№ 753/6126/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

справа № 753/6126/22

провадження № 61-430св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «СтарІнвестмент Ван»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кухаревської Надії Осипівни на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Невідома Т. О., Поліщук Н. В. та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Юрія Миколайовича на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року у складі судді Гусак О. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Невідома Т. О., Поліщук Н. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «СтарІнвестмент Ван» (далі - ТОВ «СтарІнвестмент Ван») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права власності, визнання права власності.

Позов ТОВ «СтарІнвестмент Ван» мотивований тим, що 10 лютого 2014 року між ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ТОВ «Саппортіо» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 07/02-14, відповідно до якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у розмірі 2 000 000 грн. На забезпечення виконання між ОСОБА_1 та ПАТ «Юніон Стандард Банк» було укладено договір поруки № 07/02-14-П-1, відповідно до якого, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором в повному об`ємі за своєчасне та повне виконання зобов`язання боржником за вказаним кредитним договором.

24 січня 2019 року відбувся аукціон № UA-EA-2018-12-21-000021-b у електронній торговій системі ProZorro. Продажі, у якому виставлявся на продаж пул активів банків, що ліквідуються, та складається з активів 21 банку (прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, векселів, а також дебіторської заборгованості), № лоту F170GL38061, замовником якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО). У складі зазначеного лоту № F170GL38061 містилися активи ПАТ «Юніон Стандард Банк», зокрема і право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії від 10 лютого 2014 року № 07/02-14. Переможцем аукціону (покупцем вказаного лоту) стало ТОВ «ЕйПіЕс УКРАЇНА», яке перейменоване на ТОВ «СтарІнвестмент Ван» із яким 22 лютого 2019 року укладено договір № 22/02-2019/1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким, за результатами зазначених відкритих торгів, новим кредитором прийнято у власність права вимоги до боржників первісного кредитора, які деталізовані у додатку № 1 (пункт 7-21 цього додатку) передбачає перехід права вимоги до ТОВ «Саппортіо» за кредитним договором від 10 лютого 2014 року № 07/02-14, та до ОСОБА_1 .

У квітні 2015 року ПАТ «Юніон стандарт Банк» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Саппортіо Груп», ТОВ «Палар ЛТД», ТОВ «Саппортіо», ТОВ «Саппортіо Сервіс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

18 травня 2015 року ОСОБА_1 , звернувся в суд із з зустрічним позовом до

ПАТ «Юніон стандард Банк», третя особа ТОВ «Саппортіо» про визнання поруки припиненою у справі № 521/7401/15-ц.

14 вересня 2017 року Малиновським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу, якою справу за позовом ПАТ «Юніон Стандард Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Юніон Стандард Банк», за участю третьої особи ТОВ «Саппортіо» про визнання поруки припиненою передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Юніон Стандард Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 994 003,00 грн.

Зважаючи на викладене, товариство посилалось на те, що після відкриття провадження у справі № 521/7401/15 за позовом ПАТ «Юніон Стандард Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклав фраудаторний договір, продавши належне йому нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 за зменшеною вартістю, а саме 500 000,00 грн, ніж ринкова що складала 1 358 000,00 грн, тому вважає вказаний договір фіктивним, і просило задовольнити позов.

Враховуючи викладене, ТОВ «СтарІнвестмент Ван» просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27 грудня 2017 року квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С. М. від 27 грудня

2017 року, на підставі якого право власності на оскаржувану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 та припинено право власності ОСОБА_1 ;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від

27 грудня 2017 року, а саме: скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та визнати право власності за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року у задоволенні позову ТОВ «СтарІнвестмент Ван» відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року, якою накладено арешт на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 573563080000.

06 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пшевлоцький Ю. М. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М. задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «СтарІнвестмент Ван» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 475 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оплатний договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків, а також не наведено фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності цього правочину (стаття 204 ЦК України).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, із урахуванням ухвали суду від 07 березня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ТОВ «СтарІнвестмент Ван» задоволено.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М. задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «СтарІнвестмент Ван» задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27 грудня

2017 року, а саме квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М. за реєстровим № 1963; скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С. М. від 27 грудня 2017 року, на підставі якого право власності на оскаржувану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 та припинено право власності ОСОБА_1 ; відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27 грудня 2017 року, а саме: скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та визнано право власності за ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року, ОСОБА_1 був обізнаний про невиконання зобов`язання за кредитним договором від 10 лютого 2014 року

№ 07/02-14, що також, підтверджується поданим ним зустрічним позовом про визнання поруки припиненою. При цьому, скориставшись відсутністю заборон на нерухоме майно, уклав спірний договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 .

При вирішенні даного спору апеляційний суд також звернув увагу на те, що ОСОБА_1 відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року, будучи при цьому обізнаним про настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення боргу позивачу, який не був виконаний, тому апеляційний суд доходить висновку про те, що така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам кредитора

ТОВ «СтарІнвестмент Ван».

Таким чином апеляційний суд дійшов висновку про те, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов`язання за договором позики було простроченим, його належне виконання не відбулося, а тому позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов`язань.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог ТОВ «СтарІнвестмент Ван», тому додаткове рішення, яким було стягнуто з товариства на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 28 475,00 грн теж скасовано.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кухаревська Н. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, в якій просить зазначене судове рішення скасувати й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2953/14, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також - не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У лютому 2024 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Пшевлоцький Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року й залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 березня 2023 року; додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року у частині відмови у задоволенні вимог заяви про ухвалення додаткового рішення, змінити й стягнути з ТОВ «Стар Інвестмент Ван» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 779,97 грн (у т. ч. ціна за супровід справи у суді першої інстанції у розмірі 51 198 грн та гонорар успіху у розмірі 49 581,97 грн).

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також - не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кухаревська Н. О. в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

03 квітня 2024 року справа № 753/6126/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М. в цій справі.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кухаревська Н. О. мотивована тим, що договір купівлі продажу який позивач просив визнати недійсним відсутні були всі підстави та критерії визначені в даній постанові так квартира була продана а не подарована - договір був відплатний, продавець не був боржником і не мав обов`язок повертати борг та не мав на меті ухилятись від повернення боргу, а мав на меті укласти договір купівлі-продажу , який виконаний повністю і покупець проживає у вказаній квартирі.

Вважає, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновки Великої Палати щодо визнання правочину фіктивним фраудаторним і з огляду на це рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню і з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М. мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу № 1963 був укладений правомірно й законно, його предметом було необтяжене в жоден спосіб нерухоме майно, цей правочин був спрямований на настання обумовлених ним наслідків (і призвів до них), а яких-небудь достатніх свідчень того, що метою такого правочину було винятково ущемлення прав кредитора немає.

Вважає, що позов ТОВ «Стар Інвестмент Ван» у цій справі за своїм змістом є безпідставним, оскільки суб`єкт звернення до суду використовує механізм визнання правочину недійсним із мотивів фраудаторності, виходячи лише з недоведених гіпотез загального характеру (які не співвідносяться з обставинами цієї справи) та певних сумнівних маніпуляцій.

Звертає увагу на те, що для застосування особливого механізму недійсності договору внаслідок фраудаторності необхідними є сукупність певних спеціальних обставин, існування яких повинен обґрунтовано довести саме позивач у справі.

Вважає, що позивач ніяким чином не довів наявності тих особливих і виняткових обставин для визнання договору недійсним через його фраудаторність, а міркування позивача є формальними й поверхневими, а в певних частинах і маніпулятивними.

Апеляційний суд допустив формальність та однобічність в оцінці всіх доказів в їх сукупності, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Вважає, що представництво інтересів ОСОБА_2 в суді у цій справі, - яка базувалася на достатньо нових у практиці мотивах фраудаторності правочину, розгляд якої здійснювався в суді першої інстанції впродовж майже 9 місяців, а у судовому процесі в цій справі активно брали участь усі учасники справи (захищаючи власні позиції) й правильне вирішення якої мало істотне значення для ОСОБА_2 , відповідає вартісному відображенню комплексу таких юридичних послуг у тому розмірі, який нами був заявлений до відшкодування (загалом 100 779,97 грн (у т. ч. 51 198,00 грн за безпосередній супровід і 49 581,97 грн гонорар успіху).

Вважає, що заявлена стороною касатора до суду першої інстанції сума до відшкодування була цілком адекватною, співмірною справі, відповідала обсягу наданих послуг, не суперечила розумним рівням цін на відповідні послуги й не виходила поза їх межі, у зв`язку з чим не було підстав саме для частково задоволення вимог заяви сторони ОСОБА_2 про розподіл судових витрат.

Звертає увагу на те, що додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року у справі №753/6126/22 (після апеляційного перегляду) слід змінити у частині стягнутої суми та скасувати в частині відмови в задоволенні заяви про розподіл судових витрат (таким чином присудити ОСОБА_2 повну суму понесених ним витрат).

Звертає увагу на те, що відповідно до умов договору з Адвокатським об`єднанням «Кей Ес Партнерс» вартість комплексного представництва в суді апеляційної інстанції складає 600 дол. США, а в суді касаційної інстанції - 500 дол. США (у еквіваленті відповідно до курсу НБУ на час виставлення рахунка на оплату). Просить вирішити питання судових витрат в суді касаційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У лютому 2024 року ТОВ «Стар Інвестмент Ван» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М., в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пшевлоцького Ю. М. подав письмові пояснення.

Колегія суддів залишає без розгляду подані письмові пояснення у справі, оскільки такі не передбачені нормами ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 лютого 2014 року між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ТОВ «Саппортіо» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 07/02-14 (з урахуванням умов, укладених додаткових угод: від 10 лютого 2014 року, а також з № 2 до № 12), зобов`язання за яким позивач виконав повністю, надав позичальнику кредит у розмірі 2 000 000,00 грн у вигляді відновлювальної кредитної лінії (а. с. 8-10).

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед банком за вказаним договором про відкриття кредитної лінії між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ОСОБА_1 10 лютого 2014 року укладено договір поруки № 07/02-14-П-1

(а. с. 12-13).

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед банком за договором про відкриття кредитної лінії між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ОСОБА_3 10 лютого 2014 року укладено договір поруки № 07/02-14-П-2.

У квітні 2015 року представник ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «САППОРТІО»,

ТОВ «ПАЛАР ЛТД», ТОВ «САППОРТІО ГРУП», ТОВ «САППОРТІО СЕРВІС», ОСОБА_1 ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 10 лютого 2014 року № 07/02-14 у розмірі 1 994 003,83 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2015 року відкрито провадження у вказаній справі (а. с. 21).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2017 року провадження у справі за позовом ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» до

ТОВ «САППОРТІО», ТОВ «ПАЛАР ЛТД», ТОВ «САППОРТІО ГРУП», ТОВ «САППОРТІО СЕРВІС» закрито.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2017 року справу за позовом ПАТ «Юніон Стандард Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Юніон Стандард Банк», за участю третьої особи ТОВ «Саппортіо» про визнання поруки припиненою передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва (а. с. 23-25).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, позов ПАТ «Юніон стандарт Банк» задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ «Юніон стандарт Банк» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 994 003,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі (а. с. 26-30).

22 лютого 2019 року між ПАТ «Юніон Стандарт Банк» та ТОВ «ЕйПіЕс Україна» укладено договір про відступлення права вимоги в тому числі і за договором про відкриття кредитної лінії від 10 лютого 2014 року № 07/02-14 (а. с. 14-16).

27 лютого 2019 року між ПАТ «Юніон Стандарт Банк» та ТОВ «ЕйПіЕс Україна» укладено договір про відступлення права вимоги за договорами поруки укладеними 10 лютого 2014 року, із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 18-20).

Відповідно до рішення від 30 травня 2019 року № 5 ТОВ «ЕйПіЕс Україна» здійснено зміну найменування товариства на ТОВ «Стар Інвестмент Ван» (а. с. 40).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивними, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення заборгованості, оскільки після відкриття провадження у справі № 521/7401/15-ц (15 травня 2015 року) про стягнення заборгованості ОСОБА_1 уклав фраудаторний договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року на шкоду кредитору.

За оскаржуваним договором ОСОБА_2 набув право власності на квартиру сплативши відповідну суму визначену суб`єктом оціночної діяльності.

Ринкову вартість квартири було визначено на підставі висновку про вартість майна, виконаного 19 грудня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ІНЕОПЛЮС» у розмірі 539 808,46 грн. Рецензування зазначено звіту не проводилося.

Згідно звіту про оцінку квартири АДРЕСА_2 , що наданий позивачем та зроблений на його замовлення ТОВ «ГО Фінанс Груп», датою складення якого є 28 грудня 2021 року, ринкова вартість квартири, яка визначена за порівняльним підходом склала 1 358 000,00 грн

(а. с. 41-57)

Згідно пунктів 3.1 та 3.4 Звіту від 28 грудня 2021 року, вихідними даними для незалежної оцінки вартості об`єкта визначено копії документів та матеріалів надані замовником, а саме: договір купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

За частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 ЦК України, а також статей 1 2-4 13 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Судами встановлено, що 10 лютого 2014 року між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ТОВ «Саппортіо» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 07/02-14. На забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед банком за вказаним договором про відкриття кредитної лінії між ПАТ «Юніон стандарт Банк» та ОСОБА_1 10 лютого 2014 року укладено договір поруки № 07/02-14-П-1.

У зв`язку з невиконанням кредитних зобов`язань товариством, банк у квітні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (як поручителя) про стягнення заборгованості (справа № 521/7401/15-ц), що відповідає вимогам частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК України якими визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Отже, ОСОБА_1 будучи обізнаним про настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором № 07/02-14 від 10 лютого 2014 року щодо повернення боргу позивачу, а також будучи обізнаним і про невиконання цього зобов`язання боржником, що також, підтверджується поданим ОСОБА_1 зустрічним позовом про визнання поруки припиненою у справі № 521/7401/15-ц, уклав оскаржуваний договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року з ОСОБА_2 , що свідчить про ознаки фраудаторного та недобросовісного правочину, оскільки цей правочин вчинений на шкоду кредитору.

Отже висновки суду апеляційної інстанції в цій частині зроблені на підставі встановлених обставин у справі, та належним чином досліджених доказів, які не спростовані відповідачами.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 936/721/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц вказала, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 та від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 зроблено висновок, що «Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 372/3733/22 зазначено, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня

2020 року у справі № 904/4262/17 виснував, що «З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом».

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення відчуження спірного майна зобов`язання за договором позики було простроченим, його належне виконання не відбулося, а тому позивач набув права вимоги до відповідача ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов`язань як поручителя.

Поручитель не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед кредиторами.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник/поручитель зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника/поручителя повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники/поручителі мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Отже, у справі, що переглядається, встановивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції звернув увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору купівлі-продажу недобросовісно) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому правильно дійшов висновку, що ОСОБА_1 , який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 , маючи невиконані грошові зобов`язання як поручитель перед позивачем-кредитором, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_1 належного йому нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення звернення стягнення на майно боржника, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року, будучи при цьому обізнаним про настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення боргу позивачу, який не був виконаний, а тому така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам кредитора ТОВ «СтарІнвестмент Ван».

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначені обставини, свідчать про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявників в касаційних скаргах на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2953/14 та у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанцій, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Щодо оскарження додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року.

Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М. задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «СтарІнвестмент Ван» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 475 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Додаткове рішення постановлене у зв`язку із тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «СтарІнвестмент Ван» до ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог ТОВ «СтарІнвестмент Ван», тобто прийняв протилежне судове рішення, ніж суд першої інстанції, а тому додаткове рішення, яким було стягнуто з товариства на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 28 475,00 грн було скасовано судом апеляційної інстанції правомірно, що відповідає вимогам статей 374 376 ЦПК України.

Оскільки постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року необхідно залишити без змін, а тому доводи касаційної скарги щодо стягнення на користь ОСОБА_2 всієї суми понесених ним витрат на правничу допомогу є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кухаревської Н. О. на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Ю. М. на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кухаревської Надії Осипівни на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пшевлоцького Юрія Миколайовича на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара