Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 754/10803/19
провадження № 61-10153св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державна установа «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», комунальне некомерційне підприємство «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2»,
представник Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 - Гончаренко Олена Анатоліївна,
представник державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» - Бабич Олена Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Панченко О. М., від 03 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В., від 13 травня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «Інститут серця МОЗ України»), комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» (далі - КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2») про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 вересня 2016 року всупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» вона була незаконно без її згоди оглянута черговим лікарем-психіатром КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» і їй було встановлено неіснуючий діагноз - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним). Вказувала, що чергового лікаря-психіатра було запрошено лікуючим лікарем відділення вроджених вад серця без її згоди, а запис лікаря-психіатра було зафіксовано у медичній карті стаціонарного хворого. Зазначене підтверджено листом заступника генерального директора ДУ «Інститут серця МОЗ України» від 25 листопада 2016 року
№ 01-09/1541. Мотивом виклику лікаря-психіатра згідно зазначеного листа була її поведінка, яка викликала занепокоєння у медичного персоналу
ДУ «Інститут серця МОЗ України», що проводив щодо неї лікувальні заходи. Вважала, що незаконні дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу призвели до втручання у її приватне життя в аспекті моральної та психологічної недоторканості.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним); зобов`язати відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 та стягнути солідарно з відповідачів на її користь 250 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним проведенням психіатричного огляду і встановленням неіснуючого діагнозу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент огляду та консультації позивачки лікарем-психіатром чинне законодавство України не вимагало отримання письмової згоди на такий огляд і достатньо було усної згоди позивачки.Суд першої інстанції вважав, що позивачка надала свою усну згоду на проведення огляду та консультації лікарем-психіатром, про що свідчить опис проведеного лікарем-психіатром огляду позивачки та змісту їх бесіди в медичній карті. На думку районного суду, позивачкою не надано належних та достатніх доказів на підтвердження незаконності проведення психіатричного огляду та встановлення діагнозу, тому вимоги про визнання незаконними дій медичних працівників та зобов`язання вилучити запис з медичної карти задоволенню не підлягають. Дії з проведення лікарем-психіатром огляду позивачки та фіксації відомостей у її медичній картці не призвели до втручання у приватне життя позивачки. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання незаконними дій медичних працівників та зобов`язання вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти позивачки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 про те, що дії медичних працівників є неправомірними та призвели до втручання в її приватне життя в аспекті моральної та психологічної недоторканності, а також до порушення права на конфіденційність інформації про їх психічний стан. Суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної картки не підлягають задоволенню, оскільки не є належним способом захисту. Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судами зібраних у справі доказів, посилались також на те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що вона не надавала згоду на проведення їй психіатричного огляду. ОСОБА_1 вказує, що судами не встановлено наявності обставин, передбачених частиною третьою статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» для проведення психіатричного огляду. Заявниця вважає, що з боку відповідачів мало місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу за наявності її обґрунтованої заяви про відвід судді Панченко О. М., яка розглядала справу № 754/5349/17 за її позовом до ДУ «Інститут серця МОЗ України» про захист честі і гідності, у задоволенні якого було відмовлено. Наголошує на тому, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було створено належних, рівних умов для реалізації її права на справедливий судовий розгляд на засадах змагальності та рівності сторін.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ДУ «Інститут серця МОЗ України» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. ДУ «Інститут серця МОЗ України» стверджує, що на момент огляду та консультації позивачки лікарем-психіатром чинне законодавство не передбачало отримання письмової згоди на такий огляд, усної згоди було достатньо для надання медичної допомоги. Зазначає, що письмова форма згоди як документ затвердженої форми застосовується з 22 листопада 2016 року.
У відзиві на касаційну скаргу КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У період з 12 вересня 2016 року по 22 вересня 2016 року ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні у ДУ «Інститут серця МОЗ України».
Згідно копії витягу з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 слідує, що 13 вересня 2016 року у ОСОБА_1 протипоказань для проведення КВГ не виявлено.
20 вересня 2016 року завідуюча відділенням ОСОБА_2 зазначила
у медичній карті, що після оголошення ОСОБА_2 та лікуючим лікарем ОСОБА_3 результатів КТ, а саме - трахея без ознак наявності значимих стенозів, пацієнтка почала себе поводити агресивно, стверджувати, що всі обстеження, котрі їй робили, особливо КТ - належить іншим особам. Вимагала, незважаючи на результати досліджень, щоб її прооперували і пошукали хворобу в операційній рані. На відмову лікаря це зробити почала пред`являти нові скарги на стан здоров`я, яких раніше не було - головний біль, безсоння, головокружіння і вимагала негайно почати лікування нових симптомів без додаткових обстежень. Було прийнято рішення викликати для консультації до пацієнтки лікаря-невропатолога.
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 оглянув лікар-невролог, яким було рекомендовано огляд пацієнтки медичним психологом для вирішення питання соматичної патології та доцільності огляду психіатра для уточнення діагнозу.
21 вересня 2016 року була проведена консультація ОСОБА_1 медичним психологом, за результатами якої рекомендовано додаткову консультацію психотерапевта, психіатра, повторний огляд у медичного психолога через 14 днів.
21 вересня 2016 року на виконання рекомендацій лікаря-невролога та медичного психолога ОСОБА_1 був проведений огляд лікарем-психіатром КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2». Лікарем-психіатром зазначено, що пацієнтка знаходиться в межах палати. Скаржиться на поганий стан: «Мене звідсіля виганяють, а я в одних капцях та літньому халаті», «я вимагаю незалежної експертизи свого стану», «в мене був раніше порок, який потрібно було оперувати, а зараз не потрібно нічого робити, цього не може бути». Свідомість пацієнтки ясна. Контакту доступна. Орієнтована у власній особистості, оточуючій обстановці та місцевості вірно, пацієнтка вкрай незадоволена негативним відношенням до неї. Настрій невизначений, напружена, підозріла, тривожна, емоційно нестійка, в бесіді вимагає проведення незалежної експертизи, погрожує зверненням до Міністерства охорони здоров`я з великою масою скарг про погане ставлення до себе. Пацієнта стійко фіксована на своєму стані, демонстративна. Мислення у звичайному темпі, формальне, розплановане, різнопланове. Висловлює маячні ідеї відношення, іпохондричного змісту. У сфері пам`яті та інтелекту без грубої патології. Увага швидко виснажлива. Критика стану відсутня. На момент огляду розладів сприйняття, суїцидальних та агресивних тенденцій не виявляє. В процесі бесіди пацієнтка заявила, що відмовляється від подальшої розмови без присутності адвоката. В процесі бесіди пацієнтка включала диктофон на телефоні.
Заключення лікаря-психіатра: розлад особистості за емоціонально- нестійким типом (можливо параноїдальний). Іпохондрично-параноїдальний синдром.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 28, частини першої статті 29 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Поняття приватного життя включає фізичну та психологічну цілісність людини. Психічне здоров`я є важливою частиною приватного життя.
У пункті 82 рішення у справі «Федоров та Федорова проти України» від 01 липня 2011 року (заява N 39229/03) Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що огляд заявника психіатром лікарні і визначення діагнозу щодо психічного розладу було втручанням у його приватне життя.
Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України (стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
У відповідності до частин третьої, шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
Принципами захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання, який передбачає, що жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як у відповідності до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (принцип 5).
Стаття 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» вимагає для застосування методів діагностики, профілактики та лікування згоду інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на момент огляду позивачки лікарем-психіатром) психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за її усвідомленою згодою особи.
Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.
Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов`язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду.
Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров`я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.
Міжнародною класифікацією хвороб та проблем, пов`язаних зі здоров`ям (МКХ-10), визначено такі розлади психіки та поведінки, як параноїдальні та емоційно-нестабільні розлади особистості (F 60.0, F 60.3).
У відповідності до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.
Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя
статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу).
Право фізичної особи оскаржити неправомірні рішення і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров`я передбачено статтею 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15 вересня 2016 року
№ 970 затверджено форму первинної облікової документації
№ 003-7/о «Усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду» та інструкцію щодо її заповнення. Форма № 003-7/о заповнюється особою, яка звернулась до закладу охорони здоров`я та дає згоду на проведення їй психіатричного огляду. Це відбувається у присутності лікаря цього закладу охорони здоров`я. Особа власноруч зазначає свої прізвище, ім`я, по батькові; лікар доводить інформацію щодо плану діагностики, надає в доступній формі інформацію про права пацієнта та обов`язки лікаря.
Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 15 вересня 2016 року
№ 970 набрав чинності 22 листопада 2016 року.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції про те, що на момент огляду позивачки лікарем-психіатром законодавством не була передбачена обов`язкова письмова згода на проведення психіатричного огляду, не надав належної оцінки критерію законності втручання у право особи на приватне життя й спростування презумпції психічного здоров`я, не врахував заперечення позивачки щодо надання усної згоди на проведення такого огляду, в результаті якого було встановлено відповідний діагноз, та відсутності в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження надання такої згоди позивачкою або наявності заяви родичів чи медичних представників
ДУ «Інститут серця МОЗ України», які б містили відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду за обставин, передбачених
статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу з метою встановлення чи було втручання у право заявниці таким, що здійснювалось на підставі закону.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович