№ 754/19504/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 754/19504/21

провадження № 61-15501св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Грегуль О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», банк) про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовну заяву мотивував тим, що 18 червня 2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладений договір кредиту № 028/25-308, згідно з яким він отримав кредит у розмірі 131 000 доларів США строком до 18 червня 2033 року.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 червня 2008 року між ним та банком укладений іпотечний договір № 028/15-350, відповідно до якого він передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2008 року.

Позивач указував, що грошову суму, вказану у кредитному договорі, він не отримував, що підтверджується заявою на видачу готівки від 18 червня 2008 року № ав/4554252, в якій відсутній його підпис про отримання готівки.

Крім того, 29 січня 2014 року кредитор направив йому письмову вимогу про дострокове виконання умов договору, якою припинив дію спірного кредитного договору та договору іпотеки. Однак 27 листопада 2021 року він отримав від відповідача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке порушує його права.

Посилаючись на те, що його зобов`язання за кредитним договором припинені, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати його зобов`язання за договором кредиту від 18 червня 2008 року № 028/25-308 припиненими;

- визнати його зобов`язання за іпотечним договором від 18 червня 2008 року № 028/25-308 припиненими;

- скасувати реєстраційний запис заборон на нерухоме майно № 7405991 та реєстраційний запис договору іпотеки, вчинені 18 червня 2008 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- скасувати записи про обтяження № 7426115 від 20 червня 2018 року, № 23849168 та про іпотеку № 23849234, вчинені 11 грудня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк».

Судові витрати покладено на позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що змістом пункту 7.5 договору кредиту передбачено припинення саме зобов`язання кредитора щодо надання кредиту, а також дія цього договору, а взагалі не передбачено припинення зобов`язань позивача, визначених кредитним договором.

Направлення кредитором письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості змінює строк виконання зобов`язання за кредитним договором. Тобто, вимога кредитора про дострокове погашення всієї суми заборгованості змінює строк виконання зобов`язання за кредитним договором, а не припиняє зобов`язань позичальника, визначених договором кредиту.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання зобов`язань позивача за кредитним та іпотечним договорами припиненими, а також похідні від них вимоги про скасування реєстраційних записів щодо обтяження майна іпотекою, суд першої інстанції вважав безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Короткий зміст касаційної скарги

27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 листопада 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору на розрахунковий рахунок Верховного Суду України.

04 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 жовтня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що після направлення досудової вимоги правовідносини між сторонами припинені не лише в частині процентів, а й основного боргу.

Заявник вважає, кредитор має право лише на отримання процентів, передбачених статтею 625 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 028/25-308, відповідно якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 131 000 доларів США зі сплатою 13,00 % річних та комісій у розмірі і в порядку, визначених у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною, та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 18 червня 2033 року. Кредит надається позичальнику на купівлю нерухомості (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 1.1.1 договору кредиту погашення кредиту та сплата нарахованих процентів за користування кредитом здійснюється наступним чином: починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісячно 17-го числа сплачує кредитору рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованість за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування кредитом, в сумі 1 495,60 доларів США (ануїтетний платіж).

Відповідно до пункту 2.1 договору кредиту надання кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору, проводиться після укладення договору, вказаного в пункті 1.3. цього договору, шляхом видачі кредитором кредитних коштів позичальнику готівкою в іноземній валюті (в гривні) з позичкового рахунку останнього в Дарницькому відділенні Київської міської філії Акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк».

За пунктом 2.2 договору кредиту моментом (днем) надання кредиту вважається день видачі позичальнику готівкових коштів в сумі кредиту безпосередньо з позичкового рахунку позичальника.

Пунктом 7.5 договору кредиту передбачено, що у разі якщо позичальник до настання терміну погашення першого платежу за кредитом згідно з пунктом 1.1.1 цього договору не звернеться до кредитора за одержанням кредиту в порядку, передбаченому пунктом 2.1 цього договору, зобов`язання кредитора щодо надання кредиту, а також дія цього договору припиняються.

Із метою забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, 18 червня 2008 року між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 028/15-350, згідно з яким позивач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2008 року.

Відповідно до пункту 6.3 іпотечного договору цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов`язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку».

29 січня 2014 року кредитор направив позичальнику письмову вимогу про дострокове виконання умов кредитного договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання (див. постанову Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19 (провадження № 61-9126св20)).

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 187/998/16-ц (провадження № 61-603св19) зазначено, що за загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601 604-609 ЦК України. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Тлумачення статей 638 651 653 654 ЦК України свідчить, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 210/2042/14 (провадження № 61-8873св21) зазначив, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Жодних доказів виконання зобов`язання за кредитним договором позивач суду не надав.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (статті 546 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки).

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».

Жодних підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», позивач не навів, а матеріали справи таких доказів не містять.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що зазначені позивачем обставини не є підставою для припинення зобов`язань за кредитним договором, положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору, строк виконання зобов`язання з кредитного договору настав достроково з підстав порушення його умов, однак докази його належного виконання не надані, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про припинення кредитного договору.

Крім того, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконане належним чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для припинення правовідносин за договором іпотеки, який забезпечує основне зобов`язання та інших похідних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи ОСОБА_1 про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 жовтня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19) є також необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову про припинення кредитного та іпотечного договорів та похідних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору

Заява Фурмана про повернення сплаченого судового збору, мотивована тим, що він судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 8 588,80 грн, згідно з квитанцію від 25 жовтня 2023 року № 0.0.3271403896.1, помилково сплатив на розрахунковий рахунок Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Вирішуючи питання про повернення коштів з Державного бюджету України, суд має дослідити докази надходження таких коштів до бюджету з оригіналу або із засвідченої копії платіжного документа (платіжного доручення, квитанції тощо).

Верховний Суд своєю ухвалою може повернути судовий збір, який надміру сплачений на рахунок саме Верховного Суду, а не на рахунок іншої установи.

Докази зарахування до бюджету судового збору у розмірі 8 588,80 грн за квитанцією від 25 жовтня 2023 року № 0.0.3271403896.1 у Верховному Суді відсутні, отже, заявлене клопотання не підлягає задоволенню.

Верховний Суд звертає увагу на те, що заявник не позбавлений можливості повернути помилково сплачений судовий збір. Такі дії регулюються Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченого судового збору залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник