№ 753/19089/21

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 753/19089/21

провадження № 61-8389св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що протягом 14 років вона працювала на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями відділення «Лівобережне» (двірником) у КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс». Відповідно до наказу № 160-к/тр від 20 серпня 2021 року вона була звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України унаслідок виявленої невідповідності виконуваної роботи через стан здоров`я, який перешкоджає продовженню виконуваної роботи.

Зазначала, що в липні 2021 року їй було встановлено інвалідність ІІІ групи терміном на 1 рік. Вона усвідомлює, що продовжувати виконувати роботу двірника з існуючими фізичними навантаженнями не має можливості. Однак, під час звільнення їй не було запропоновано іншої роботи на тому самому підприємстві, яка б підходила їй за станом здоров`я, хоч вона про це просила, а також не заперечувала щодо встановлення їй неповного робочого дня або тижня та створення відповідних пільгових умов праці. При цьому посилалася на те, що виклику на засідання профспілкового комітету не отримувала.

Позивач вважала, що її звільнення пов`язане із бажанням керівництва позбутися її, як працівника, що має право на отримання службового житла.

З огляду на зазначене їй завдано моральну шкоду у вигляді хвилювання та душевних страждань, а переймання через матеріальний достаток та відсутність роботи триває до сих пір.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- поновити її на роботі в КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс»;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня поновлення на роботі,

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20 000 грн та судові витрати в сумі 4 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» судові витрати у розмірі 11 100 грн.

Рішення районного суду мотивовано тим, що роботодавець мав підстави для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки в матеріалах справи наявні докази на підтвердження невідповідності працівника займаній посаді у зв`язку зі станом здоров`я, що і визнає сама ОСОБА_1 .

Районний суд зазначив, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України є обов`язком відповідача, оскільки згоди на переведення її на іншу роботу вона не надала, а профспілковий комітет надав відповідну згоду на її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства у повному обсязі. При цьому у відповідача відсутній обов`язок встановлювати позивачу неповний робочий день або тиждень та створювати пільгові умови праці, оскільки ОСОБА_1 отримала 3-тю групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням, а не у зв`язку втратою працездатності через нещасний випадок на виробництві або професійним захворюванням.

Суд вважав необґрунтованими посилання позивача про те, що її звільнення пов`язане із бажанням керівництва позбутися позивача як працівника, оскільки вона має право на отримання службового житла.

Районний суд вважав обґрунтованою заяву КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про стягнення з ОСОБА_1 понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 11 000 грн, оскільки зазначені витрати пов`язані з розглядом справи, такий розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, стороною відповідача не подано необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення відповідачем обставин, які мають значення для розгляду справи не виявлено, сторона відповідача у повному обсязі та вчасно подала до суду усі докази, які мають значення для розгляду справи, сприяла швидкому, справедливому та своєчасному розгляду справи. Крім того, позивач не скористалась правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» судових витрат у розмірі 11 100 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» у стягненні судових витрат.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання відповідачем законодавства про працю під час звільнення позивача з роботи.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про відсутність у матеріалах справи документів, які б свідчили про заборону їй продовжувати працювати на займаній посаді за станом здоров`я, оскільки вона сама ініціювала розгляд питання щодо можливості продовження трудових правовідносин з нею у зв`язку з встановленням їй інвалідності і неможливості через це продовжувати трудові правовідносини на тих умовах, які були до цього. Крім того, відповідно до довідки МСЕК № 79 від 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 була дозволена лише легка підсобна праця.

Апеляційний суд відхилив також посилання ОСОБА_1 щодо порушення процедури звільнення у зв`язку з неналежним отриманням роботодавцем згоди первинної профспілкової організації на це, та порушенням порядку повідомлення про засідання профспілкової організації. Зокрема, суд зазначив, що під час розгляду справи встановлено, що питання про надання згоди на звільнення позивача було винесене на розгляд первинної профспілкової організації 12 серпня 2021 року; у зв`язку з неявкою на засідання позивача, розгляд даного питання було перенесено на 20 серпня 2021 року. При цьому позивач відмовилася у підписі про отримання повідомлення про засідання профспілкового комітету, що підтверджено показаннями свідка.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду в частині стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 11 100 грн, оскільки відповідачем не надано суду першої інстанції актів виконаних робіт та не зроблено відповідної заяви про їх надання протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

За змістом касаційної скарги, за межі доводів якої Верховний Суд вийти не може на підставі положень статті 400 ЦПК України, ОСОБА_1 оскаржує постанову апеляційного суду лише в частині позовних вимог. Отже, в іншій частині (відшкодування моральної шкоди) Верховний Суд перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції не здійснює.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована відсутністю у матеріалах справи документів, що категорично забороняють їй працювати на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями відділення «Лівобережне» у відповідача.

Посилається на те, що відповідач не застосував вимоги статті 170 КЗпП України, частини першої статті 172 КЗпП України. Крім того, звертає увагу на те, що інвалідність було встановлено тимчасово, строком на 1 рік, і на час подання касаційної скарги вона відсутня.

Зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи обмежився лише усним запевненням представника відповідача про те, що всі наявні на той час вакансії їй були запропоновані. Проте, на момент ухвалення рішення не було з`ясовано можливі зміни у наявності вільних вакансій за допомогою об`єктивних доказів (наприклад, форма № 3-ПН до центру зайнятості).

Вважає, що під час проведення процедури звільнення відповідач допустив порушення вимог статті 43 КЗпП України (працівника двічі не було запрошено на засідання профспілкового комітету).

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 265/6850/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 289/548/16, від 28 червня 2022 року у справі № 640/942/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року представник КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» - адвокат Братищенко Ю. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося згідно з нормами КЗпП України.

Вважає, що судова практика, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, стосується інших правовідносин.

При цьому просить стягнути із ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 500 грн.

Фактичні обставини, встановлені судами

Наказом № 526к від 01 листопада 2007 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду робітника з комплексного прибирання у відділенні № 3 КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс» (а. с. 13).

Наказом № 160к/тр від 20 серпня 2021 року (далі наказ про звільнення) ОСОБА_1 звільнено з посади робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі через стан здоров`я на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 14).

Звільненню ОСОБА_1 передували наступні події.

З огляду на довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії 12ААБ № 795366 ОСОБА_1 з 21 липня 2021 року встановлена 3-тя група інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням на строк до 01 серпня 2022 року, визначені умови праці - легка підсобна праця (а. с. 86). Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда, ОСОБА_1 встановлено діагноз «ускладнений остеохондроз» (а. с. 86).

Згідно з протоколом проведення досліджень важкості та напруженості праці № 48 від 17 лютого 2021 року посада «робітник з комплексного прибирання» за показниками важкості трудового процесу умови праці відносяться до 2 класу важкості та оцінюються як допустимі, при цьому умови праці передбачать робочу позу стоячи 70% при нормативному значенні 60% (а. с. 89-92).

Відповідно до протоколу проведення досліджень важкості та напруженості праці № 43 від 17 лютого 2021 року, посада «прибиральник» за показниками важкості трудового процесу умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня та оцінюються як шкідливі (а. с. 93-96).

У листі Дніпровської міжрайонної МСЕК № 79 від 20 серпня 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 може працювати прибиральницею з протипоказаною важкою фізичною працею зі скороченим об`ємом робіт (а. с. 98).

Згідно з копії списку вільних вакансій КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс» станом на 22 липня 2021 року, на ньому ОСОБА_1 проставлено відмітку «ознайомлена, підпис, ОСОБА_1 , 22.07.2021 р.».

Встановлено, що повідомлення про засідання профспілкового комітету щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 , яке відбудеться 12 серпня 2021 року о 14.00 год (а. с. 17), позивач отримала після засідання, про що повідомила суд в судовому засіданні 02 грудня 2021 року.

Відповідно до Акту від 16 серпня 2021 року, ОСОБА_1 16 серпня 2021 року було запропоновано отримати запрошення про участь у засіданні профспілкового комітету щодо розгляду питання про її звільнення, яке має відбутись 20 серпня 2021 року об 11.00 год. Від отримання вказаного запрошення ОСОБА_1 відмовилась (а. с. 47).

Відповідно до Витягу з протоколу № 106 від 20 серпня 2021 року профспілковий комітет згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями надав згоду на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 48).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом підпункту «а» пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами трудового законодавства України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Розірвання трудового договору з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, стану здоров`я та відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці (якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці), що перешкоджає продовженню даної роботи, повинно бути проведено із дотриманням вимог, викладених у частинах першій-третій статті 40 КЗпП України.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В абзацах першому, третьому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом другим частини першої статті 40 КЗпП України судам роз`яснено, що суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Судами встановлено, що відповідно до наказу № 160к/тр від 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі через стан здоров`я на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, із 20 серпня 2021 року.

При цьому у матеріалах справи наявна копія списку вільних вакансій КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс» станом на 22 липня 2021 року, на якому ОСОБА_1 проставлено відмітку «ознайомлена, підпис, ОСОБА_1 , 22.07.2021 р.» (а. с. 99).

Суди дійшли висновку, що звільнення позивача із займаної посади за пунктом 2 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 40 КЗпП України невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації, стану здоров`я чи допуску до державної таємниці.

Невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та виконуваній роботі підтверджено висновком МСЕК, та виданої на підставі нього довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 795366, встановлено, що ОСОБА_1 з 21 липня 2021 року має 3-тю групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням на строк до 01 серпня 2022 року та їй визначені умови праці - легка підсобна праця (а. с. 86). Крім того, відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда, ОСОБА_1 встановлено діагноз «ускладнений остеохондроз» (а. с. 16).

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Згідно із частиною першою статтею 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтовуючи рішення щодо встановлення тих чи інших фактів та обставин з посиланням на доказ однієї сторони, суд має навести мотиви, чому відхиляє докази протилежної сторони, подані на спростування цих же фактів чи обставин.

У статті 77 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано належних і достатніх доказів на підтвердження її позовних вимог, зокрема, порушення відповідачем трудового законодавства під час її звільнення.

Так, виявивши невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», дотримавшись положень КЗпП України, правомірно звільнило ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки вона відмовилася від переведення на іншу посаду із запропонованого їй переліку вільних вакансій у КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс» станом на 22 липня 2021 року.

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 повідомлялася про засідання профспілкового комітету, на якому було надано згоду на її звільнення. Зокрема, у зв`язку з неявкою позивача на засідання профспілкової організації 12 серпня 2021 року розгляд даного питання було перенесено на 20 серпня 2021 року, на якому профспілковою організацією надано згоду КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому на підставі показань свідків встановлено, що ОСОБА_1 відмовилася засвідчити підписом повідомлення про заплановане на 20 серпня 2021 року засідання профспілкової організації. З огляду на зазначене, посилання заявника у касаційній скарзі на неповідомлення про засідання профспілкової організації не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження спростовані матеріалами справи та показаннями свідків.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 265/6850/16-ц (провадження № 61-11367св18), від 18 жовтня 2018 року у справі № 289/548/16 (провадження № 61-34237св18), від 28 червня 2022 року у справі № 640/942/20 (провадження № К/990/4896/22) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених заявником справах встановлені інші фактичні обставини справи, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу представником КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» - адвокатом Братищенко Ю. О. заявлено клопотання про стягнення зі ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 4 500 грн. При цьому, до зазначеного клопотання заявником долучено копію довіреності № 110/306-587 від 15 червня 2022 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та докази направлення копії відзиву на електронну пошту позивача. Також заявником зазначено, що копія договору про надання правничої допомоги № 72-22 від 01 лютого 2022 року, укладеного між КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та Адвокатським об`єднанням «Шенлі», знаходиться у матеріалах справи, а акт виконаних робіт за листопад 2022 року буде додатково подано до Верховного Суду після його підписання сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Ураховуючи те, що заявником не надано суду копію акту виконаних робіт, підстав для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в частині позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» - адвоката Братищенко Юрія Олександровича про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк