, ОСОБА_1 заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, посилаючись, зокрема, на те, що вказана справа містить виключну правову проблему.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_3 , у зв`язку з чим 13 вересня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. була заведена спадкова справа.
27 березня 2012 року позивач на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., якою уповноважила вказаних осіб, зокрема, на оформлення своїх спадкових прав на майно спадкодавця; оформлення, отримання та подання необхідних документів для оформлення та отримання свідоцтв про право на спадщину; оформлення, отримання та подання всіх необхідних документів для переоформлення грошових коштів у банківських установах; після оформлення спадкових прав на майно проведення їх державної реєстрації; на представництво її інтересів.
28 березня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які діяли від імені позивача, звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. із заявою про внесення виправлення у довіреність від 27 березня 2012 року.
На підставі вказаної заяви приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. внесені виправлення у довіреність, видану позивачем 27 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а саме викреслено слова «на спадщину на майно» та замінено їх словами «власності на частку в спільному майні подружжя», а також дописано «отримувати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя».
На підставі наказу Головного управління юстиції у місті Києві «Про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І.» № 229/б в порядку заміщення останньої, 25 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікуцьким O. A. прийнято спадкову справу для подальшого провадження.
На підставі заяв ОСОБА_6 , поданих від імені ОСОБА_1 , від 21 травня 2013 року, від 22 травня 2013 року та від 10 червня 2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікуцьким О. А. були видані свідоцтва про право власності, а саме: свідоцтво за реєстровим № 1202 від 21 травня 2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ; свідоцтво за реєстровим № 1206 від 21 травня 2013 року на Ѕ частку від 12/100 часток квартири АДРЕСА_2 ; свідоцтво за реєстровим № 1213 від 22 травня 2013 року на Ѕ частку квартири АДРЕСА_3 ; свідоцтво за реєстровим № 121 від 22 травня 2013 року на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_4 ; свідоцтво за реєстровим № 1459 від 10 червня 2013 року на Ѕ частку земельної ділянки, площею 0, 1412 га, по АДРЕСА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України, частина перша статті 10 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Аналогічну норму містить частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.
У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького О. А. щодо прийняття від ОСОБА_2 , який діяв від її імені на підставі нотаріально-посвідченої довіреності від 27 березня 2012 року, яка мала дописки та інші незастережені видавником документа виправлення, заяв про видачу на її ім`я свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, а також визнати недійсними видані нотаріусом за заявою ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частку нерухомого майна в спільному майні подружжя.
У позовній заяві позивач зазначає, зокрема, про те, що довіреністю від 27 березня 2012 року вона не уповноважувала ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на вчинення ними дій щодо видачі на її ім`я свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя та їх отримання. Вказані дії вчинені приватним нотаріусом на підставі довіреності, в яку без її згоди та відома, відповідно до заяви від повірених осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були внесені зміни в вигляді закреслення слів та дописок. Внаслідок таких незаконних дій ОСОБА_2 отримав п`ять виданих на її ім`я свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, які передав не їй, а ОСОБА_4 , що позбавило її права розпоряджатися належним їй майном.
Тобто, фактично в позовній заяві позивач стверджує про порушення її прав також ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , за заявою яких були внесені зміни в довіреність, що призвело до розширення їх повноважень та, як наслідок, видачі їм оспорюваних свідоцтв.
Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і не можуть бути розглянуті судом і вирішені без залучення їх співвідповідачами в цій справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Проте, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до участі в справі в якості співвідповідачів не залучені, клопотань про їх залучення співвідповідачами за цим позовом позивач не заявляла, що є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, не звернули уваги, що позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів, внаслідок чого зробили неправильний висновок про задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького О. А., скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, наведених вище.
При цьому Верховний Суд зазначає, що відмова в позові із вищевказаної підстави не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом на загальних підставах із визначенням належного складу учасників справи.
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року в справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу задоволено, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано та в задоволенні позову відмовлено, то сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 606, 32 грн та за подання касаційної скарги в сумі 2 204, 80 грн підлягає стягненню з позивача на його користь.
Керуючись статтями 400, 403, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 рокускасувати і ухвалити нове.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича про визнання незаконними нотаріальних дій та визнання недійсними свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького Олександра Анатолійовича 2 811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) гривень 12 копійок судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов