№ 754/15323/17

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 754/15323/17

провадження № 61-17274св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у місті Києві, Прокуратура міста Києва, Державна казначейська служба України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської міської прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, у якому, з урахуванням уточнень, просили відшкодувати за рахунок державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури Сергатюку А. Л. у розмірі 528 629 грн, а ОСОБА_2 - 438 626 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 28 серпня 2014 року позивачі були затримані працівниками Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві та їм вручено підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, відомості за якою 12 червня 2014 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100010004658.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 серпня 2014 року відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2014 року ОСОБА_2 звільнена з-під варти під заставу.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 серпня 2014 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який 23 жовтня 2014 року продовжено до 29 січня 2015 року.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2015 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено до 29 березня 2015 року.

Вироком Святошинського районного суду міста Києві від 12 жовтня 2015 року позивачів визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасовано, та звільнено його з-під варти у залі суду.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 у вигляді застави скасовано і повернено внесену суму як предмет застави заставодавцю. Вирок суду був переглянутий у апеляційному та касаційному порядках та залишений без змін.

Позивачі зазначали, що перебування під вартою 14 місяців протягом трьох років розгляду їхньої судової справи, їм було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних та фізичних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, тривалому відриві від неповнолітніх дітей, погіршення відносин з оточуючими, що вплинуло на їх психологічний стан та тепер вимагає від них додаткових зусиль для організації свого життя.

ОСОБА_1 також зазначав, що перебуваючи під вартою у Київському слідчому ізоляторі до 12 жовтня 2015 року йому медична допомога не надавалась. Вказував, що у 2014 році внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості та потребував операції.

Крім того, після винесення виправдувального вироку відносно них, прокурором подано апеляційну та касаційну скаргу на зазначене судове рішення, розгляд у судах апеляційної та касаційної інстанцій відбувався протягом 23 місяців, чим також їм завдано моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень суду першої апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відшкодовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у розмірі по 259 765 грн кожному.

Зобов`язано Державну казначейську службу України списати в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі по 259 765 грн кожному.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що факт перебування позивачів під слідством та судом очевидно завдав позивачам моральної шкоди внаслідок психічного впливу пред`явленням обвинувачення, позбавлення можливостей в повній мірі реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвели до порушення їх нормальних життєвих зв`язків та вимагали від них додаткових зусиль для організації свого життя, пошук можливих способів захисту своїх порушених прав, інших негативних наслідків морального характеру, зниження репутації. Сам по собі такий факт є травмуючим для будь-якої людини, яка зазнала незаконних дій правоохоронних органів та суду.

Позовні вимоги позивачів щодо відшкодування моральної шкоди за оскарження прокуратурою виправдувального вироку відносно них є необґрунтовані, оскільки чинним законодавством України не передбачено порядку для такого відшкодування.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2021 року Київська міська прокуратура звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, у якій просить скасувати вказане судове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник зазначав, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України у зв`язку із застосуванням апеляційним судом статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» без урахування висновку щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, у якій вказано, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-2203цс 15, від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19.

Внаслідок незастосування вищевказаних правових висновків Суду, апеляційний суд, всупереч фактичним обставинам справи (перебування позивачів під слідством і судом 14 місяців), стягнув моральну шкоду з розрахунку 55 мінімальних заробітних плат на користь кожного позивача.

Крім того вказував, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини четвертої статті 389 ЦПК України у зв`язку із застосуванням апеляційним судом частини другої статті 372 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 569/9308/19, від 15 лютого 2021 року у справі № 199/4590/19, від 03 червня 2021 року у справі № 509/1431/17, від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, від 20 серпня 2021 року у справі № 336/3615/20.

Зокрема, у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 199/4590/19 Верховний Суд зазначив про передчасність висновків суду апеляційної інстанції у справі, оскільки таких висновків суд дійшов з порушенням принципу змагальності за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128 372 ЦПК України.

Виходячи з положень частини першої статті 372 ЦПК України, Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 569/9308/19, вказував, що можливість розгляду справи по суті обумовлена фактом належного повідомлення учасників про розгляд справи. У протилежному випадку суд зобов`язаний відкласти розгляд справи.

Аналогічні висновки щодо можливості розгляду справи лише за наявністю у матеріалах справи належного повідомлення учасників справи містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 509/1431/17, від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, від 20 серпня 2021 року у справі № 336/3615/20.

Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначав застосування судом апеляційної інстанції частини шостої статті 272 ЦПК України щодо вручення постанови апеляційного суду від 29 березня 2021 року без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 520/899/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 548/2296/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 355/1280/17, від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20.

Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 520/899/18 наголошував, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Наявні в матеріалах справи супровідні листи про направлення ухвали не підтверджують факт її отримання, оскільки відповідні зворотні повідомлення про вручення ухвали в матеріалах справи відсутні (постанова від 30 жовтня 2019 року у справі № 548/2296/18).

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 355/1280/17 Верховний Суд вказував на необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, що доставка судового рішення електронним листом є врученням такого рішення, у зв`язку з чим, Верховний Суд скасував оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження та направив справу на новий розгляд.

Верховний Суд, надаючи оцінку щодо належності повідомлення сторони про отримання судового рішення електронною поштою, вказував, що факт отримання копії рішення суду засобами електронної пошти не тягне за собою правових наслідків, передбачених статтею 242 ГПК України («Вручення судового рішення») (пункт 41 постанови Верховного Суду від 02 серпня 2021 року № 914/1191/20).

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20, з врахуванням правової позиції викладеної у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, дійшов висновків, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення.

Таким чином скаржник зазначав, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним тлумаченням статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 1176 ЦК України, незастосуванням до спірних правовідносин статті 23 ЦК України, порушенням статей 10 12 76 128 263 264 272 372 ЦПК України, що згідно зі статтями 409 411 ЦПК України є підставою для її скасування та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської прокуратури та витребувано цивільну справу № 754/15323/17 з Деснянського районного суду міста Києва.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 754/15323/17.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 13 листопада 2014 року прокурором Голосіївського району м. Києва пред`явлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України (т. 1 а. с. 144-148).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, до 24 травня 2015 року включно, і продовжено утримувати його у Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (т. 1 а. с. 52-54).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2015 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, до 06 вересня 2015 року включно, і продовжено утримувати його у Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (т. 1 а. с. 55-57).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2015 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, у вигляді тримання під вартою продовжено на строк 60 днів, до 12 жовтня 2015 року включно, і продовжено утримувати його у Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (т. 1 а. с. 58-60).

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасовано, та звільнено його з-під варти у залі суду.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 у вигляді застави скасовано і повернено внесену суму як предмет застави заставодавцю (т. 1 а. с. 9-20).

Вирок суду був переглянутий у апеляційному та касаційному порядку та залишений без змін (т. 1 а. с. 21-33).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частина шоста статті 128 ЦПК України).

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частина сьома статті 128 ЦПК України).

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

За частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

- ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року призначено справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби Українипро відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за апеляційною скаргою Прокуратури міста Києва на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року до розгляду у судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду на 08 лютого 2021 року об 11 год 45 хв; постановлено повідомити учасників справи про дату, час та місце розгляду справи (т. 2, а. с. 95, 96);

- судові повістки-повідомлення про розгляд справи 08 лютого 2021 року та 29 березня 2021 року були направлені Прокуратурі міста Києвана електронну адресу (т. 2, а. с. 97, 98, 103, 104);

- повідомлення про доставлення судових повісток на офіційну електронну адресу у матеріалах справи відсутні.

Письмова заява відповідача про здійснення повідомлень апеляційним судом з використанням засобів електронного зв`язку в матеріалах справи відсутня. Крім того, відповідач Прокуратура міста Києва у своїй апеляційній скарзі просила про час і місце розгляду справи повідомити за адресою: вул. Предславинська, буд. 45/9, м. Київ, 03150. З довідок про доставку електронних листів про повідомлення щодо розгляду справи на електронну адресу без зазначення відповідних адресатів не можливо встановити чи направлялося повідомлення про апеляційний розгляд справи, призначений на 29 березня 2021 року, в якому ухвалена оскаржена постанова суду апеляційної інстанції, на офіційну електронну адресу Прокуратури міста Києва, яка зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Зазначені обставини дають підстави для висновку про розгляд апеляційним судом справи, призначеної на 29 березня 2021 року, без належного повідомлення відповідача.

Таким чином, відповідач у справі не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що суперечить статтям 7 128 ЦПК України, частині третій статті 368 ЦПК України.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 14 травня 2021 року у справі № 759/16009/20 (провадження № 61-3925св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 2-2572/07 (провадження № 61-13407св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження є застосування судом апеляційної інстанції частини шостої статті 272 ЦПК України щодо вручення постанови апеляційного суду від 29 березня 2021 року без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 520/899/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 548/2296/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 355/1280/17, від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20.

Відповідно до частини третьої статті 272 ЦПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.

Відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною одинадцятою статті 272 ЦПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з підпунктом 15.14 пункту 15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі.

Наведені норми свідчать про те, що суд апеляційної інстанції був зобов`язаний надсилати (вручати) судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив, зокрема, у постановах від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20.

День належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19).

Щодо клопотання про розгляд касаційної скарги за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

В касаційній скарзі заявлено клопотання, в якому заявник просить розглядати касаційну скаргу за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки його у судове засідання не з`ясував, чим порушив його конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести міркування з приводу позовної заяви та апеляційної скарги, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення (частина четверта статті 401 ЦПК України).

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Враховуючи, що заявник обґрунтовував свою касаційну скаргу, в тому числі, і порушенням судом статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк