№ 753/9206/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 753/9206/21

провадження № 61-15045св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Олена Олександрівна, приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Івчук Станіслав Станіславович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Коновалова О. О., приватний нотаріус Івчук С. С., про визнання договору дарування удаваним та визнання укладеним договору купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що з 09 липня 2007 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були у рівних частках співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

28 березня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 3/4 частки спірної квартири.

Позивач зазначав, що підстави для дарування нерухомого майна особі, яка не є родичем, відсутні. Відповідач ОСОБА_2 схилив ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до приховування договору купівлі-продажу договором дарування аби зменшити розмір податку за вчинення правочину щодо переходу права власності на нерухоме майно, а також для уникнення обов`язку попереднього повідомлення іншого співвласника - його, ОСОБА_1 про намір відчужити частку у спільній квартирі. Не встигнувши захистити своє порушене право, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняли ОСОБА_3 та він, ОСОБА_1 , у порядку частини першої статті 1266 ЦК України за правом представлення після смерті своєї матері ОСОБА_6 .

З огляду на зазначене, вважав, що договір дарування від 28 березня 2019 року підлягає визнанню удаваним на підставі статті 235 ЦК України, оскільки він вчинений з метою прикриття іншого правочину - договору купівлі-продажу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір дарування від 28 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , удаваним;

- визнати, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів удаваності договору дарування 3/4 часток квартири від 28 березня 2019 року з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним.

Окрім того, суд ураховував, що у випадку приховання під договором дарування сторонами договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 повинен був заявити про свій намір придбати належну відповідачам частку в квартирі шляхом заявлення вимоги про переведення на нього прав та обов`язків покупця та підтвердити готовність передати відповідачам грошові кошти за фактично відчужені 3/4 частки спірної квартири, однак, стороною позивача на підтвердження такого наміру доказів не надано.

Районний суд вважав, що позивачем не доведено, які саме його права або інтереси порушені, невизнані або оспорені відповідачами, і що саме задоволення позову про визнання договору дарування 3/4 часток квартири від 28 березня 2019 року удаваним призведе до поновлення конкретного порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Боряк Г. Ю., залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що, укладаючи спірний договір дарування, сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, та що такий договір не є удаваними (що також відображено у відповідних пунктах нотаріально посвідченого договору дарування), позивач не обґрунтував удаваності договору дарування частини квартири з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і визнання оспорюваного правочину удаваним.

Докази наявності волі сторін договору, спрямованої на укладення договору купівлі-продажу, та докази на підтвердження отримання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 грошових коштів за подаровані 3/4 частини спірної квартири у матеріалах справи відсутні.

При цьому, сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу квартири від 26 березня 2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не може бути достатнім доказом удаваності оспорюваного правочину, оскільки, по-перше, у тексті спірного договору дарувальники свідчать, що укладення цього договору не пов`язане із виконанням обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальників зараз або в майбутньому, по-друге, відсутні будь-які докази того, що майновий стан покупця за договором купівлі-продажу 26 березня 2019 року був таким, що, наприклад, до дарування частки квартири, не дозволяв останньому придбати нерухоме майно, тощо. Отже, такі доводи апеляційної скарги є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.

Доказів зміни майнового стану відповідачів, отримання ними грошових коштів від обдарованого в обмін на набуття дарунку, виписок з банківських рахунків відповідачів щодо зарахування значних сум грошових коштів тощо позивачем надано не було. Матеріали справи не містять будь-яких розписок про отримання грошових коштів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 від ОСОБА_2 , що б давало змогу суду встановити наявність обставин, що правочин вчинено для приховання іншого правочину та визначення ціни спірного майна.

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що позивач не довів, чим саме порушуються його права внаслідок укладення спірного договору дарування, і що саме задоволення позову про визнання договору дарування 3/4 часток квартири від 28 березня 2019 року удаваним призведе до поновлення конкретного порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, адже ОСОБА_1 не заявляв про свій намір придбати належну відповідачам частку в квартирі шляхом заявлення вимоги про переведення на нього прав та обов`язків покупця та підтвердити готовність передати відповідачам грошові кошти за фактично відчужені 3/4 частки спірної квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року й постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2024 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О. на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Луспеник Д. Д.

Суддя Ступак О. В. також обрана до Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорюваний договір дарування був позбавлений будь-якого економічного сенсу, оскільки двоє дарувальників є особами похилого віку і подароване ними майно має економічну цінність, обдарований не пов`язаний з ними будь-якими родинними відносинами і фактично є сторонньою людиною. Третій дарувальник - ОСОБА_4 не має у власності іншого житла, станом на час розгляду справи він не був знятий з реєстрації місця проживання у спірній квартирі.

Вважає висновки судів попередні інстанцій про недоведеність ним позовних вимог помилковими, оскільки ним надано суду належні докази на підтвердження його правової позиції.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, від 18 вересня 2019 року у справі № 726/859/14, від 09 лютого 2022 року у справі № 442/8409/14-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 912/3747/20, 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17,

Відзиву на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 09 липня 2007 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були співвласниками у рівних частках квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_6 .

Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 , які прийняли ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Кожному зі спадкоємців на 1/20 частку квартири АДРЕСА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

28 березня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (дарувальники) подарували, а ОСОБА_2 (обдаровуваний) прийняв в дар 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчуком С. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1402.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Згідно із частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16 (провадження № 14-498цс18) зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним на підставі статті 235 ЦК України, ОСОБА_1 посилався на те, що договір дарування було вчинено з метою приховати договір купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування. При цьому судами не встановлено, що воля сторін договору дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.

З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний договір дарування є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Судами не встановлено, що сторони з учиненням оспорюваного правочину навмисно виразили не ту внутрішню волю, що насправді мала місце.

Тобто посилання позивача на те, що сторони мали на меті укладення договору купівлі-продажу не підтвердилося під час розгляду справи.

Доводам касаційної скарги про те, що оспорюваний договір дарування був позбавлений будь-якого економічного сенсу, обдарований не пов`язаний з дарувальниками будь-якими родинними відносинами, ОСОБА_4 не має у власності іншого житла, була надана відповідна правова оцінка судами попередніх інстанції, з якою погоджується Верховний Суд. Більше того, ці доводи направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача порушеного права внаслідок укладення оспорюваного правочину з огляду на таке.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Отже, обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як: вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо.

Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні.

За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваним договором дарування порушено його права або інтереси, і що саме задоволення позову про визнання договору дарування 3/4 часток квартири від 28 березня 2019 року удаваним призведе до поновлення конкретного порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. При цьому судами попередніх інстанцій правильно враховано, що ОСОБА_1 не заявляв про свій намір придбати належну відповідачам частку в квартирі шляхом заявлення вимоги про переведення на нього прав та обов`язків покупця та підтвердити готовність передати відповідачам грошові кошти за фактично відчужені 3/4 частки спірної квартири.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, від 18 вересня 2019 року у справі № 726/859/14, від 09 лютого 2022 року у справі № 442/8409/14-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 912/3747/20, 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17, колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у зазначених справах і справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність його судових рішень не впливають.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник