ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2021 року
м. Київ
справа № 755/11125/19
адміністративне провадження № К/9901/27100/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №755/11125/19
за позовом ОСОБА_1
до поліцейського роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Стукаленка Владислава Ігоровича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент патрульної поліції Національної поліції України,
про визнання неправомірною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Кобаля М.І.).
І. Історія справи
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірною і скасувати постанову серії ДП18 №022310 від 2 липня 2019 року, прийняту поліцейським роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Стукаленком Владиславом Ігоровичем (далі - «Інспектор Стукаленко В.І.), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - «КУпАП») і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі: 255 грн? та закрити провадження у вказаній справі.
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 23 вересня 2019 року позов задовольнив: визнав неправомірною і скасував постанову серії ДП18 №022310 від 2 липня 2019 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрив.
Не погодившись із указаним рішенням Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі також - «ДПП НП України», «Департамент») подав на нього апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2020 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху, оскільки апелянт не додав до неї документу про сплату судового збору. Так, суд зазначив, що з метою усунення недоліків апеляційної скарги Департамент повинен сплатити 1152,60 грн (768,40 х 150%) судового збору відповідно до приписів частини першої і підпункту 2 пункту 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір». Цією ухвалою суд встановив десятиденний строк для усунення недоліків, який обраховується з дня вручення апелянту копії вказаної ухвали.
Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ДПП НП України отримав 20 липня 2020 року.
31 липня 2020 року у суді апеляційної інстанції зареєстровано заяву про усунення недоліків, до якої додано копію платіжного доручення про сплату судового збору у розмірі 630,60 грн.
Ухвалою від 3 вересня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу Департаменту у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення її без руху, а саме, сплатою судового збору у меншому розмірі (630,60 грн), ніж встановлено в ухвалі від 8 липня 2020 року (1152,60 грн).
У касаційній скарзі ДПП НП України просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Скаржник, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 і положення частини першої, другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», зазначає, що ставка судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже Департамент сплатив судовий збір відповідно до вимог законодавства, оскільки за подання апеляційної скарги у цій справі необхідно сплатити 576,30 грн ((1921 грн х 0,2) х 150%), а не 1152,60 грн.
Крім того, зауважує, що заяву про усунення недоліків направив 27 липня 2020 року.
Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали. Відповідач отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження 22 грудня 2020 року, а позивач - 10 лютого 2021 року.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, зокрема, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 грн.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 цього ж Закону за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
18 березня 2020 року у справі №543/775/17 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, у якій виклала правову позицію щодо розміру ставки судового збору за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення.
Так, у вказаній постанові міститься такий висновок: за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у справі №543/775/17 було, зокрема, законність постанови від 19 серпня 2017 року серії АР № 483366 про адміністративне правопорушення, якою накладено на особу адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі: 425 грн за порушення частини другої статті 122 КУпАП. Предметом спору, що розглядається, також є законність постанови серії ДП18 №022310 від 2 липня 2019 року про адміністративне правопорушення, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі: 255 грн за порушення частини першої статті 122 КУпАП.
Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17 є застосовними при розгляді Верховним Судом справи за позовом ОСОБА_1 , оскільки правовідносини у цих справах є подібними.
З огляду на викладене правове регулювання і висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17 за подання апеляційної скарги на рішення суду від 23 вересня 2019 року належної до сплати сумою судового збору є 576,30 грн: (1921 грн х 0,2) х 150%.
Натомість суд апеляційної інстанції обрахував судовий збір за подання апеляційної скарги у такий спосіб: 768,40 х 150% = 1152,60 грн, де 768,40 грн - це 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року.
Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції застосував помилковий розмір ставки судового збору, яка належала до сплати при поданні позовної заяви - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян, оскільки не врахував положення пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», якою ставка судового збору у цій категорії справ встановлена у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналогічні підходи до застосування викладених норм права і висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, викладені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №361/8616/19 і від 21 грудня 2020 року у справі 183/1785/20(2-а/199/69/20).
Отже, оскільки Департамент на виконання вимог про залишення апеляційної скарги без руху надав докази сплати судового збору у розмірі: 630,60 грн, що перевищує необхідну для сплати суму: 576,30 грн, то апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку про те, що станом на 3 вересня 2020 року апелянт не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
До того ж Верховний Суд враховує, що докази сплати судового збору у розмірі: 630,60 грн були наявні у апеляційного суду 31 липня 2020 року, а заява про усунення недоліків була долучена суддею-доповідачем до справи 31 серпня 2020 року, чим додатково підтверджується наявність у суду належних доказів усунення недоліків апеляційної скарги станом на день постановлення оскаржуваної ухвали про повернення касаційної скарги від 3 вересня 2020 року.
У світлі викладеного слід також звернути увагу на такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №361/8616/19: «Висновки апеляційного суду, що ставка 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовується у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а в даному випадку, судом така постанова не приймалася та не приймається, як це передбачено у справах за зверненням відповідних органів до суду загальної юрисдикції, а має місце адміністративний спір немайнового характеру за зверненням фізичної особи, а також висновки про те, що пункт 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» стосується виключно випадків, коли рішення про притягнення до адміністративної відповідальності приймаються судом (статті 221 та 221-1 КУпАП), а не іншими органами, містять елементи формальної логіки, є послідовними, проте все ж є помилковими, оскільки суперечать правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду в справі №543/775/17».
Відтак доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими, а висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги Департаменту через сплату судового збору у меншому розмірі, ніж було встановлено судом - помилковим.
Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Отже, зважаючи на положення статті 353 КАС України, касаційну скаргу належить задовольнити, а оскаржуване судове рішення - скасувати із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задовольнити.
Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2020 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції - Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду