№ 753/13718/16-ц

Постанова

Іменем України

13 липня2020 року

м. Київ

справа № 753/13718/16-ц

провадження № 61-49138св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Айбокс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєвої В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос», до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Айбокс», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання правочину недійсним та визнання відсутнім права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК ТОВ «Геліос») звернулося до суду з позовом в якому просило визнати недійсним договір поруки від 25 червня 2014 року № П-2002859-5, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , визнати відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги за договором кредитної лінії від 22 травня 2014 року № НКЛ-2002859/1, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Айбокс» (далі - ТОВ «Айбокс»), яке виникло на підставі договору поруки № П-2002859-6 від 25 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 травня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс» укладено договір кредитної лінії, згідно якої банк зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 80 000 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31 грудня 2017 року. Виконання договору кредитної лінії забезпечувалося договорами застави та договорами поруки.

Під час здійснення уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію АТ «Дельта Банк» перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемним, було виявлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором додатково укладено договір поруки від 25 червня 2014 року № П-2002859-5, укладений між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , який на той час був співробітником банку та обіймав посаду заступника голови Ради Директорів АТ «Дельта Банк».

Умови договору поруки суперечать одна одній, а зміст договору поруки суперечить чинному законодавству України, так як формулювання меж відповідальності поручителя підпадає під ознаки іншого виду забезпечення виконання зобов`язань - договору застави, предметом якого є грошові кошти, які обліковуються на банківському рахунку, відкритому у АТ «Дельта Банк». Відповідно до умов кредитного договору строк виконання зобов`язання було встановлено до 31 грудня 2017 року, але 04 лютого 2015 року ОСОБА_1 було здійснено часткове погашення кредитних коштів за кредитним договором на загальну суму 6 758 516,65 грн за відсутності простроченої заборгованості та відсутності вимоги кредитора до боржника, заставодавців та поручителів.

Погашення заборгованості 04 лютого 2015 року за кредитним договором на підставі договору поруки, а також його укладення було здійснено у період застосування до АТ «Дельта Банк» особливого режиму контролю.

04 лютого 2015 року, погашаючи заборгованість ТОВ «Айбокс» за кредитним договором за рахунок коштів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 операція на підставі договору поруки не проходила, а відповідно операція за договором не здійснювалась, реальних грошових надходжень АТ «Дельта Банк» так і не отримував. АТ «Дельта Банк», здійснюючи погашення заборгованості за кредитним договором на підставі договору поруки, був зобов`язаний проінформувати куратора про таке погашення, надати йому документи для ознайомлення та погодження. Однак, такий порядок не було дотримано, про що свідчить необізнаність куратора з фактом погашення відповідачем заборгованості ТОВ «Айбокс» та відсутність його письмової згоди.

АТ «Дельта Банк», здійснюючи погашення заборгованості за кредитним договором на підставі договору поруки, був зобов`язаний здійснити дану банківську операцію виключно через кореспондентській рахунок, відкритий у НБУ. Однак, такий порядок не було дотримано, оскільки погашення заборгованості відбувалось з поточного рахунку ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Айбокс». Оскільки наявні в банку кошти знаходяться на кореспондентському рахунку, форма погашення заборгованості в цьому випадку свідчить про зменшення заборгованості в обліку банку без перерахування реальних грошових коштів. Оспорюваний правочин укладений з порушенням постанов НБУ та має бути визнаний недійсним, як такий, що укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти.

Від імені АТ «Дельта Банк» спірний договір поруки підписаний одноособово Головою Ради Директорів ОСОБА_5, яка не була уповноважена на укладання договору поруки з ОСОБА_1 відповідно до статуту АТ «Дельта Банк». Рішення Ради Директорів АТ «Дельта Банк» щодо уповноваження ОСОБА_5 укладати від імені банку договір поруки із відповідачем не приймалось, а при укладанні договору поруки не дотримано правило двох підписів. Отже, при укладенні договору поруки, відсутня обов`язкова вимога чинності правочину, яка передбачена частинами другою-третьою статті 203 ЦК України.

Протокол № 31/01 Засідання Кредитного комітету АТ «Дельта Банк» від 25 червня 2014 року є спробою підмінити рішення Ради Директорів про укладання договору поруки, якого немає. Крім того, він не відповідає Положенню про Кредитний комітет та Малий Кредитний комітет АТ «Дельта Банк». На засіданні Кредитного комітету були відсутні 2 особи з 4. Тобто, засідання Кредитного комітету від 25 червня 2014 року відбулось за відсутності необхідного кворуму, а тому воно є недійсним, а вищезазначений протокол - не підписаним. Укладання оспорюваного договору поруки відбулось до дати, вказаній у ньому. Відсутність договору поруки у банківському обліку протягом більш ніж семи місяців можна пояснити лише тим, що договір поруки фактично був укладений безпосередньо перед датою або в дату погашення поручителем кредиту - 04 лютого 2015 року. Договір поруки, укладений 24 червня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , відрізняється за формою та змістом від інших 2 договорів поруки, які забезпечують виконання кредитного договору.

Відповідач був кредитором банку за відповідним договором банківського рахунку, на умовах якого йому були відкриті рахунки, на яких обліковувались кошти в розмірі, достатньому для здійснення відповідної оплати заборгованості за кредитним договором. Залишок грошових коштів на рахунку поручителя значно перевищував суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Договір поруки не мав на меті забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, а мав на меті фактичне забезпечення активами банку грошових вимог до банку самого поручителя, який одночасно був кредитором банку. Крім того, вимоги кредиторів, які перевищують 200 000 грн, включаються до реєстру кредиторів і погашаються у 4 чергу, проте в даному випадку погашення фактично відбулось позачергово. Відповідно кредитор оминув черговість задоволення вимог до банку, встановлених статтею 52 Закону України «По систему гарантування вкладів фізичних осіб». Банк, уклавши договір поруки та здійснивши погашення заборгованості за кредитним договором з рахунку поручителя у банку, надав окремому кредитору банку переваги (у вигляді передачі їм прав вимоги до позичальника), прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що зазначено у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року у складі судді Даниленко В. В. позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 25 червня 2014 року № П-2002859-5, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 . Визнано відсутнім у ОСОБА_1 прав вимоги за договором кредитної лінії від 22 травня 2014 року № НКЛ - 2002859/1, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс», яке виникло на підставі договору поруки від 25 червня 2014 року № П - 2002859-5, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки від 25 червня 2014 року № П-2002859-6, який укладено між АТ «Дельта Банк» та відповідачем ОСОБА_1 , є недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки він порушує частини першу-другу 207 ГК України, статті 553-555 ЦК України, статті 67, 73, 75 Закон України «Про банки і банківську діяльність», пункти 5.1., 5.3., 5.6., 5.7., 7.9., 12.2., 12.3. Положення про застосування НБУ заходів впливу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, Постанову Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», є недійсним на підставі частин другої третьої статті 203 ЦК України та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки особа, яка вчинила правочин не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, є нікчемним на підставі частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та частини другої статті 215 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилаючись на удаваність правочину, ПАТ «Дельта Банк» не довів ту обставину, що під час укладення договору поруки сторони договору мали намір приховати інший правочин. ПАТ «Дельта Банк» не заявляв вимог про визнання договору удаваним та визнання в зв`язку з цим укладеного договору договором застави у відповідності до вимог частини другої статті 235 ЦК України.

Голова Ради Директорів банку мала необхідний обсяг повноважень на укладення договору поруки, а відтак відсутні підстави до визнання оспорюваного договору недійсним з зазначених підстав.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року визнано протиправними та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. оформлені повідомленнями про нікчемність правочинів від 22 грудня 2015 року № 3699 та 3701 щодо визнання нікчемним, зокрема, договору поруки від 25 червня 2014 року № 2002859-5, який укладений між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк»

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року представник ПАТ «Дельта Банк» - адвокат Васильєва І. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову, а заочне рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що фактичне формулювання меж відповідальності поручителя підпадає під ознаки іншого виду забезпечення виконання зобов`язань - договору застави майнових прав, предметом якого є грошові кошти заставодавця.

Погашення заборгованості 04 лютого 2015 року за кредитним договором на підставі договору поруки, а також його укладення, було здійснено у період застосування до АТ «Дельта Банк» регулятором банківського сектору особливого режиму контролю. Одним із обмежень було вимога приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими операціями банку тільки в грошовій формі. В цьому випадку відбулося зменшення заборгованості в обліку банку без перерахування реальних грошових коштів, адже погашення заборгованості ТОВ «Айбокс» ОСОБА_1 відбулося не через кореспондентський рахунок банку, а через внутрішню систему банку з поточного рахунку відповідача, а сам договір було укладено пізніше за дату, яка в ньому вказана.

Рішення Ради Директорів АТ «Дельта Банк» щодо уповноваження ОСОБА_5 укладати від імені банку договір поруки із відповідачем не приймалось, а при укладанні договору поруки не дотримано правило двох підписів. Отже, при укладенні договору поруки, відсутня обов`язкова вимога чинності правочину, яка передбачена частинами другою-третьою статті 203 ЦК України.

Посилається на те, що постановою Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» було встановлено ряд обмежень у діяльності банку, зокрема, встановлена вимога приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими операціями банку, тільки у грошовій формі, а погашення заборгованості ОСОБА_6 відбулося без реальних грошових надходжень, а шляхом переведення коштів з відкритого на його ім`я рахунку у банку.

Визначивши зазначений правочин як нікчемний Уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк» направив повідомлення про нікчемність правочину ТОВ «Айбокс» та ОСОБА_1 .

Вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що спірний договір поруки має ознаки нікчемності за пунктами 1, 2, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк фактично відмовився від власних майнових вимог до боржника, взяв на себе зобов`язання, у тому числі внаслідок чого став неплатоспроможним та прийняв на себе зобов`язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дарницького районного суду м. Києва.

Згідно з розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2020 року до участі у справі залучено правонаступника ПАТ «Дельта Банк» - ТОВ «ФК «Геліос».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 травня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс» укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2002859/1, згідно п. 1.1. якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а в сукупності - «Транші», на умовах визначених цим договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 80 000 000 грн зі сплатою плати за користування Кредитом у розмірі 16% річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31 грудня 2017 року.

25 червня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 2002859-5, згідно якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі відповідати за виконання ТОВ «Айбокс» зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені у розмірі та у випадках, передбачених договором невідновлювальної кредитної лінії № НКЛ-2002859/1, що укладений 22 травня 2014 року між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути кредитору отриманий кредит у розмірі 80 000 000 грн зі сплатою процентів у розмірі, у строки (терміни) та на умовах, зазначених у договорі кредиту та договорах про внесення змін та доповнень до договору кредиту, що укладені на дату укладення цього договору та/або можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту до 31 грудня 2017 року включно або термін, що вказаний у п.1.1 договору кредиту, а також сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги.

Судами встановлено, що вказаний договір поруки був укладений від імені ПАТ «Дельта банк» Головою Ради Директорів Поповою О.Ю., яка діяла на підставі статуту.

Виконання договору кредитної лінії № НКЛ-2002859/1 від 22 травня 2014 року також забезпечувалося:

договором застави № НКЛ-2002859/S-1, укладеним 31 жовтня 2013 року між АТ «Дельта Банк» з Компанією «БенезіяІнвестментсЛімітед»;

договором застави корпортавних прав № НКЛ-2002859/S-3, укладеним 31 жовтня 2013 року між АТ «Дельта Банк» та Компанією «Ардо Істеблішмент Лімітед»;

договором застави корпоративних прав №НКЛ-2002859/S-2, укладеним 31 жовтня 2013 року між АТ «Дельта Банк» та Компанією «МінолаТрейдінгЛімітед»;

договором застави №НКЛ-2002859/S-3, укладеним 22 січня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс»;

договором поруки №П-2002859/3, укладеним 31 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_7 ;

договором поруки №П-2002859/4, укладеним 31 липня 2014 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_8 .

З виписки з протоколу № 487 Спостережної ради ПАТ «Дельта Банк» від 22 липня 2014 року встановлено, що Спостережною радою було визначено перелік правочинів, які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів і до вказаного переліку правочинів не входять договори поруки.

Місцевим судом встановлено, що у відповідності до п. 1.1.1 Кредитного договору, строк виконання зобов`язання було встановлено до 31 грудня 2017 року, але 04 лютого 2015 року поручителем - відповідачем ОСОБА_1 було здійснено часткове погашення кредитних коштів за Кредитним договором на загальну суму 6 758 516,65 грн за відсутності простроченої заборгованості та відсутності вимоги кредитора до боржника, заставодавців та поручителів.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно із яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В. В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» по 02 жовтня 2015 року включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. до 02 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В. В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

Апеляційний суд встановив, що визначивши зазначений правочин як нікчемний Уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк» направив повідомлення від 22 грудня 2015 року про нікчемність правочину ТОВ «Айбокс» та ОСОБА_1 на підстав пунктів 1, 2, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року визнано протиправними та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. оформлені повідомленнями про нікчемність правочинів від 22 грудня 2015 року № 3699 та 3701 щодо визнання нікчемним, зокрема, договору поруки від 25 червня 2014 року №2002859-5, який укладений між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк».

У відповідності до зазначеного судового рішення, встановлено, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб пов`язувала нікчемність договору поруки, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 з підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 3, 5, 7, 8 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Адміністративний суд дійшов до висновку про відсутність підстав вважати договір поруки нікчемним, оскільки він укладався з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, в інтересах банківської установи за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод у відповідності до принципу свободи договору.

Приймаючи вказану постанову адміністративний суд виходив з того, що відсутні правові підстави вважати договір поруки нікчемним згідно пунктів 1, 2, 3, 5, 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначене судове рішення набуло законної сили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Згідно частини 4 цієї статті особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 531 ЦК України встановлено, що боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до положення частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

Згідно зі статтями 627 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (частина третя статті 34 Закону).

Згідно з частиною п`ятою статті 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

У силу частини першої статті 36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

При цьому, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону).

У свою чергу, приписами частини другої статті 38 цього Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, з контексту наведених норм права вбачається законодавчо визначене право уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на визнання правочинів неплатоспроможного банку нікчемними у випадках, визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Таким чином встановлено, що спірний договір поруки було укладено 25 червня 2014 року, тобто до віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних постановою Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою було встановлено ряд обмежень у діяльності банку, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги банку задоволенню не підлягають є таким, що ґрунтується на вимогах закону та підтверджено матеріалами справи.

Крім того апеляційним судом враховано, що дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» щодо визнання спірного у цій справі правочину нікчемним були предметом розгляду у суді, за результатом якого було прийнято постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року, яку було змінено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та викладено пункт другий резолютивної частини у іншій редакції: Визнано протиправними дії та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. оформлені повідомленнями про нікчемність правочинів № 3699 та 3701 від 22 грудня 2015 року щодо визнання нікчемними, зокрема, договору поруки № П-2002859-5 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та AT «Дельта Банк».

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що правочин є нікчемним відповідно до вимог закону, а не згідно з рішенням (наказом) банку, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження № 11-104апп18).

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 квітня 2018 року (справа № 910/3896/17) (том 2, а. с. 242-250, том 3, а.с. 1-12), встановлено преюдиційні обставини. Зокрема, у постанові Верховного Суду, яка стосується й договору поруки, укладеного 25 червня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , зазначено, що порука це забезпечення основного зобов`язання, яким може бути оплатний договір, а не самостійне оплатне зобов`язання, порука за своєю суттю не є таким зобов`язанням, за яким би здійснювалося відплатне відчуження, або передача майна.

Колегія суддів відхиляє доводи банку про наявність підстав для визнання спірного договору поруки нікчемним відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оскільки умови правочину не містять зобов`язань банку щодо безоплатного відчуження майна, зобов`язань без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмови від власних майнових вимог, будь-яких зобов`язань банку, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим або прийняття банком зобов`язань (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, а саме порушення зі сторони банку та ОСОБА_1 , які вчинені після укладення оспорюваного договору поруки та по суті пов`язані з неналежним на думку позивача, виконанням договору, перарахування коштів на виконання укладеного договору не через кореспондентські рахунки НБУ, порушення вимог нормативних актів НБУ під час виконання даного договору, не інформування куратора НБУ про погашення заборгованості відповідачем, погашення заборгованості за відсутності вимог кредитора не є підставою для визнання недійсним договору поруки, оскільки усі вони мали місце після його укладення та не свідчать про недодержання сторонами вимог закону на момент укладення.

Одночасно колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що прийняття укладеного договору банком на позабалансовий облік лише 04 лютого 2015 року не свідчить про його укладання у дату, яка була раніше проставленої на ньому дати, а вказує лише на неналежне виконання банком своїх обов`язків.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги як підставу для визнання оспорюваного договору поруки недійсним те, що від імені банку оспорюваний правочин підписано одноособово головою Ради директорів ОСОБА_5 , яка не мала таких повноважень, оскільки не була уповноважена рішенням Ради директорів з огляду на таке.

Відповідно до розділу 6.5 статуту ПАТ «Дельта Банк» рада директорів є виконавчим органом банку та діє на підставі положення про раду директорів (пункти 6.5.1, 6.5.5).

Згідно з пунктом 6.5.10.1 статуту голова ради директорів без довіреності (доручення) представляє банк в усіх підприємствах, установах та організаціях як в Україні, так і за її межами, вчиняє правочини, укладає договори, угоди, видає довіреності, підписує будь-які документи та здійснює інші дії в межах своїх повноважень.

У підпункті 6.5.10.12 пункту 6.5.10 розділу 6.5 статуту визначено, що голова ради директорів здійснює інші функції за дорученням загальних зборів акціонерів, спостережної ради або ради директорів банку.

Відповідно до пункту 4.2 положення про раду директорів ПАТ «Дельта Банк» голова ради директорів має право без доручення (довіреності) діяти від імені банку відповідно до рішень ради директорів, в тому числі представляти інтереси банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові до виконання всіма працівниками банку.

Повноваження голови ради директорів, визначені в Положенні про раду директорів, не містять обмежень повноважень голови ради директорів на укладення договорів від імені банку (що визначено пунктом 6.5.10.1 статуту ПАТ «Дельта Банк») виключно відповідними рішеннями ради директорів, а тому посилання представника заявника на відсутність повноважень у голови ради директорів ПАТ «Дельта Банк» Попової О. Ю. на підписання оспорюваного договору є помилковими, у зв`язку із чим колегія суддів погоджується із аналогічним висновком суду апеляційної інстанції.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/11560/16-ц (провадження № 61-38539св18) та від 14 серпня 2019 року у справі № 756/9470/16-ц (провадження № 61-21061св18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:

Таким чином апеляційний суд правильно встановив характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки відсутні підстави для визнання оспорюваного договору поруки від 25 червня 2014 року недійсним.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання про розгляд справи з викликом сторін

В касаційній скарзі представником ПАТ «Дельта Банк» також було заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у

пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про розгляд справи за участю сторін у справі відмовити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська