ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024року
м. Київ
справа № 753/24398/19
провадження № 61-3785св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копєйчиков Іван Володимирович, ОСОБА_7 ,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_6 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копєйчиков Іван Володимирович, ОСОБА_7 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просили: визнати договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2017 року недійсним; витребувати 2/3 частини вказаної квартири від її останнього набувача ОСОБА_8 ; відновити становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_1 - припинити право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 на 2/3 частини спірної квартири шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності № 22852086 від 12 жовтня 2017 року, № 23859155 від 11 грудня 2017 року, № 24242305 від 29 грудня 2017 року, № 24506233 від 24 січня 2018 року.
Позов мотивований тим, що 13 лютого 2007 році ОСОБА_1 набув у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 .
1/3 частина цієї квартири належала ОСОБА_10 , яка зловживала алкогольними напоями, у зв`язку з чим з нею неможливо було досягти згоди щодо порядку користування спільним майном.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 дізнався, що його частка у спільному майні була відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року, якого він не укладав, оскільки цього дня перебував за кордоном, його дружина також не надавала згоди на відчуження спільного майна подружжя.
У зв`язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення та з матеріалів досудового розслідування дізнався, що ОСОБА_3 продала свою частку квартири ОСОБА_4 , який продав її ОСОБА_5 .
ОСОБА_7 який після смерті ОСОБА_10 успадкував її частку у спірній квартирі, також продав її ОСОБА_5 , який став єдиним власником квартири, після чого продав її ОСОБА_6 .
Договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири від 12 жовтня 2017 року не відповідає внутрішній волі позивачів та суперечить вимогам частини третьої статті 203 ЦК України.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
У липні 2020 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з відповідачів на її користь відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна у розмірі 444 296, 00 грн.
На обґрунтування зустрічного позову зазначала, що вона є добросовісним набувачем спірного майна, придбала квартиру за 24 500,00 доларів США, під час укладення договору нотаріусом перевірялось право ОСОБА_5 на розпорядження квартирою, це право було дійсним, ніким не оспорювалось і будь-які заборони щодо квартири були відсутні.
Завдаток за квартиру в сумі 500,00 доларів США було сплачено ОСОБА_7 , який виступав від імені ОСОБА_5 .
Спірна квартира була у непридатному для проживання стані і на її капітальний ремонт витрачено 640 250,00 грн. Окрім того, її витрати на утримання квартири склали 37 067,00 грн, з яких 26 195,00 грн - це обов`язкові платежі, які повинен платити власник для підтримання об`єкта нерухомого майна у належному стані.
Оскільки у разі задоволення вимог первісного позову про витребування майна вона має право на відшкодування 2/3 частин витрат на утримання та поліпшення спірного майна, ОСОБА_6 просила її зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 , укладений 12 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В. за реєстровим № 2947.
Витребувано 2/3 частини вказаної квартири у ОСОБА_6 на користь власника ОСОБА_1 .
Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 434649580000; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 39331331 від 24 січня 2018 року 11:36:21; номер запису про право власності 24506233).
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірного майна ОСОБА_1 не підписував, що свідчить про відсутність його волі, спрямованої на відчуження частини квартири, ОСОБА_6 володіє частиною квартири незаконно, без відповідної правової підстави, тому її право власності підлягає припиненню зі скасуванням державної реєстрації цього права та витребуванням спірної частки квартири з її чужого незаконного володіння.
Відсутні правові підстави для скасування записів про реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки ці записи, як і відповідні рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію їх прав, вичерпали свою дію при переході права власності до наступної особи, а відтак їх скасування жодним чином не захистить і не відновить порушене право позивачів.
Зустрічний позов задоволенню не підлягає у зв`язку з його недоведеністю.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року недійсним, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на 2/3 частини квартири та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат змінено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 8 552, 50 грн на кожного.
В решті рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечать чинному законодавству, має ознаки підроблення та є неукладеним, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Вимоги про припинення права власності та скасування рішення (запису) про державну реєстрацію права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі.
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив первісний позов в частині цих вимог.
Визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з добросовісного володільця на користь власника майна, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу.
ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на утримання квартири, які вона понесла на оплату житлово-комунальних послуг.
Однак, вказані витрати не є тими витратами, які підлягають стягненню на її користь на підставі частини третьої статті 390 ЦК України.
На підтвердження вимог про відшкодування невід`ємних витрат на поліпшення спірного майна ОСОБА_6 надано, зокрема, звіт про експертну грошову оцінку невід`ємних поліпшень від 23 вересня 2020 року, складений на її замовлення оцінювачем ОСОБА_12 (ПП «Аспект»), відповідно до якого ринкова вартість невід`ємних поліпшень житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 (капітальний ремонт, заміна сантехніки, інженерних комунікацій, декорування, меблювання), розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , становить 472 000,00 грн.
Встановлено, що у цьому звіті відсутні відомості про ринкову вартість квартири до та після ремонту. В ході дослідження оцінювачем не встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та у якій пропорції відбулося збільшення вартості майна внаслідок таких поліпшень, а відтак вказаний документ не є належним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог.
ОСОБА_6 в суді першої інстанції не заявляла клопотання про проведення будівельної експертизи для встановлення розміру поліпшень, за рахунок який збільшилась вартість квартири.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження вимог зустрічного позову, правильними є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в частині задоволення вимог первісного позову про витребування 2/3 частин спірної квартири та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову й ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 13 березня 2019 року в справі № 521/3743/17-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 199/7375/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 379/1418/18, від 23 листопада 2020 року в справі № 638/7748/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 14 липня 2021 року в справі № 902/834/20, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 22 грудня 2021 року в справі № 902/1706/13, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Спірна квартира є предметом комерційного інтересу позивачів, діяльність яких тісно пов'язана з нерухомістю, вони не вступали у володіння своєю часткою у квартирі та ніколи не з'являлись там, однак вказаним доводам суди попередніх інстанцій не надали оцінку.
Внаслідок ухвалення судами оскаржуваних рішень її позбавлено житла.
Висновки судів про те, що вона придбала спірну квартиру за ціною, нижчою за ринкову, ґрунтуються виключно на припущеннях.
За всієї обачності вона не могла передбачити настання несприятливих наслідків на момент придбання спірної нерухомості.
Витребування частини квартири на користь позивачів не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки не забезпечує справедливий баланс та покладає індивідуальний та надмірний тягар на неї.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва та зупинено дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині задоволеної вимоги первісного позову про витребування 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
25 липня 2023 року справа № 753/24398/19 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_13 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.
Судові рішення в частині вирішення вимог первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, відновлення становище, яке існувало до порушення, шляхом припинення права власності та скасування записів про право власності в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належало 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу частини квартири від 13 лютого 2007 року.
Право власності ОСОБА_1 на спірне майно було зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що підтверджується реєстраційним посвідченням № НОМЕР_1 від 01 жовтня 2007 року.
Власником іншої 1/3 частини вищевказаної квартири була ОСОБА_10 , яку після її смерті успадкував ОСОБА_7 .
12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу за умовами якого ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 належні йому на праві власності 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за 76 000,00 грн.
11 грудня 2017 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужила 2/3 частин спірної квартири ОСОБА_4 . Співвласник квартири ОСОБА_7 відмовився від переважного права на придбання 2/3 частки квартири. Продаж вчинено за 30 000,00 грн.
На підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2017 року ОСОБА_7 та ОСОБА_14 відчужили належні їм частки спірної квартири на користь ОСОБА_5 . Продаж вчинено за 20 000 грн.
24 січня 2018 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за 20 000,00 грн.
Після набуття права власності на квартиру ОСОБА_8 здійснила у ній ремонт, що не заперечується сторонами.
28 жовтня 2017 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_15 звернулася до слідчого відділу Дарницького УП ГУ НП у м. Києві з повідомленням про кримінальне правопорушення - підроблення паспорта ОСОБА_1 і правовстановлюючих документів на спірне майно та використання їх при посвідченні оспорюваного договору, на підставі якого було відкрите кримінальне провадження № 12017100020011517 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
На підтвердження своїх вимог позивачі за первісним позовом надали суду копію висновку експерта № 8-4/2315 від 10 січня 2018 року за результатами експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження № 12017100020011517 від 29 жовтня 2017 року.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 10 січня 2018 року №8-4/2315, складеного за результатами судово-почеркознавчої експертизи, підпис в договорі купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року про продаж квартири АДРЕСА_2 , а саме на другій сторінці в графі «Продавець» від імені ОСОБА_1 , та підписи в довіреності від 15 квітня 2016 року (НАІ 439559), в довіреності від 15 квітня 2016 року (НАІ 439560), в договорі купівлі-продажу частини квартири від 13 лютого 2007 року, в довіреності від 16 грудня 2014 року (НАК 142523), виконані різними особами.
У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_15 звернулася до Головного територіального управління юстиції у Київській області зі скаргою на дії приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчикова І. В.
За результатами розгляду цієї скарги встановлено, що при посвідченні оспорюваного договору приватний нотаріус Копейчиков І. В. допустив численні порушення Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, внаслідок чого його нотаріальна діяльність тимчасово зупинена.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Встановлено, що спірна частина квартири вибула з володіння позивача ОСОБА_1 поза його волею на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року, який він не укладав.
Враховуючи наведене, суди зробили правильний висновок про витребування цього майна від останнього набувача ОСОБА_6 .
Верховний Суд враховує, що безпідставно набувши 12 жовтня 2017 року право власності на 2/3 частин спірної квартири, ОСОБА_3 через два місяці відчужив її ОСОБА_4 , який менше, ніж через місяць (29 грудня 2017 року) продав її ОСОБА_5 . Менше, ніж через місяць (24 січня 2018 року) вказаний об`єкт нерухомого майна був відчужений ОСОБА_6 за ціною, яка вочевидь не відповідала його дійсній вартості (20 000,00 грн). Відтак відповідач ОСОБА_6 , проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на спірну квартиру, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні договору купівлі-продажу квартири.
За обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Правильним також є висновок судів про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.
Разом з тим, положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження розміру понесених витрат на утримання квартири ОСОБА_6 надала копії платіжних документів на оплату житлово-комунальних послуг неналежної якості, окрім того, платником у деяких платіжних документах зазначено ОСОБА_7 , відтак суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили ці докази.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що наданий позивачем за зустрічним позовом звіт про експертну грошову оцінку невід`ємних поліпшень від 23 вересня 2020 року, складений на її замовлення оцінювачем ОСОБА_12 (ПП «Аспект»), не може вважатися належним доказом на підтвердження ринкової вартості невід`ємних поліпшень спірної квартири, оскільки у ньому відсутні відомості про ринкову вартість квартири до та після ремонту. В ході дослідження оцінювачем не встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та у якій пропорції відбулося збільшення вартості майна внаслідок таких поліпшень.
ОСОБА_6 до суду першої інстанції з клопотанням про проведення судової будівельної експертизи для встановлення розміру поліпшень, за рахунок який збільшилась вартість квартири, не зверталася.
Встановивши, що ОСОБА_6 не надала належні та достатні докази на підтвердження понесення нею витрат на утримання та поліпшення спірного майна та їх розміру, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року зупинено дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині задоволеної вимоги первісного позову про витребування 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 до закінчення його перегляду в касаційному порядку, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в частині вирішення вимог первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічного позову ОСОБА_6 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна залишити без змін.
Поновити дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині задоволеної позовної вимоги первісного позову про витребування 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 на користь власника ОСОБА_1 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко