№ 753/7177/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 753/7177/21

провадження № 61-15920св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Вадима Вячеславовича, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи: Державне підприємство «Сетам», приватний нотаріус Київського нотаріального округу Сєрова Олена Валеріївна, про визнання незаконним і скасування акта про реалізацію та визнання торгів недійсними,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила:

- визнати недійсними торги, проведені Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам») 04 вересня 2020 року, лот 437324 з продажу квартири;

- скасувати акт про реалізацію предмета іпотеки від 11 вересня 2020 року та свідоцтво про придбання нерухомого майна, що було предметом іпотеки, ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О. В. 14 вересня 2020 року, зареєстроване в реєстрі № 2793.

Позов обґрунтований тим, що 11 грудня 2007 року колишній чоловіком позивача ОСОБА_3 , з яким позивач перебувала на той час у шлюбі, уклав кредитний договір, за умовами якого АТ «ОТП-банк» надав йому кредит у розмірі 21 000 швейцарських франків для придбання квартири, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

В забезпечення виконання кредитного договору 11 грудня 2007 року був укладений договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.

В придбання вказаної квартири позивач витратила власні кошти, які вона отримала від продажу власної квартири у м. Черкаси.

Позивач з дочкою ОСОБА_4 проживала в спірній квартирі і це є єдине їх житло.

12 серпня 2010 року шлюб був розірваний, а у лютому 2021 року позивач дізналася, що квартира продана на торгах. Новий власник подав позов про визнання позивача такою, що втратила право користування житлом.

Позивач, як співвласник квартири, придбаної у шлюбі, своєї згоди на її продаж на електронних торгах не надавала.

Вважає, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру та проведені електронних торгів було порушено вимоги законів України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 16 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач надала нотаріально засвідчену згоду на отримання кредиту для придбання квартири та її заставу для забезпечення виконання кредитних зобов`язань, що підтверджує надання згоди на задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірні правовідносини не поширюється. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, відповідно відсутність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виключає можливості реалізувати предмет іпотеки під час виконання рішення про стягнення заборгованості. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях ДП «Сетам» порушення Порядку реалізації арештованого майна проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 29 вересня 2016 року, при проведенні електронних торгів.

Київський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції постанови.

Апеляційний суд зазначив, що звертаючись з позовом ОСОБА_1 пред`явила позов до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В. В. та ОСОБА_2 Організатор електронних торгів - ДП «Сетам» був залучений до участі у справі як третя особа, який не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції не врахував, що у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись усі сторони правочину - виконавча служба, організатор торгів та переможець.

У цій справі одна із сторін продавця в якості відповідача до участі в справі не залучена. Позивач клопотань про залучення до участі у справі ДП «Сетам» як співвідповідача не заявляв, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновків по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог, які мають бути зроблені за належного суб`єктивного складу її учасників.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Балаєва Л. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 27 вересня 2023 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника вказує, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові

від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 та ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме про житлові права дочки позивача ОСОБА_4 .

Касаційна скарга мітить аргументи про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення відповідачами приписів Закону України «Про іпотеку» та порушення порядку проведення торгів. Мало місце порушення порядку проведення торгів внаслідок чого ОСОБА_4 втратила право на житло.

Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки сторона позивача 04 серпня 2023 року та 13 вересня 2023 року, подала клопотання про поновлення пропущеного строку для надання доказів у справі. Вважає, що апеляційний суд протиправно відмовив у долученні до матеріалів справи копії рішення від 02 червня 2022 року у справі № 753/2550/22.

Також апеляційний суд відхилив та не розглянув у якості доказів додані скріншоти з сайту НАЗК про те, що під час війни холдинг, до якого входить ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був визнаний спонсором війни.

Представник заявника також вказує на наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 911/845/17, від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17 та

від 27 травня 2020 року у справі № 336/7019/17, посилання на які містяться у постанові суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що організатор торгів повинен був бути залучений до участі у розгляді справи саме як третя особа, а не відповідач.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Дарницького районного суду м. Києва.

13 лютого 2024 року цивільна справа № 753/7177/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня

1996 року до 12 серпня 2010 року.

11 грудня 2007 року позивач надала нотаріально засвідчену згоду на купівлю квартири АДРЕСА_1 , її заставу, отримання кредиту, укладення договорів кредиту та іпотеки.

11 грудня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір

№ ML-002/1018/2007 для придбання нерухомого майна.

11 грудня 2007 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ним.

11 грудня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № PML-002/1018/2007, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд встановив, що 28 грудня 2007 року позивач та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач продала належну їй на праві власності квартиру ОСОБА_5

11 лютого 2013 року набрало чинності рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, а 21 серпня 2013 року на його виконання був виданий виконавчий лист.

12 червня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва

Корольов В. В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.

18 серпня 2020 року Дарницький районний суд м. Києва за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 постановив ухвалу, яка набрала законної сили. ОСОБА_3 оскаржував дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В. В., мотивуючи свої вимоги тим, що приватний виконавець у порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» розпочав й провів процедуру реалізації нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, а саме щодо подання до ДП «Сетам» на примусову реалізацію нерухомого майна - квартири за адресою:

АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 вважав, що передача на примусову реалізацію в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 іпотечної квартири є незаконною з огляду на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з тих підстав, що ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у іноземній валюті й відповідно до вимог підпункту першого пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернуто стягнення на його квартиру, як іпотечне майно, протягом дії цього Закону. У задоволенні скарги суд відмовив.

Згідно відомостей, що містяться на офіційному веб-сайті ДП «Сетам» в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 у центральній базі даних системи електронних торгів 05 серпня 2020 року було розміщено лот № 437324 з продажу (проведення електронних торгів) арештованого нерухомого майна, а саме: іпотека. двокімнатна квартира

АДРЕСА_1 .

04 вересня 2020 року торги пройшли успішно, про що був складений протокол про проведення електронних торгів № 500581, згідно якого переможцем торгів було визнано ОСОБА_2 (учасник № 4) з найвищою ціновою пропозицією.

11 вересня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва

Корольов В. В. склав акт про реалізацію предмета іпотеки.

14 вересня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова О. В. видала свідоцтво про придбання майна, що було предметом іпотеки.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Предметом позовних вимог у цій справі є визнання електронних торгів недійсними, скасування акта про реалізацію предмета іпотеки від 11 вересня 2020 року та свідоцтва про придбання нерухомого майна.

Частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, визначено, що електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі

№ 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18 та від 23 січня 2019 року у справі

№ 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18 вказувала, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Згідно із пунктом 4 розділу X Порядку реалізації арештованого майна після повного розрахунку переможця за придбане майно на підставі протоколу про проведення електронних торгів складається акт про проведення електронних торгів, який підписується (затверджується) державним або приватним виконавцем.

В акті про проведені електронні торги зазначається така інформація: ким, коли і де проводилися електронні торги; стисла характеристика реалізованого майна; прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує її особу, місце проживання (у разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, місцезнаходження та код за ЄДРПОУ); сума, внесена переможцем електронних торгів за придбане майно; прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи) - боржника, її місце проживання (місцезнаходження); дані про правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності боржника на майно (пункт 5 Розділу X Порядку реалізації арештованого майна).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі

№ 910/856/17 (провадження № 12-128гс18) вказала на те, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба і організатор електронних торгів та покупець - переможець електронних торгів.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів або іншої заінтересованої особи, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним електронних торгів, ОСОБА_1 пред`явила вимоги до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва

Корольова В. В., ОСОБА_2 і ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Проте, організатор електронних торгів - ДП «Сетам» було залучене до участі у справі як третя особа, який не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Отже, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, в якості відповідача не залучений організатор торгів.

Відчуження майна на спірних електронних торгах, як угода купівлі-продажу, є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально - правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі окрім організаторів електронних торгів, залучається також особа, визнана їх переможцем.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин та визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Встановивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження

№ 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18) (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункт 75)).

Таким чином, ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд правильно врахував, що у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись усі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор торгів та переможець.

З наведених мотивів Верховний Суд також вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про зміну мотивувальної частини рішення місцевого суду.

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує на наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 911/845/17, від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17 та від 27 травня 2020 року у справі № 336/7019/17, посилання на які містяться у постанові суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що організатор торгів повинен був бути залучений до участі у розгляді справи саме як третя особа, а не відповідач.

Наведений аргумент колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Разом із цим, касаційна скарга не містить належних доводів щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених представником заявника постановах, отже, підстави для відступлення від наведених представником заявника висновків відсутні.

Колегія суддів також відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, оскільки у наведеній справі касаційний суд зробив висновок про те, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги.

Однак, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач неправильно визначила коло відповідачів, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на наведене колегія суддів також не надає оцінку іншим аргументам касаційної скарги, оскільки ОСОБА_1 не пред`явила позовних вимог до ДП «Сетам», що є самостійною підставою для відмови у задоволені її позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров