№ 753/2218/19

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 753/2218/19

провадження № 61-2411св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Головне територіальне управління юстиції в місті Києві в особі Шістнадцятої державної нотаріальної контори міста Києва, публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», публічне акціонерне товариство комерційний банк «Фінансова ініціатива», публічне акціонерне товариство «Альфа Банк», публічне акціонерне товариство «Фідо Банк», публічне акціонерне товариство «Юнекс Банк», акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», публічне акціонерне товариство банк «Контракт», публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», публічне акціонерне товариство «Банк Форвард»,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції в місті Києві в особі Шістнадцятої державної нотаріальної контори міста Києва, публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», публічне акціонерне товариство комерційний банк «Фінансова ініціатива», публічне акціонерне товариство «Альфа Банк», публічне акціонерне товариство «Фідо Банк», публічне акціонерне товариство «Юнекс Банк», акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», публічне акціонерне товариство банк «Контракт», публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», публічне акціонерне товариство «Банк Форвард», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

З урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, просила:

1. встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 , як чоловіка та жінки, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 червня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті);

2. визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти, внесені на депозитні рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_5 та проценти у банках та визнати в порядку розподілу майна подружжя право власності на Ѕ частину цих грошових коштів у банках:

- публічному акціонерному товаристві «Банк Форвард» рахунок № НОМЕР_1 вклад у сумі 101 600,00 грн;

- публічному акціонерному товаристві «Перший Український міжнародний банк» рахунок № НОМЕР_2 вклад у сумі 50 000,00 грн;

- публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» рахунок № НОМЕР_3 вклад у сумі 65 000,00 грн;

- публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» рахунок № НОМЕР_3 вклад у сумі 70 000,00 грн;

- публічному акціонерному товаристві «Банк Контракт» рахунок № НОМЕР_4 вклад у сумі 57 000,00 грн;

- закритому акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» рахунок № НОМЕР_5 вклад у сумі 180,00 грн;

- публічному акціонерному товаристві «Юнекс Банк» рахунок № НОМЕР_6 вклад у сумі 157 392,24 грн;

- публічному акціонерному товаристві «ФідоБанк» рахунок № НОМЕР_7 вклад у сумі 185 000,00 грн;

- публічному акціонерному товаристві «Альфа Банк» рахунок № НОМЕР_8 вклад у сумі 100 000,00 грн;

- акціонерному товаристві «Ощадбанк» рахунок № НОМЕР_9 вклад у сумі 200 000,00 грн;

3. визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти, валюту та дорогоцінності, які знаходяться в сейфі № Л-5, який орендований ОСОБА_5 в публічному акціонерному товаристві «Юнекс Банк» та визнати за позивачем в порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ їх частину.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл.

З урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, просила:

1. визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_5 наступні грошові кошти та проценти, нарахованих на них:

- грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн, які знаходяться у акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_10 за договором від 22 липня 2015 року;

- грошові кошти в розмірі 70 000,00 грн, які знаходяться у акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_11 за договором від 09 вересня 2015 року;

- грошові кошти в розмірі 1 878,84 грн, які знаходяться у акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_12 ;

- грошові кошти в розмірі 8 033,14 грн, які знаходяться у акціонерному товаристві «Альфа-Банк» ЄДРПОУ 23494714 на рахунку № НОМЕР_13 за договором від 15 грудня 2013 року;

- грошові кошти в розмірі 29 491,50 дол. США, які знаходяться у акціонерному товаристві «ОТП Банк» ЄДРПОУ 21685166 на рахунку № НОМЕР_14 ;

- грошові кошти в розмірі 4 982,40 дол. США, які знаходяться у акціонерному товаристві «Юнекс Банк» ЄДРПОУ 20023569 на рахунку № НОМЕР_15 ;

2. визнати за позивачем право власності на Ѕ частину зазначених грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 22 лютого 2005 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно. За час спільного проживання ОСОБА_5 розмістив депозитні вклади та дорогоцінності у банківських установах. Позивач вважає вказане майно спільною сумісною власністю та просить визнати за нею право власності на 1/2 його частини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2019 року цивільні справи за позовними заявами ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду заяву про затвердження мирової угоди.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Провадження у справі закрито.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що сторони добровільно прийшли згоди про укладення мирової угоди, наслідки укладення мирової угоди сторонам роз`яснені та зрозумілі. Мирова угода не порушує прав та інтересів сторін та інших осіб.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оцінка судом доводів апелянта може мати місце за умови порушення прав та інтересів ОСОБА_4 , однак, такі порушення апеляційним судом не встановлені.

Вирішення судом спору між спадкоємцями щодо належності спадкового майна не свідчить, що таким судовим рішенням було вирішено питання про права та обов`язки боржника спадкодавця, який зобов`язаний повернути борг належному кредитору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Дарницького районного суду міста Києва.

19 лютого 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що затверджена мирова угода впливає на права та обов`язки ОСОБА_4 .

Скаржник зазначає, що 22 липня 2015 року між ТОВ «Світильнянське» та ОСОБА_5 було укладено договір безвідсоткової зворотньої фінансової допомоги, за умовами якого ОСОБА_5 було надано поворотну фінансову допомогу у розмірі 1 260 000,00 грн. 19 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено угоду про врегулювання заборгованості, де ОСОБА_1 виступає в ролі «Первісного кредитора», а ОСОБА_4 - «Новим кредитором». За умовами цієї угоди ОСОБА_4 прийняв на себе зобов`язання перед ОСОБА_1 виконати грошові зобов`язання за ТОВ «Світильнянське» та на виконання умов вказаної угоди сплатив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 629 750,00 грн. Таким чином, ОСОБА_4 замість ОСОБА_1 набув право вимоги до ТОВ «Світильнянське» у зв`язку із переходом до нього прав та обов`язків нового кредитора на суму 629 750,00 грн, що становить Ѕ від суми позики у ТОВ «Світильнянське», що підлягає поверненню за договором.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд залишив поза увагою питання щодо необхідності врегулювання між сторонами заборгованості ТОВ «Світильнянське». Невизнання сторонами наявності у ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на вимогу до ТОВ «Світильнянське» в Ѕ частині від суми позики, що підлягає поверненню за договором, призводить до того, що ОСОБА_4 втрачає набуте право за угодою про врегулювання заборгованості від 19 липня 2018 року.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У березні 2020 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а викладені ОСОБА_4 в касаційній скарзі аргументи - необґрунтованими і безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 19 липня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено угоду про врегулювання заборгованості, за умовами якої ОСОБА_4 , виступаючи новим кредитором, взяв на себе зобов`язання перед первісним кредитором ОСОБА_1 виконати грошове зобов`язання за ТОВ «Світильнянське». Розмір грошового зобов`язання складає 629 750,00 грн. Вказане зобов`язання було виконано ОСОБА_4 (т. 13 а. с. 115, 116).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було затверджено мирову угоду щодо визнання відповідачами факту проживання позивача з ОСОБА_5 , визнання спільною сумісною власністю та поділ грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках, а також цінностей в індивідуальному банківському сейфі.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що борг ТОВ «Світильнянське» за договором безвідсоткової зворотньої фінансової допомоги від 22 липня 2015 року не був предметом спору у вказаній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції діяв у межах заявлених позовних вимог, а тому посилання скаржника на неврегулювання між сторонами питання щодо заборгованості ТОВ «Світильнянське» є безпідставними.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на факти, встановлені в рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року.

Однак, вказане рішення було скасовано постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року.

Якщо судовий акт скасовано, він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

У разі наявності між сторонами спору щодо боргу за договором, права та обов`язки ОСОБА_4 не були б вирішені судовим рішенням, оскільки він виступає як боржник у зобов`язанні, яке виникло у нього перед кредитором ОСОБА_5 (його правонаступниками).

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, спір між спадкоємцями про належність спадкового майна, з урахуванням вимог статті 516 ЦК України, не стосується прав та обов`язків боржника спадкодавця, оскільки його обов`язок з повернення коштів не змінюється.

Виконання боржником обов`язку з повернення коштів неналежному кредитору, тобто кредитору, який мав право на повернення боргу на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, не тягне за собою припинення зобов`язання для боржника, який має право на повернення усіх сплачених коштів таким кредитором.

А отже, вирішення судом спору між спадкоємцями щодо належності спадкового майна у інший спосіб, ніж було визначено рішенням суду, що згодом було скасовано, жодним чином не свідчить, що таким судовим рішенням було вирішено питання про права та обов`язки боржника спадкодавця, який в будь якому разі зобов`язаний повернути борг належному кредитору.

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив залучити його до участі у справі в якості третьої особи.

Проте, у силу вимог статей 52 53 ЦПК України питання щодо залучення третіх осіб до участі у справі вирішується судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повноваження апеляційного суду визначені статтею 374 ЦПК України і станом на момент розгляду справи на стадії апеляційного розгляду справи неможливо було залучити до участі у справі третіх осіб.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у разі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки такої особи не вирішувалося.

За таких обставин, апеляційний суд правильно закрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська