Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 753/15306/17
провадження № 61-16263св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, про визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку поділу майна подружжя, визнання договору дарування квартири недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку поділу майна подружжя, визнання договору дарування квартири недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 23 серпня 1980 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу подружжя ОСОБА_4 набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 15 жовтня 1996 року. З формальних підстав квартира була оформлена на ОСОБА_3
13 грудня 2000 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Його син ОСОБА_5 подав заяву про прийняття спадщини. В межах спадкової справи 10 серпня 2017 року позивачу стало відомо, що 15 травня 2017 року за договором дарування ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, так як була придбана у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тому при відчуженні зазначеного нерухомого майна повинна бути письмова згода ОСОБА_1 , яку вона не давала.
Відповідно до вказаного, позивач просила суд:
- визнати недійсним договір дарування, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О. В. 15 травня 2017 року № 622;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування за законом.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 серпня 1980 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали між собою шлюб. Подружжя розірвало шлюб в грудні 2000 року. Кодекс про шлюб та сім`ю України, який діяв на той час, передбачав звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя у трирічний термін, чим не скористалась ОСОБА_1 . Строк позовної давності закінчився в грудні 2003 року, а цей позов ОСОБА_1 подала 17 серпня 2017 року з пропуском строку позовної давності. Тому в задоволенні первісного позову необхідно відмовити у повному обсязі.
Крім того, в 2007 році ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 . У 1986-1999 роках ОСОБА_3 збудував будинок АДРЕСА_3 , тому вказане будівництво ОСОБА_2 просила визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину вказаного будинку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропустила трирічний строк позовної давності для звернення до суду із позовом, оскільки вона брала участь в судовому засіданні 30 листопада 2000 року (в справі про розірвання шлюбу), тому строк позовної давності повинен відраховуватись з дня отримання свідоцтва про розірвання шлюбу - 13 грудня 2000 року. Доказів поважності пропуску такого строку позивач та її представник суду не надали. Оскільки ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, тому для укладення договору дарування квартири не потрібно було письмової згоди ОСОБА_1 . Відповідно позовна вимога про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 15 травня 2017 року також не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що Ѕ частина спірного будинку належить на праві власності ОСОБА_1 за договором дарування. ОСОБА_2 та її представник не довели суду конкретного обсягу прибудови до спірного будинку, яку здійснив ОСОБА_3 . Крім того, суд вважав, що ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом також з пропуском строку позовної давності, оскільки за показаннями свідків будівельні роботи в будинку були закінчені в 1999-2000 роках, а відповідач звернулась до суду з зустрічним позовом 27 квітня 2018 року, що перевищило 18 років з моменту виникнення такого права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Дарницького районного суду м. Києва.
01 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 10 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 листопада 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 336/33/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 297/2617/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 295/6213/19 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до позовних вимог ОСОБА_1 строк позовної давності, оскільки при вирішенні питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23 серпня 1980 року уклали шлюб, який був зареєстрований у Бортницькій сільській раді Бориспільського району Київської області (т. 1 а. с. 29).
Цей шлюб був розірваний рішенням Харківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2000 року (т. 1 а. с. 94).
На підставі цього рішення 13 грудня 2000 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про розірвання шлюбу (т. 1 а. с. 30).
В період зареєстрованого шлюбу на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 14 жовтня 1996 року № 1-С ОСОБА_3 було видано 15 жовтня 1996 року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Дане свідоцтво було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації 11 листопада 1996 року за № 39906, про що свідчить відповідна відмітка на свідоцтві (т. 1 а. с. 96).
За відомостями технічного паспорта квартира є трьохкімнатною, загальною площею 67,5 кв. м, житловою площею 41,7 кв. м (т. 1 а. с. 99, 100, 163, 164).
ОСОБА_1 в заяві від 10 травня 2017 року, посвідченій та адресованій приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., просила передати ОСОБА_3 про свій намір на виділення їй Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , як такої, що була придбана у шлюбі (т. 1 а. с. 189).
15 травня 2017 року за договором дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О. В. і зареєстрований в реєстрі за № 622, ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 отримала в дар квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 101).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру 15 травня 2017 року було зареєстроване за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 102).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 97).
За договором дарування, посвідченим виконавчим комітетом Ради народних депутатів Бориспільського району Київської області 25 лютого 1984 року, ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 105).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України.
У пункті 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зазначено, що цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року.
З огляду на вищезазначені вимоги, для вирішення цього спору необхідно застосовувати положення нормативно-правового акту, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а саме КпШС України.
Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 23 КпШС України визначено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Відповідно до статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Аналогічні за змістом положення містяться і в чинному на час розгляду справи СК України.
З матеріалів справи відомо, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, отже за відповідною презумпцією це нерухоме майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, допоки не доведено інше.
В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 подала заяву про застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності, вказуючи на те, що позивач ОСОБА_1 пропустила його без поважних причин і підстави для поновлення цього строку відсутні. ОСОБА_2 також зазначала, що подружжя ОСОБА_4 у 2000 року фактично провели між собою поділ спільно нажитого майна, розподіливши між собою два об`єкти нерухомого майна: житловий будинок та квартиру, а також двох автомобілів (т. 1 а. с. 109-112, 148).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
За усталеною судовою практикою до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 182/1428/20 (провадження № 61-3275св21) та від 19 жовтня 2022 року у справі № 587/1562/21 (провадження № 61-6658св22).
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що
строк позовної давності повинен відраховуватись з 13 грудня 2000 року - дня отримання позивачем свідоцтва про розірвання шлюбу, суперечить усталеній судовій практиці в справах про поділ спільного майна подружжя.
Розглядаючи цей спір суд першої інстанції не установив, чи мала ОСОБА_1 можливість користуватись спірною квартирою та чи було обмежено їй доступ до спільної сумісної власності колишнього подружжя.
Апеляційний суд правильно вказав на неузгодженість тверджень позивача щодо моменту, коли вона дізналася про порушення свого права.
Для правильного вирішення справи необхідно визначити початок перебігу строку позовної давності, тобто день, коли позивач дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи викладене, під час нового розгляду справи суду необхідно перевірити з якого часу, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 дізналася про порушене право, встановити обсяг спільно нажитого подружжям ОСОБА_4 майна і з урахуванням встановлених фактичних обставин справи вирішити питання щодо наявності підстав для поділу в судовому порядку спільного майна.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки судами порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені цими судами судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров В. В. Пророк