Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 754/16916/17
провадження № 61-11614св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д.О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження, ордера та свідоцтва.
Позов обґрунтовано тим, що в 1992 році на підставі ордера, виданого 01 жовтня 1992 року Київським маргариновим заводом, вона вселилась та зареєструвалася у кімнаті АДРЕСА_1 , а саме: до гуртожитку підприємства, де і проживала разом з ОСОБА_2 .
У 1994 році у період декретної відпустки вона мешкала у матері в Чернігівській області. Коли в 2000 році вона повернулась проживати в гуртожиток, ОСОБА_2 мешкала в кімнаті разом зі своїм чоловіком та дитиною.
Позивач зазначала, що відповідач та її чоловік постійно створювали їй перешкоди для проживання. Вона не могла проживати у своїй кімнаті, тому що ОСОБА_2 змінила замки в квартирі.
Згідно з розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві адміністрації від 30 жовтня 2017 року № 537 ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб 03 листопада 2017 року видано ордер НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вказувала, що ОСОБА_2 отримала ордер на приміщення, яке не є вільним. Крім того, згідно з переліком майна, затвердженим розпорядженням Деснянської районної державної адміністрації від 30 січня 2015 року, житловий будинок АДРЕСА_1 відноситься до сфери управління Деснянської районної в місті Києві адміністрації, Голосіївська районна державна адміністрація не мала повноважень видавати ордер на житло, яке знаходиться в Деснянському районі м. Києва.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 жовтня 2017 року № 537 про видачу ордера на квартиру АДРЕСА_1 родині ОСОБА_2 , визнати недійсним та скасувати ордер від 03 листопада 2017 року НОМЕР_1, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на квартиру АДРЕСА_1 , визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 10 січня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приймаючи розпорядження та видаючи ордер родині ОСОБА_2 , Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження порушень чинного законодавства України, допущених при видачі ордера та приватизації спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ордер на спірну квартиру ОСОБА_2 та її родині був виданий із дотриманням вимог законодавства України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження, ордера та свідоцтва призначено до судового розгляду в складі колегіїз п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивач не проживала у спірній квартирі, оскільки відповідачами їй постійно створювалися перешкоди для проживання, вона несла витрати на утримання квартири. Крім того, відповідно до відповіді Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 липня 2018 року № 102103/24-6796 на адвокатський запит від 19 липня 2018 року № 102/7260 ордер на право зайняття жилої площі в гуртожитку на кімнату АДРЕСА_1 виданий Київським маргариновим заводом на ім`я ОСОБА_1 переданий до Деснянської райдержадміністрації разом з картотекою від Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві. Квартира АДРЕСА_1 як вільна станом на жовтень 2017 року у Деснянській райдержадміністрації не обліковувалась. Крім того, зазначена квартира до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації Деснянською райдержадміністрацією не передавалась.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 04 листопада 1991 року № 796 надано дозвіл «Київському маргариновому заводу» на тимчасове використання жилої площі квартир АДРЕСА_2 під гуртожитки для проживання працівників заводу (а.с. 31 т.1).
Відповідно до акта від 12 червня 1991 року № 587 виконком Київської ради народних депутатів передав на баланс Київського маргаринового заводу житлові приміщення під гуртожитки (а.с. 32 т.1).
Згідно з ордером № 40, виданим на підставі рішення адміністрації «Київський Маргариновий завод» від 01 жовтня 1992 року (наказ № 177) ОСОБА_1 на період її роботи на даному підприємстві надана житлова площа у гуртожитку, а саме в кімнаті АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Відповідно до довідки форми 3 від 26 січня 2011 року позивач у справі разом зі своїми дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , має право займати ліжко-місце у гуртожитку будинку АДРЕСА_1 , є зареєстрованою за даною адресою з 19 травня 1995 року (а.с. 6 т.1).
ОСОБА_1 працювала в ПАТ «Київський маргариновий завод» на посаді апаратника дозування маргаринового цеху з 24 червня 1992 року по 04 січня 2016 рік включно, що підтверджується довідкою ПАТ «Київський маргариновий завод» від 22 лютого 2016 року (а.с. 34 т.1).
Згідно з ордером НОМЕР_2, виданим на підставі рішення адміністрації Київського Маргаринового заводу від 04 травня 1995 року наказ № 115, ОСОБА_2 (дівоче - ОСОБА_2 ) надана тимчасово житлова площа (ліжко-місце) у гуртожитку, а саме в кімнаті АДРЕСА_1 (а.с. 35 т.1).
ОСОБА_2 разом зі своєю родиною з 1995 року по 17 травня 2001 року була зареєстрована та фактично проживала у кімнаті гуртожитку АДРЕСА_1 . А з 18 травня 2001 року по сьогоднішній день зареєстрована та фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та довідками з місця проживання (а.с. 37-43).
Відповідно до довідки ПАТ «Київський маргариновий завод» від 21 серпня 2017 року ОСОБА_2 працює в ПАТ «Київський маргариновий завод» на посаді апаратника виробництва заквасок четвертого розряду дільниці виготовлення маргаринів та жирів з 24 червня 1992 року (а.с. 36).
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21 листопада 2000 року № 2104 визнано таким, що втратило чинність, рішення ВК КМР депутатів трудящих та КМР народних депутатів від 04 листопада 1991 року № 796 про використання квартир АДРЕСА_2 для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями робітників Київського маргаринового заводу. Згідно з пунктом 2 Розпорядження районним у м. Києві державним адміністраціям за місцем знаходження підприємств, установ та організацій визначено надати жилі приміщення в будинках згідно з додатком, громадянам, які в них проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку, і видати їм ордери на займані жилі приміщення за поданням адміністрацій та профспілкових комітетів підприємств, установ та організацій (а.с. 65-66).
Згідно з пунктом 1 протоколу наради Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 січня 2016 року щодо вирішення житлових питань мешканців квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 було вирішено такі: ПАТ «Київський маргариновий завод» спільно з Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією на виконання вимог розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 листопада 2000 № 2104 вжити заходів щодо видачі ордерів громадянам, які постійно проживають, зареєстровані та перебувають на черзі квартирного обліку у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 (а.с. 67).
На підставі розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 жовтня 2017 року № 573 родині ОСОБА_2 був виданий ордер від 03 листопада 2017 року НОМЕР_1 на жиле приміщення: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49-50).
Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 січня 2018 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_2 , неповнолітнім ОСОБА_4 - дитина-інвалід, ОСОБА_3 у рівних частках (а.с. 53).
Право власності на квартиру було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно витяг № 111249522, 111249376, 111249442 від 22 січня 2018 року (а.с. 54-56).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК України.
Статтею 71 ЖК України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки рішенню Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, судами встановлено, що як позивач, і відповідач отримали спірну житлову площу як робітники Київського маргаринового заводу на підставі спеціальних ордерів відповідно до вимог ст.129 ЖК України, зареєстровані за адресою спірного житлового приміщення, несуть витрати з його утримання, перебувають на квартирному обліку як особи, що потребують першочергового поліпшення житлових умов, а позивач разом із сім`єю проживає у зазначеній вище квартирі до теперішнього часу.
Спірна квартира мала статус гуртожитку до листопада 2014 року, а тому питання користування житловою площею у даному гуртожитку робітниками, яким ця житлова площа була надана, перебувало у виключній компетенції Київського маргаринового заводу.
Підприємство ПАТ «Київський маргариновий завод» ніколи не порушувало питання про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловою площею у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 таке право набула лише після 01 листопада 2014 року.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 були створені перешкоди у користуванні спірною житловою площею.
14 березня 2002 року ОСОБА_1 зверталася до директора Київський маргариновий завод, де вона працювала на той час, і якому належав гуртожиток, із заявою про надання їй як матері-одиначці окремої кімнати, оскільки спільне проживання із сім`єю ОСОБА_2 , що складається з чотирьох осіб, є неможливим.
Про звернення ОСОБА_1 до адміністрації підприємства, з якими сторони перебували у трудових відносинах, з приводу порушення її житлових прав, була обізнана ОСОБА_2 .
Відповідно до листа-відповіді від 08 грудня 2003 року № 965 на звернення ОСОБА_2 щодо виконання розпорядження Київської міської держадміністрації від 28 травня 1999 року № 813 головою правління ВАТ «Київський маргариновий завод» повідомлено, що при наявності реєстрації, а відповідно і права користування житловою площею в спірному житловому приміщенні інших осіб, а саме ОСОБА_1 разом з дитиною, адміністрація підприємства не може клопотати про зміну статуту спірного житлового приміщення з гуртожитку на житловий будинок, оскільки спірне приміщення перебуває у спільному користуванні осіб, що не перебувають між собою у родинних стосунках. Крім того, ОСОБА_1 разом з дитиною, яка має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не проживає на ліжко-місці у гуртожитку, оскільки їй створені перешкоди позивачем.
ОСОБА_1 із заявами щодо порушення своїх житлових прав зверталася до Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та Деснянського управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві.
Згідно з відповіддю Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 липня 2018 року № 102103/24-6796 на адвокатський запит від 19 липня 2018 року № 102/7260, ордер на право зайняття жилої площі в гуртожитку на кімнату АДРЕСА_1 виданий Київським маргариновим заводом на ім`я ОСОБА_1 переданий до Деснянської райдержадміністрації разом з картотекою від Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві. Квартира АДРЕСА_1 як вільна станом на жовтень 2017 року у Деснянській райдержадміністрації не обліковувалась. Крім того, зазначена квартира до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації Деснянською райдержадміністрацією не передавалась (т. 2 а.с. 122).
Відповідно до положень частини другої статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
У статті 129 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Частиною першою статті 130 ЖК України визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статтями 58 59 ЖК Української РСР визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним, зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Відповідно до статті 1, частини 1 статті 5, статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XІІ) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Судами встановлено, що згідно з ордером № 40, виданим на підставі рішення адміністрації Київський Маргариновий завод від 01 жовтня 1992 року (наказ № 177) ОСОБА_1 надана житлова площа у гуртожитку, а саме в кімнаті АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Згідно із статтею 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-XІІ у поєднанні з нормами статей 1 6 9 61 ЖК України, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12.
Враховуючи системний аналіз викладених норм матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, чи було порушено права, свободи та інтереси позивача. Крім того, суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, не надали належної оцінки рішенню Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року, та ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк