Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 755/11208/17
провадження № 61-12644св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання договору купівлі-продажу удаваним
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 січня 2016 року, укладений між нею і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р. О. та зареєстрований за № 124; скасувати реєстраційний запис від 14 січня 2016 року № 12928491 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказану квартиру; зобов`язати реєстраційну службу Головного територіального управління юстиції у м. Києві внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування реєстраційного запису від 14 січня 2016 року № 12928491.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що одночасно з оспорюваним договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 , яка діяла від її імені, і ОСОБА_3 14 січня 2016 року укладено попередній договір, умови якого вона виконала, сплативши 6 460,00 дол. США. Предметом попереднього договору є зворотнє відчуження ОСОБА_3 спірної квартири на користь ОСОБА_1 .
Позивач зазначала, що вона мала намір отримати 167 960,00 грн, що становило еквівалент 6 460,00 дол. США, як позику, проте відповідачі приховали відносини позики під договором купівлі-продажу спірної квартири і попереднім договором її купівлі-продажу, що не відповідало внутрішній волі позивача, та не було відомо їй.
Оспорений правочин вважала удаваним, оскільки він не був спрямований на досягнення правових наслідків, що ним обумовлені; його положення не відповідають волі сторін, що його уклали; він фактично приховує договір позики під заставу нерухомого майна, оскільки між сторонами відсутні будь-які розрахунки за ним; існує суттєва розбіжність ціни договорів - 663 000,00 грн визначено договором купівлі-продажу та 167 960,00 грн визначено попереднім договором; однією датою укладено два правочини, спрямовані на досягнення протилежних юридичних результатів.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених позивачем вимог. Позивач отримала грошові кошти за оспорюваним правочином, а укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири та попереднього договору в один день і між тими самими сторонами не суперечить вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 28 липня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, установивши, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено в письмовій формі і нотаріально посвідчено та на його підставі ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, а позивач не довела намір (волю) сторін укласти інший договір (договір позики), ніж той, який вони фактично уклали (договір купівлі-продажу), дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним цього договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 21 серпня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначила неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права; застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17; необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 334/4026/17 та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми процесуального права в частині оцінки доказів (статті 76 77 81 89 ЦПК України), не надали мотивованої оцінки кожному аргументу учасників справи і не зазначили мотивів відхилення доказів, наданих позивачем (частина четверта статті 265 ЦПК України), чим порушили засади змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не застосували статтю 235 ЦК України щодо удаваності правочинів, не зважаючи на доведення цього факту належними і допустимими доказами; не врахували практику ЄСПЛ щодо належного викладення мотивів прийнятих рішень і належного вивчення судом позицій учасників справи (справа «Бендерський проти України» № 22750/02, справа «Дюлоранс проти Франції» № 34553/97, справа «Донадзе проти Грузії» № 74644/01; не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17 та висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, щодо підстав для визнання договору удаваним.
15 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що твердження позивача про те, що під договором купівлі-продажу приховуються відносини позики під іпотеку нерухомості, не відповідає дійсності, адже жодних договорів позики та/або розписок на підтвердження отримання коштів у позику між сторонами не укладено, це твердження спростовується самим договором купівлі-продажу, зміст якого становлять умови, погоджені сторонами (предмет, ціна тощо), що є обов`язковими при укладенні договору.
Позивач не виконала умов попереднього договору до 14 липня 2016 року, не сплатила на його виконання грошові кошти в сумі 169 960,00 грн (6 460,00 дол. США), тому між сторонами основний договір не укладено і припинено зобов`язання сторін за попереднім договором.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспореного правочину удаваним, оскільки позивач не довела, що договір купівлі-продажу квартири, укладений сторонами спору 14 січня 2016 року, оформлено з метою приховати договір позики.
Суди надали оцінку змісту оспореного договору, який посвідчено нотаріально, проведенню оплати на виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором (перераховано продавцю узгоджену сторонами правочину вартість квартири -663 000,00 грн).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.
07 жовтня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 січня 2016 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 06 січня 2016 року діяла ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
За домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 663 000,00 грн. Розрахунок між сторонами здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з рахунка покупця, відкритого в ПАТ «КСГ Банк» м. Києва, на рахунок продавця, що відкритий в ПАТ «КСГ Банк» м. Києва. Підписання цього договору продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру та свідчить про відсутність у продавця до покупця будь-яких претензій фінансового характеру (пункти 11, 12 договору).
Пунктом 7 договору передбачено, що продавець сплатив всі комунальні та інші послуги. У квартирі ніхто не зареєстрований (не прописаний). Продавець зобов`язується передати ключі від квартири і звільнити квартиру до 14 липня 2016 року включно.
14 січня 2016 року у ПАТ «КСГ Банк» на ім`я ОСОБА_1 відкрито рахунок, на який переведено грошові кошти в сумі 663 000,00 грн як плата за спірну квартиру відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 січня 2016 року, з яких частину грошових коштів отримала ОСОБА_1 , а інша частина переведена третім особам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Рахунок закрито 15 січня 2016 року (довідка ПАТ «КСГ Банк», заява про відкриття поточного рахунка на ім`я ОСОБА_1 , інтереси якої представляла ОСОБА_2 , від 14 січня 2016 року; анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «КСГ Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 січня 2016 року; заява про переказ готівки від 14 січня 2016 року; платіжні доручення; заява про закриття поточного рахунка від 14 січня 2016 року).
Всі банківські документи були підписані ОСОБА_2 .
Також 14 січня 2016 року нотаріально посвідчено попередній договір про наміри укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла ОСОБА_2 , зі складанням графіка платежів, за умовами якого основний договір має бути укладений - 16 липня 2016 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказувала, що між нею та ОСОБА_3 фактично був укладений договір позики на забезпечення виконання зобов`язань за яким ОСОБА_2 від її імені передала у власність ОСОБА_3 спірну квартиру, тому договір купівлі-продажу від 14 січня 2016 року є удаваним.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспореного правочину удаваним, оскільки позивач не довела, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений сторонами спору 14 січня 2016 року, було оформлено з метою приховати договір позики. Суди надали оцінку змісту оспореного договору, який посвідчено нотаріально, проведенню оплати на виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором (продавцю на її рахунок у банку перераховано узгоджену сторонами правочину вартість квартири - 663 000,00 грн).
Наявність між сторонами попереднього договору купівлі-продажу цієї ж квартири та сплату позивачем на його виконання відповідної суми грошових коштів не є підставою для визнання оспореного договору купівлі-продажу удаваним, оскільки надані позивачем докази не підтверджують, що спірний договір укладений з метою приховати договір позики.
Висновки судів не суперечать позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17 та висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16.
Оскільки вимоги про скасування реєстраційного запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 та зобов`язання внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є похідними від визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, суди дійшли правильного висновку про відмову в їх задоволенні.
Аргументи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного правочину удаваним, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з огляду на статтю 400 ЦПК України.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦК України, мотивоване необхідністю відступлення від правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 334/4026/17 (провадження № 61-10141ск19), оскільки Верховний Суд не надав конкретного висновку про застосування статті 235 ЦК України, натомість вказав на те, що не може свідчити про його удаваність.
Питання про передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Керуючись статтями 400 401 403 404 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
Є. В. Коротенко