Постанова
Іменем України
07 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 753/17439/17
провадження № 61-9057св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дяченко Ігор Вікторович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 31 травня 2012 року між чоловіком позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого, ОСОБА_3 передав у власність відповідача грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США, що еквівалентно 780 000,00 грн., з кінцевим строком повернення позики - до 31 травня 2015 року, що підтверджується розпискою.
Позивачка вказує, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і вона є його спадкоємцем, який прийняв спадщину. Отже, до неї перейшло, зокрема, право вимоги за договором позики.
Зазначає, що відповідач відмовляється добровільно повернути борг, тому просила суд стягнути з нього на її користь суму позики в розмірі 780 000,00 грн.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що договір позики між ним та чоловіком позивачки ОСОБА_3 ніколи не укладався, грошові кошти в якості позики не передавались.
ОСОБА_2 вказує, що з 2010 року він займався підприємницькою діяльністю, а саме - кав`ярним бізнесом під торгівельною маркою «Scorini». ОСОБА_4 також вирішив прийняти участь у бізнесі та відкритті чергової кав`ярні по АДРЕСА_1 , шляхом фінансування діяльності цієї кав`ярні.
31 травня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з проханням написати розписку на ім`я його батька ОСОБА_3 про отримання коштів на суму майбутніх інвестицій в спільний бізнес (орієнтовно 30 000,00 дол. США), оскільки грошові кошти на інвестування були отримані від продажу квартири батька і це його вимога в якості гарантії виконання грошових зобов`язань партнерів.
Вважає, що факт складення ним розписки, враховуючи наявність між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 правовідносин про спільну діяльність, свідчить про удаваність так званого договору позики від 31 травня 2012 року з метою приховання договору про спільну діяльність.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики, укладений 31 травня 2012 року між ним та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31 травня 2012 року в сумі 780 000,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі розписки від 31 травня 2012 року і наявність у відповідача обов`язку повернути отримані у борг кошти.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності між сторонами договірних відносини позики, не отримання грошових коштів за договором, а також щодо існування між сторонами інших правовідносин.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Дяченка І. В. оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Дяченком І. В., залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16 вересня 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дяченко І. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
16 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з розпискою від 31 травня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 у борг грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США та зобов`язався повернути їх в строк до 31 травня 2015 року.
ОСОБА_1 є дружиною та спадкоємицею після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2013 року ОСОБА_1 прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 зобов`язання за вищенаведеним договором позики не виконав, борг не повернув.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним до касаційного суду не оскаржувались, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі
№ 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою
статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку,установили, що укладений сторонами письмовий договір позики підтверджує не лише факт укладення такого договору, а й факт передачі позикодавцем позичальнику грошової суми в розмірі 780 000,00 грн, що на день передачі відповідала еквівалентові суми 30 000,00 дол. США.
ОСОБА_2 свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, грошові кошти спадкоємиці ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не повернув.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
При таких обставинах суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у наведених судових рішеннях Верховного Суду та оскаржуваних рішеннях у цій справі встановлені різні фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що, як зазначено вище, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішенняГолосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року, тому необхідно його поновити.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Дяченко Ігорем Вікторовичем, залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Поновити виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов