№ 753/20980/16-ц

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 753/20980/16-ц

провадження № 61-38162св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий О. С., про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними.

На обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на такі обставини. 07 липня 2016 року за договором дарування частки у статутному капіталі ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 свою частку в статутному капіталі Спільного товариства з обмеженою відповідальністю

«Ф-МАТІС» (далі - СТОВ «Ф-МАТІС»). 20 липня 2016 року за договором купівлі-продажу частки засновника (учасника) в статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС», укладеного від імені ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 20 липня 2016 року, передано у власність покупця ОСОБА_5 частку у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС», належну ОСОБА_1 . Укладанню оспорюваного договору купівлі-продажу від 20 липня 2016 року передували такі події. ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, виданої їй ОСОБА_1 від 08 жовтня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. і зареєстрованої в реєстрі за № 1441, видала в порядку передоручення ОСОБА_4 довіреність від 20 липня 2016 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстровану в реєстрі за № 1072. У довіреності від 08 жовтня 2013 року, виданій ОСОБА_1 ОСОБА_3 , посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. і зареєстрованій у реєстрі за № 1441, було передбачене певне коло повноважень з питань представництва прав та інтересів ОСОБА_1 як засновника та/або учасника будь-яких юридичних осіб, підприємств, товариств. Для виконання цієї довіреності ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 виконувати певні дії, серед яких не було права укладати правочини. У довіреності від 20 липня 2016 року, виданої ОСОБА_3 ОСОБА_4 в порядку передоручення, коло повноважень було розширено порівняно з основною довіреністю, зокрема зазначено право укладати будь-які правочини на власний розсуд. Таке передоручення не було погоджено з ОСОБА_1 Скориставшись передорученням із правом укладення від імені ОСОБА_1 будь-якого правочину на власний розсуд, ОСОБА_4 , діючи начебто в інтересах ОСОБА_1 , продав ОСОБА_5 частку в розмірі 100 % статутного капіталу СТОВ «Ф-МАТІС», яка станом на 22 липня 2016 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань належала ОСОБА_1 , що відбулося без його відома. Після укладання оспорюваного правочину ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до державного реєстратора для проведення державної реєстрації змін про засновника та директора СТОВ «Ф-МАТІС». Жодних повідомлень про передоручення ОСОБА_3 повноважень, наданих їй ОСОБА_1 згідно з довіреністю від 08 жовтня 2013 року, позивач не отримував. ОСОБА_1 не просто не схвалив дії, вчинені в порядку передоручення, а категорично заперечив і заборонив вчиняти такі неправомірні дії, що завдають останньому істотної майнової шкоди. Підтвердженням вказаного є той факт, що ОСОБА_1 , перебуваючи на території Російської Федерації, звернувся до нотаріуса у м. Москві з проханням засвідчити його підпис на заяві-повідомленні про неуповноваження будь-яких осіб, у тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,на продаж його частки у статутному капіталі товариства. 07 липня 2016 року ОСОБА_1 , як єдиний учасник товариства, безоплатно передав своїй матері, ОСОБА_2 частку у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» за договором дарування. Оскільки ОСОБА_2 набула право власності на частку у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» 07 липня 2016 року, раніше ніж ОСОБА_5 , остання є єдиною законною власницею частки товариства.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили суд визнати довіреність від 20 липня 2016 року та договір купівлі-продажу від 20 липня 2016 року частки засновника (учасника) у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» недійсними.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана довіреність, що видана в порядку передоручення, відповідає вимогам до її форми, є нотаріально посвідченою, текст такої довіреності повністю співпадає з текстом основної довіреності, а приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. не було посвідчено довіреність з перевищенням повноважень, які були надані повіреному згідно з основною довіреністю. Вказані обставини позивачами шляхом надання оригіналу первинної довіреності від 08 жовтня 2013 року спростовано не було.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсною фразу «укладати будь-які правочини на власний розсуд» у пункті 4 довіреності від 20 липня 2016 року, виданої ОСОБА_3 в порядку передоручення ОСОБА_6 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., номер у реєстрі нотаріальних дій 1072.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , частки засновника (учасника) у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що копія довіреності від 08 жовтня 2013 року, яка надана слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області Грицанчуком С. М., не передбачає повноважень ОСОБА_3 на «укладення будь-яких правочинів на власний розсуд» від імені ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 88), на відміну від змісту копії довіреності від 08 жовтня 2013 року, що наявна в матеріалах справи (т. 1, а. с. 98). Оскільки представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 повідомив про неможливість надання оригіналу довіреності від 08 жовтня 2013 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , з підстав втрати такої довіреності, тому наявні підстави для визнання достовірним обсягу повноважень, якими ОСОБА_1 наділив ОСОБА_3 , згідно з довіреністю від 08 жовтня 2013 року, яка надана слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області Грицанчуком С. М.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на відсутність підстав для визнання недійсною окремої частини довіреності від 20 липня 2016 року, виданої в порядку передоручення, без визнання недійсною основної довіреності від 08 жовтня 2013 року в повному обсязі або окремій її частині, зокрема в тій, яку оспорюють позивачі. Апеляційним судом не враховано, що нотаріус Малий О. С. , вчиняючи нотаріальну дію щодо посвідчення довіреності на ім`я ОСОБА_4 в порядку передоручення, мав у розпорядженні оригінал основної довіреності відповідного змісту; не вживались заходи, передбачені частинами першою-третьою, сьомою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому застосування наслідків, передбачених частиною десятою статті 84 ЦПК України, є передчасним. Натомість апеляційний суд взяв до уваги копію засвідченого слідчим примірника довіреності, який не має повноваження на засвідчення копій документів на відповідність їх оригіналам.

У червні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що при оформленні довіреності від 20липня 2016 рокуОСОБА_3 надала нотаріусу оригінал довіреності від 08 жовтня 2013 року і нотаріус перевірив співпадіння тексту вказаної довіреності та оформив на її підставі доручення в порядку передоручення на ОСОБА_4 , тобто без перевищення повноважень та відповідно до чинного законодавства України, тому апеляційний суд, беручи до уваги надані скаржником документи з кримінального провадження № 12015060170001518, залишив без уваги документи, які містяться в матеріалах справи.

У жовтні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано її матеріали. Зупинено дію постанови Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційні скарги у цій справі подані у червні 2018 року, тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 08 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. посвідчено довіреність ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , зареєстровану в реєстрі за № 1441. Вказану довіреність видано з правом передоручення повноважень третім особам строком на три роки.

20 липня 2016 року ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від 08 жовтня 2013 року виданої їй ОСОБА_1 , видала в порядку передоручення довіреність ОСОБА_4 на представлення інтересів ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., зареєстровану в реєстрі за № 1072 (т. 1, а. с. 97).

Також 20 липня 2016 року між ОСОБА_1 , як учасником СТОВ «Ф-Матіс» (продавець), в особі представника Матвєєва С. Є., який діяв на підставі довіреності від 20 липня 2016 року, з одного боку, і ОСОБА_5 (покупець), з іншого боку, укладений договір купівлі-продажу частки засновника (учасника) у статутному капіталі СТОВ «Ф- МАТІС» (т. 1, а. с. 9).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору купівлі-продажу продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність покупця свою частку статутного капіталу СТОВ «Ф- МАТІС», а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити названу частку.

Покупець підтверджує, що частка, яка ним продається у статутному капіталі товариства, належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами або державою (пункт 1.5 Договору).

За відчуження частки покупець зобов`язується сплатити продавцю 5 000 грн (пункт 3.1 договору).

Заявою від 20 липня 2016 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 , посвідчив вихід останнього зі складу СТОВ «Ф-МАТІС», а також відсутність майнових або інших претензій до товариства чи нового учасника (т. 1, а. с. 10).

На підставі заяви ОСОБА_5 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22 липня 2016 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відомості про зміну керівника юридичної особи, зміну фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо та про заміну кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи (т. 1, а. с. 11-17).

07 липня 2016 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) укладений договір дарування частки в статутному капіталі, відповідно до якого дарувальник зобов`язується безоплатно передати у власність обдаровуваній свою частку у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» (т. 1, а. с. 22-24).

Згідно зі змістом заяви ОСОБА_1 , нотаріально посвідченої виконуючим обов`язки нотаріуса м. Москви Барабановим Д. А., від 23 липня 2016 року серія 77 АВ 1537813, адресованої компетентним органам, а також заяви-повідомлення від 22 липня 2016 року, адресованої державному реєстратору Черняхівської районної державної адміністрації, останнім доведено до відома, що він не уповноважував нікого, у тому числі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 чи будь-яких інших осіб, що діють на підставі довіреності від 08 жовтня 2013 року зареєстрованої в реєстрі за № 1441, засвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М., і будь-яких інших довіреностей, виданих у порядку передоручення, на продаж його частки у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» (т. 1, а. с. 20--21).

Відповідно до заяви від 20 березня 2017 року серія 86 АА 1632797, посвідченої нотаріусом Талінського нотаріального округ Шахбановою Є. В., ОСОБА_1 підтвердив обставини того, що укладений 07 липня 2016 року договір дарування частки у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» ОСОБА_2 був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним (т. 1, а. с. 217).

Відповідні обставини підтверджено також заявою ОСОБА_2 від 22 березня 2017 року, посвідченою приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медведєвою В. А., зареєстрованою в реєстрі за № 185 (т. 1, а. с. 218).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі № 806/1370/16, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, визнано протиправними дії державного реєстратора відділу економічного розвитку і торгівлі Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області Дятел І. В. щодо скасування (вилучення) записів від 22 липня 2016 року за номерами 15881050021003061 (щодо проведення зміни до складу або інформації про засновників СТОВ «Ф-МАТІС» щодо призначення ОСОБА_5 єдиним засновником товариства) та 15881070022003061 (щодо проведення зміни відомостей про керівника юридичної особи та зміни керівника

СТОВ «Ф-МАТІС» щодо призначення ОСОБА_5 директором товариства) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Зобов`язано Черняхівську районну державну адміністрацію Житомирської області відновити записи від 22 липня 2016 року за номерами 15881050021003061 та 15881070022003061 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо СТОВ «Ф-МАТІС». Скасовано реєстраційну дію від 24 липня 2016 року за № 15881050026003061 (про зміну складу засновників, відповідно до якої засновником підприємства стала ОСОБА_10 ), проведену приватним нотаріусом Красильниковою О. В. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо

СТОВ «Ф-МАТІС» (т. 1, а. с. 66-71).

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Натомість суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є одними із фундаментальних засад цивільного права, спрямованих, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 повідомив про неможливість надання оригіналу довіреності від 08 жовтня 2013 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , з підстав втрати такої довіреності.

Листом апеляційного суду витребувано у Слідчого управління Національної поліції в Житомирський області завірену належним чином копію довіреності від 08 жовтня 2013 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1441 (яка була вилучена на підставі ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2016 року у справі № 296/10260/16-к) (т. 2, а. с. 85).

Згідно з копією довіреності від 08 жовтня 2013 року, наданої слідчим Головного управління Національної поліції в Житомирській області Грицанчуком С. М., яка відповідає оригіналу другого примірника, пунктом 4 довіреності ОСОБА_1 для виконання цієї довіреності уповноважив ОСОБА_3 складати, підписувати та подавати будь-які документи, необхідні для виконання цієї довіреності; подавати всі необхідні документи щодо замовлення та отримання будь-яких документів, здавати та отримувати оформлені ним платіжні документи тощо; підписувати від його імені всі необхідні для виконання повноважень за цією довіреністю документи, в тому числі заяви, картки, подавати звітну документацію тощо (т. 2, а. с. 88).

Апеляційний суд на підставі оцінки наявних у справі доказів встановив, що за змістом довіреності від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 не мала повноважень на укладення будь-яких правочинів на власний розсуд від імені ОСОБА_1 , а відповідно у довіреності від 20 липня 2016 року, виданій ОСОБА_3 ОСОБА_4 коло повноважень замісника було протиправно розширено порівняно з повноваженнями, зазначеними в основній довіреності. Таке передоручення не було погоджено з ОСОБА_1 .

Встановивши такі фактичні обставини справи, апеляційний суд на підставі статей 203 215 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання частково недійсною довіреності від 20 липня 2016 року, виданої ОСОБА_3 в порядку передоручення ОСОБА_6 , визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі СТОВ «Ф-МАТІС» від 20 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційних скарг не спростовують правильність рішення апеляційного суду, яким надано належну оцінку всім обставинам справи, аргументи учасників справи перевірено, а зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статі 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Заявники у касаційних скаргах посилаються на порушення апеляційним судом частини десятої статті 84 ЦПК України, відповідно до якої у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Апеляційний суд помилково послався на зміст указаної норми у зв`язку з ненаданням відповідачем ОСОБА_3 оригіналу довіреності від 08 жовтня 2013 року, оскільки за обставинами справи ОСОБА_3 стверджувала про втрату оригіналу вказаної довіреності.

Водночас зазначене не вплинуло на правильність по суту вирішення спору, оскільки апеляційний суд, за відсутності оригіналу першого примірника довіреності, оцінивши наявні у справі докази, в тому числі копію другого примірника довіреності, дійшов висновку про недійсність довіреності у відповідній частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія оскаржуваного судового рішення апеляційного суду була зупинена ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження дія постанови Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко