Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 753/16751/17
провадження № 61-18345св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Тетяна Миколаївна, та ОСОБА_2 , від імені якого діють адвокати Кучеренко Олена Вікторівна і Говорова Альона Ігорівна, на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що у період з 22 грудня 2011 року до 12 липня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладено п`ять договорів процентної позики, відповідно до яких ОСОБА_2 отримав у нього в позику 2 230 000,00 грн, що на момент передачі коштів становило еквівалент 277 530,00 дол. США, та зобов`язувався повернути ці кошти в строк протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів. Грошові кошти він передавав ОСОБА_2 у доларах США, однак сторони фіксували передачу коштів у гривнях. Передання грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується укладеними договорами процентної позики від 22 грудня 2011 року № 111222-П, від 26 січня 2012 року № 120126-П, від 28 квітня 2012 року № 120428-П, від 26 червня 2012 року № 2606-12, від 12 липня 2012 року № 1207-12 та актами прийому-передачі грошових коштів до цих договорів.
Пунктом 2.3 зазначених договорів передбачено щомісячну сплату ОСОБА_2 відсотків за користування грошовими коштами.
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за цими договорами процентної позики у строки, визначені договорами, не виконав, тому зобов`язаний повернути йому суму позики та відсотки.
Також ОСОБА_1 вважає, що порушення є триваючим і ОСОБА_2 тривалий час визнавав існуючу заборгованість, тому строк позовної давності не пропущений.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 основну заборгованість у розмірі 13 925 051,00 грн, три відсотки річних у розмірі 2 434 314,06 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2020 року у складі судді Колесника О. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 925 051,00 грн в рахунок стягнення заборгованості за договорами процентної позики від 22 грудня 2011 року № 111222-П, від 26 січня 2012 року № 120126-П, від 28 квітня 2012 року № 120428-П, від 26 червня 2012 року № 2606-12, від 12 липня 2012 року № 1207-12, 2 434 314,06 грн - в рахунок стягнення 3 % річних, а всього 16 359 365,06 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не пропустив строки позовної давності при зверненні до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договорами позики, оскільки відповідач у листуванні електронною поштою визнавав борг у період 2013-2017 років, просив надати час для його сплати, обіцяв частково сплачувати заборгованість. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договорами процентної позики та три проценти річних, які передбачені статтею 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2020 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 34 535,00 дол. США, що становить суму 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику на загальну суму в розмірі 2 230 000,00 грн, що на час передачі коштів становило 277 530,00 дол. США. Наданий позивачем розрахунок заборгованості був перевірений судом і доводами апеляційної скарги відповідача не спростовується. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача також не висловив заперечення відносно цього розрахунку. Умови укладених між сторонами договорів містять визначення конкретної дати остаточного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, зокрема 22 грудня 2012 року, 28 грудня 2012 року, 29 грудня 2012 року, 26 січня 2013 року, 12 лютого 2013 року. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У цій справі таким моментом є строк, визначений сторонами календарною датою, а можливість реалізувати своє право у позивача як кредитора виникла наступного для після настання цієї дати. З позовом до суду позивач звернувся 12 вересня 2017 року, тобто на час пред`явлення позову позивачем пропущено позовну давність щодо вимог про стягнення суми боргу за всіма договорами процентної позики.
Під час розгляду цієї справи відповідач не визнав обставин, які свідчать про переривання перебігу позовної давності шляхом визнання боргу в електронній переписці, належність йому зазначеного позивачем електронного ресурсу також заперечував. У листуванні відсутня ідентифікація учасників та договорів, про які йде мова.
Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він в межах позовної давності звертався до відповідача з вимогою про повернення боргу, а відповідач вчиняв дії, які свідчать про визнання боргу у заявленому позивачем розмірі.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про переривання строку позовної давності суперечить вимогам статті 264 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та ґрунтується виключно на припущеннях.
Також у позовних вимогах позивачем заявлено про стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох відсотків річних, період визначений з дати, визначеної у договорах як строк виконання зобов`язання, і до 02 листопада 2018 року. Оскільки суд дійшов висновку про застосування наслідків пропуску стоку позовної даності, то право позивача як кредитора на отримання трьох відсотків річних за порушення відповідачем грошового зобов`язання також обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню із позовом.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Т. М., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року і передати справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №п/800/259/15 та постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не взяв до уваги переписку електронною поштою між сторонами, яка підтверджує визнання відповідачем заборгованості за договорами позики та обіцянки її погашення. Оскільки відповідач визнавав заборгованість у електронних листах протягом 2013-2017 років та постійно обіцяв її сплатити то вважає, що бездіяльність відповідача щодо сплати, заборгованості є триваючим порушенням, яке виключає застосування строків позовної давності.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якого діють адвокати Кучеренко О. В. і Говорова А. І., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 34 535,00 дол. США, що становить суму 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання, а в іншій частині постанову залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, виходив з неправильного розрахунку 3 % річних, та не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Кучеренко О. В., зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування того, що він не пропустив строк позовної давності, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Т. М., зазначив, що касаційна скаргу ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Т. М., на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року і витребувано із Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/16751/17.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діють адвокати Кучеренко О. В. і Говорова А. І., на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року клопотання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Гуцол Р. І., про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року задоволено, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників відповідно до вимог статей 7 402 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Т. М., підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діють адвокати Кучеренко О. В. і Говорова А. І., підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
22 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір процентної позики № 111222-П, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику 240 000,00 грн, що на час передачі коштів становило 30 000,00 дол. США, та зобов`язувався повернути кошти протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів. Передача ОСОБА_1 зазначеної суми грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів від 22 грудня 2011 року № 111222-П/1.
26 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір процентної позики № 120126-П, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику 240 000,00 грн, що на час передачі коштів становило 30 000,00 дол. США, та зобов`язувався повернути кошти протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів. Передача ОСОБА_1 зазначеної суми грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів від 26 січня 2012 року № 120126-П/1.
Пунктами 2.3 договорів процентної позики від 22 грудня 2011 року № 111222-П та від 26 січня 2012 року № 120126-П передбачено обов`язок ОСОБА_2 щомісячно сплачувати проценти за цими договорами у розмірі 7 % від розміру позики в еквіваленті до доларів США (тридцять тисяч) в гривневому еквіваленті за комерційним курсом долара США до гривні на день сплати.
28 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір процентної позики № 120428-П, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику 1 200 000,00 грн, що на час передачі коштів становило 150 000,00 дол. США, та зобов`язувався повернути кошти протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів. Передача ОСОБА_1 зазначеної суми грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів від 28 квітня 2012 року № 120428-П/1.
Пунктом 2.3 цього договору передбачено обов`язок ОСОБА_2 щомісячно сплачувати проценти за цим договором у розмірі 10 % від розміру позики в еквіваленті до доларів США (сто п`ятдесят тисяч) в гривневому еквіваленті за комерційним курсом долара США до гривні на день сплати.
26 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір процентної позики № 2606-12, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику 300 000,00 грн, що на час передачі коштів становило 36 810,00 дол. США, та зобов`язувався повернути кошти протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів. Передача ОСОБА_1 зазначеної суми грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів від 26 червня 2012 року № 2606-12/1.
Пунктом 2.3 цього договору передбачено обов`язок ОСОБА_2 щомісячно сплачувати проценти за цим договором у розмірі 10 % від розміру позики в еквіваленті до доларів США (тридцять шість тисяч вісімсот десять) в гривневому еквіваленті за комерційним курсом долара США до гривні на день сплати.
12 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір процентної позики № 1207-12, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику 250 000,00 грн, що на час передачі коштів становило 30 720,00 дол. США, та зобов`язувався повернути кошти протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів. Передача ОСОБА_1 зазначеної суми грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів від 12 липня 2012 року № 1207-12/1.
Пунктом 2.3 цього договору передбачено обов`язок ОСОБА_2 щомісячно сплачувати проценти за цим договором у розмірі 10 % від розміру позики в еквіваленті до доларів США (тридцять тисяч сімсот двадцять) в гривневому еквіваленті за комерційним курсом долара США до гривні на день сплати.
Відповідно до роздруківок листування електронною поштою між адресатами « ОСОБА_1 » (адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) протягом періоду з 2013 року до 2017 року зазначені адресати вели переписку, відповідно до якої «ALEX TUR» визнає борг перед « ОСОБА_1 » та обіцяє останньому повернути грошові кошти, однак строків повернення грошових коштів не зазначає. Також у текстах цього листування міститься повідомлення, в якому «ALEX TUR» просить « ОСОБА_1 » не нагадувати йому про строки позовної давності.
Згідно з висновком експертизи, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр», від 16 жовтня 2019 року № 14831 щодо відправлень електронної пошти за заявою ОСОБА_1 досліджувані електронні листи поштової скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » після створення або отримання до скриньки змінам не піддавались.
З цього висновку експертом не встановлено відправника листів та місце його знаходження. Винятки становлять записи під № № 87, 88 де експертом визначена мережа, проте дані про фізичну особу не співпадають з даними ОСОБА_2 .
Відповідно до письмової заяви ОСОБА_4 останній підтвердив, що електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3 належать ОСОБА_2 .
У відзиві на позовну заяву від 16 травня 2019 року та заяві від 16 травня 2019 року представник ОСОБА_2 адвокат Пархета А. А., заявив клопотання про застосування строку позовної давності, пропущеного без поважних причин (т. 1, а. с. 101-110, 123-128).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 526 ЦК України визначено принцип належного виконання зобов`язання відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Принцип свободи договору, закріплений статтею 627 ЦК України, передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з статтями 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Щодо позовної вимоги про стягнення основної суми боргу
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що відповідно до договорів процентної позики та актів прийому-передачі грошових коштів від 22 грудня 2011 року № 111222-П, від 26 січня 2012 року № 120126-П, від 28 квітня 2012 року № 120428-П, від 26 червня 2012 року № 2606-12, від 12 липня 2012 року № 1207-12 ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у позику кошти на загальну суму 2 230 000,00 грн, які зобов`язався повернути протягом 365 календарних днів від дати передачі йому коштів.
Таким чином, останньою датою повернення коштів за договором процентної позики від 22 грудня 2011 року № 111222-П є 22 грудня 2012 року, за договором процентної позики від 26 січня 2012 року № 120126-П - 26 січня 2013 року, за договором процентної позики від 28 квітня 2012 року № 120428-П - 28 квітня 2013 року, за договором процентної позики від 26 червня 2012 року № 2606-12 - 26 червня 2013 року, за договором процентної позики від 12 липня 2012 року № 1207-12 - 12 липня 2013 року. Отже, за останнім договором процентної позики строк повернення боргу сплив 13 липня 2013 року.
У відзиві на позовну заяву від 16 травня 2019 року та заяві від 16 травня 2019 року представник ОСОБА_2 адвокат Пархета А. А. заявив клопотання про застосування строку позовної давності, пропущеного без поважних причин (т. 1, а. с. 101-110, 123-128).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Висновком експертизи Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр» від 16 жовтня 2019 року № 14831 щодо відправлень електронної пошти за заявою ОСОБА_1 доведено, що досліджувані електронні листи із поштової скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » після створення або отримання до скриньки змінам не піддавались.
Однак у цьому висновку експертом не встановлено відправника листів та місце його знаходження. Виключення становлять записи під № 87, 88 де експертом визначена мережа, проте дані про фізичну особу не співпадають з даними ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що договори процентної позики, укладені між сторонами, є строковими, і цей строк обмежується конкретною датою, враховуючи, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 12 вересня 2017 року, дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості за договорами процентної позики та процентів, передбачених договорами процентної позики.
Щодо позовної вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на підставі статті 625 ЦК України трьох відсотків річних, виходив із того, що право позивача як кредитора на отримання трьох відсотків річних за порушення відповідачем грошового зобов`язання також обмежується останніми трьома роками, які передували поданню цього позову, оскільки таке прострочення виконання зобов`язання є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Водночас до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зроблено висновок про те, що при відмові у задоволенні позову про стягнення основного зобов`язання у зв`язку з пропуском позовної давності, 3 % річних були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних слід відмовляти за безпідставністю.
Тлумачення норм частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 ЦК України, не підлягають задоволенню у зв`язку з безпідставністю.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
Проаналізувавши підстави звернення позивача до суду з позовом, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив правильне рішення в частині позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості за договорами процентної позики та процентів, передбачених договорами процентної позики, однак в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, неправильно застосував норми матеріального права. Тому касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Т. М., підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діють адвокати Кучеренко О. В. і Говорова А. І., підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості за договорами процентної позики та процентів, передбачених договорами процентної позики, - залишенню в силі, а в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних - скасуванню і ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Масленнікова Тетяна Миколаївна, задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діють адвокати Кучеренко Олена Вікторівна і Говорова Альона Ігорівна, задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основної суми заборгованості за договорами процентної позики та процентів, передбачених договорами процентної позики, залишити в силі.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних відповідно до статі 625 ЦК України скасувати, ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк