№ 755/11581/18

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №755/11581/18

провадження №61-444св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради,

відповідач - Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

відповідач - директор Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Фіданян Олена Григорівна,

третя особа - Печерська гімназія №75 Печерського району міста Києва,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2019 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради, Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, директора Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Фіданян Олени Григорівни, третя особа - Печерська гімназія №75 Печерського району міста Києва, в якому просила: визнати незаконним пункт 2 наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 липня 2018 року № 328к «Про внесення змін до наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року №803к»; визнати незаконним наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 липня 2018 року № 484к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Печерської гімназії №75 Печерського району м. Києва від 09 липня 2018 року; стягнути з Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по 04 жовтня 2018 року в розмірі 152 687,79 грн з урахуванням утриманих податків та обов`язкових платежів; стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 152 687,79 грн моральної шкоди, завданої незаконним звільненням та невиконанням судових рішень про негайне поновлення на посаді; покласти на ОСОБА_2 , директора Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) обов`язок покрити управлінню освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації шкоду, заподіяну установі у зв`язку із оплатою ОСОБА_1 , директору Печерської гімназії №75 Печерського району м. Києва, часу вимушеного прогулу в розмірі 152 687,79 грн.

Позов мотивовано тим, що 08 липня 2015 року наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 595к позивача призначено на посаду директора Печерської гімназії № 75 на умовах контракту з 08 липня 2015 року по 08 липня 2016 року.

07 липня 2016 року наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 468 к «Про переукладення контракту з директором Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва ОСОБА_1.» переукладено контракт з позивачем як директором Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва з 08 липня 2016 року по 08 липня 2017 року.

30 січня 2017 року наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 31к її звільнено з займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва з 30 січня 2017 року за власним бажанням.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року у справі № 755/3353/17 позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради задоволено частково. Визнано формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , викладені в наказі Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 31к від 30 січня 2017 року неправильними; змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , вказавши, що « Звільнити ОСОБА_1 з займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва, 30 січня 2017 року за власним бажання відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України». Врешті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року та додатковим рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним наказ №31к від 30 січня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 й поновлено останню на посаді директора Печерської гімназії №75 Печерського району міста Києва з 31 січня 2017 року; стягнуто з Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судовий збір в дохід держави в розмірі 1600 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопад 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

17 листопада 2017 року наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 803 к «Про скасування наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 30 січня 2017 року № 31 к «Про звільнення ОСОБА_1 . » скасовано наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 січня 2017 року № 31 к «Про звільнення ОСОБА_1 » й вказано, що позивача поновлено на посаді директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва.

Проте, цього ж дня - 17 листопада 2017 року наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 804 к «Про звільнення

ОСОБА_1 » звільнено позивача з займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва, у зв`язку з невиконанням роботодавцем та уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору та контракту, тобто змінено формулювання підстав звільнення.

Не погоджуючись із вказаним наказом позивач подала новий позов до суду, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року задоволено частково та визнано незаконним наказ №804к від 17 листопада 2017 року в частині її звільнення та поновлено на посаді директора Печерської гімназії №75 Печерського району м. Києва з 30 січня 2017 року.

02 липня 2018 року на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року директором Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради видано наказ № 328к «Про внесення змін до наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року № 803к» скасовано наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 листопада 2017 року № 804к «Про звільнення ОСОБА_1 » та викладено п. 2 наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року № 803 к «Про скасування наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 30 січня 2017 року № 31к «Про звільнення ОСОБА_1 » у наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва з 31 січня 2017 року на строк дії контракту, укладеного 07 липня 2016 року».

09 липня 2018 року наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради № 484к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивача із займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту).

Позивач, вважаючи зазначені дії відповідача такими, що суперечать нормам законодавства про працю, просила задовольнити її позов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано пункт 2 наказу № 328к від 02 липня 2018 року Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради «Про внесення змін до наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року № 803к» незаконним.

Визнано наказ № 484 к від 09 липня 2018 року Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради «Про звільнення ОСОБА_1 » незаконним.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва з 09 липня 2018 року.

Стягнуто з Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2017 року по 04 жовтня 2018 року у розмірі 186 315,88 грн.

Стягнуто з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради, на користь ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що резолютивна частина рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року у справі № 755/3353/17 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Печерської гімназії №75 Печерського району м. Києва не містить припису щодо поновлення останньої на строк дії контракту, укладеного 07 липня 2016 року. Крім того, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року встановлено, що трудовий договір (контракт), укладений з позивачем 07 липня 2017 року, є таким, що укладений на невизначений строк, тому суд прийшов висновку про незаконність наказу №484к від 09 липня 2018 року про звільнення позивача із займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва та незаконність пункту 2 наказу № 328 к від 02 липня 2018 року Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради «Про внесення змін до наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року № 803 к».

Виходячи із вказаних, висновків суд першої інстанції стягнув із відповідача - управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2017 року по 04 жовтня 2018 року у розмірі 186 315,88 грн без врахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів, та з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради на користь позивачки 5000 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди за незаконне звільнення.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по 09 липня 2018 року в сумі 153 877,34 грн без врахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виявив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність дій Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) при видачі наказу №328к від 02 липня 2018 року при поновленні ОСОБА_1 на роботі на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі №755/3353/17 та при звільненні останньої відповідно до наказу №484к від 09 липня 2018 року за закінченням дії контракту.

При цьому, апеляційний суд врахував, що хоч контракт і був укладений 07 липня 2016 року строком з 08 липня 2016 року до 08 липня 2017 року, однак з врахуванням судових спорів між роботодавцем та робітником він не був припиненим у липні 2017 року та фактично продовжений на той же термін до 08 липня 2018 року.

В період з 31 січня 2017 року по 08 липня 2018 року, не дивлячись на ухвалені у справі судові рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі №755/3353/17 та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року у справі №755/19223/17, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду 19 вересня 2018 року, позивач не була фактично допущена до виконання посадових обов`язків, тому апеляційний суд, з урахуванням положень статті 233, та частини другої статті 235 КЗпП України дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по 09 липня 2018 року в сумі 153 877,34 грн без врахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Визначаючи вказану суму заробітної плати, апеляційний суд виходив з того, що середньоденний заробіток позивача згідно довідки становить 357,02 грн, а термін затримки, з врахуванням 6-ти денного робочого тижня, становить 431 день з 31 січня 2017 року по 09 липня 2018 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставини незаконного звільнення позивача із займаної посади були предметом розгляду судів у справах №755/3353/17, №755/19223/17, рішеннями у яких були встановлені обставини порушення прав позивача при звільненні, однак остання зазначених вимог до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не заявляла.

При розгляді даної справи апеляційний суд не встановив порушень прав позивача при видачі наказів №328к від 02 липня 2018 року та №484к від 09 липня 2018 року, а тому підстави для покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування моральної шкоди відсутні.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про покладення на ОСОБА_2 по відшкодуванню на користь Печерської районної у м. Києві державної адміністрації шкоди у розмірі стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявляючи позовні вимоги про покладення на ОСОБА_2 обов`язку покрити шкоду, заподіяну установі оплатою вимушеного прогулу позивачу, ОСОБА_1 не надала відповідних повноважень на вказане звернення в інтересах Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, тому вказана вимога не може бути задоволена судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заявлених нею позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та визнаючи переукладеним з останньою контракт від 07 липня 2016 року строковим, суд апеляційної інстанції порушив частину п`яту статті 43 Конституції України, частину другу статті 23, частину другу статті 39-1 КЗпП України.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення апеляційний суд визнає, що фактично контракт ОСОБА_1 переукладався чотири рази, проте робить незаконний висновок, що контракт є строковим.

Апеляційний суд не мотивував своїх висновків про відхилення наявних у матеріалах справи доказів, якими підтверджується, що переукладений Департаментом освіти і науки КМДА з ОСОБА_1 контракт рішеннями судів визнано безстроковим, а саме: постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року та постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року у справі 755/3353/17 за позовом

ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА та інших про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року у справі

№ 755/19223/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА та інших про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі, суд не врахував, що відповідачами порушено порядок звільнення та призначення керівника навчального закладу, що регламентується Законом України «Про освіту" та Законом України «Про загальну середню освіту».

Визнаючи переукладені сторонами чотири рази контракти строковими, апеляційний суд не врахував пункти 5.3.6., 5.3.8. галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, зареєстрованої Міністерством соціальної політики України 15 грудня 2016 року № 31 та пункти 5.3.6., 5.3.9. галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки, зареєстрованої Міністерством праці та соціальної політики України 06 липня 2011 року № 37, відповідно до яких сторони вважають трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів такими, що укладені на невизначений строк.

В оскаржуваному наказі відповідача від 09 липня 2018 року № 484к «Про звільнення ОСОБА_1 » відсутні пункти про проведення з позивачем всіх розрахунків, ознайомленням з наказом про звільнення та видачу трудової книжки із записом про звільнення, що свідчить про порушення департаментом освіти і науки процедури звільнення.

Обґрунтовуючи законність звільнення ОСОБА_1 в зв`язку із закінченням строку переукладеного чотири рази контракту, апеляційний суд необґрунтовано послався на постанову Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1451цс15, постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 714/849/16-ц та від 16 вересня 2019 року у справі

№ 161/9532/16-ц, оскільки відповідно до мотивувальних частин вказаних постанов з позивачами у справах строкові контракти жодного разу не переукладалися.

Суд апеляційної інстанції при визначенні середньоденної заробітної плати позивача керувався листом управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 листопада 2019 року та довідки про середньоденну заробітну плату, що становить 357,02 грн, та проігнорував розрахунки позивача, наведені в апеляційній скарзі, відповідно до яких середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 967,10 грн.

Обґрунтовуючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції правильно керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Але, проводячи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди неправильно розрахували розмір середньоденної заробітної плати позивача, виключивши з розрахунку отриману ОСОБА_1 в листопаді 2016 року премію в розмірі 10 000 грн. відповідно до наказу управління освіти та інноваційного розвитку Печерської РДА в місті Києві від 10 листопада 2016 року № 962-к «Про виплату грошової винагороди педагогічним працівникам та преміювання інших категорій працівників по галузі «Освіта» Печерського району міста Києва».

Судом першої інстанції не враховано приписи статті 57 Закону України «Про освіту» відповідно до якої держава забезпечує виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків.

Середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по 09 липня 2019 року складає 726 днів х 967,10 грн/день = 702 114,60 грн.

При визначенні розміру та обґрунтуванні заподіяної позивачу моральної шкоди та її розміру судами не надано правову оцінку чисельних скарг позивача до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на протиправні дії відповідача, медичним довідкам про стан здоров`я позивача під час перебування у вимушеному прогулі та причинам погіршення стану здоров`я позивача, ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року та постанові Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року.

Суд залишив без уваги, що протягом трьох років департамент тричі незаконно звільняв позивача з посади директора гімназії, позбавляв її права на працю та гідні умови життя,що свідчить про завдання моральної шкоди.

Розмір завданої позивачу посадовими особами департаменту моральної шкоди оцінено позивачем у розмірі заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У відзиві на касаційну скаргу, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до контракту від 07 липня 2015 року, укладеного з Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_1 була призначена на посаду директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва на термін з 08 липня 2015 року до 08 липня 2016 року (п.5.1 контракту). Про що Департаментом освіти та науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради був виданий наказ від 08 липня 2015 року.

Відповідно до умов підпункту "4.4" розділу IV контракт припиняється у разі закінчення терміну його дії.

Пунктами 4.4, 4.7 контракту встановлено, що сторонами обумовлено випадки припинення дії контракту, зокрема у разі закінчення терміну його дії, а також те, що протягом двох останніх місяців строку дії контракту сторони можуть укласти угоду про продовження дії контракту на новий строк. Якщо така угода до дня закінчення дії контракту не буде укладена, контракт вважається припиненим.

07 липня 2016 року між Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ОСОБА_1 укладено контракт на новий термін щодо виконання останньою обов`язків директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва з 08 липня 2016 року до 08 липня 2017 року.

На виконання умов вказаного контракту Департаментом освіти та науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради видано наказ від 07 липня 2016 року.

29 грудня 2016 року ОСОБА_1 подала до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заяву про звільнення та дострокове розірвання контракту від 07 липня 2016 року, укладеного між нею та Департаментом освіти та науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради у зв`язку з невиконанням роботодавцем та уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору та контракту відповідно до вимог статті 38 КЗпП України.

03 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання відпустки за фактично відпрацьований час з 05 січня 2017 року з наступним звільненням.

Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №31к від 30 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 30 січня 2017 року за власним бажанням відповідно до пункту 8 статі 36 КЗпП України та пункту 4.6.1. контракту від 07 липня 2016 року.

У зв`язку із неправильним зазначенням причини та підстав звільнення між ОСОБА_1 та Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) існував спір.

Не погоджуючись із підставою звільнення ОСОБА_1 подала позов до суду про поновлення на роботі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року у справі № 755/3353/17 позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради задоволено частково.

Визнано формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , викладені в наказі Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 31к від 30 січня 2017 року неправильними; змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , вказавши, що « Звільнити ОСОБА_1 з займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва, 30 січня 2017 року за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України». В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року та додатковим рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року (у справі № 755/3353/17) рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним наказ №31к від 30 січня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 й поновлено останню на посаді директора Печерської гімназії №75 Печерського району міста Києва з 31 січня 2017 року; стягнуто з Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судовий збір в дохід держави в розмірі 1600 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

16 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про поновлення на роботі на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року.

Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 листопада 2017 року № 803к скасовано наказ від 30 січня 2017 року № 31к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено останню на посаді директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва.

Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 листопада 2017 року № 804к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 30 січня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем та уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору та контракту відповідно пункту 3 статті 38 КЗпП України.

Не погоджуючись із таким звільненням, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, зокрема просила визнати незаконним і скасувати наказ від 17 листопада 2017 року № 804к про її звільнення з 30 січня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем та уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору та контракту відповідно пункту 3 статті 38 КЗпП України.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року у справі №755/19223/17, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про звільнення ОСОБА_1.» від 17 листопада 2017 року № 804к. та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Печерської гімназії № 75 Печерського району міста Києва з 30 січня 2017 року. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

02 липня 2018 року на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року (у справі № 755/3353/17) та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року (у справі №755/19223/17), з урахуванням пункту 4.7 контракту від 07 липня 2016року, директором Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради видано наказ № 328к «Про внесення змін до наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року № 803к» скасовано наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 листопада 2017 року № 804к «Про звільнення ОСОБА_1 » та викладено пункт 2 наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 17 листопада 2017 року № 803 к «Про скасування наказу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту від 30 січня 2017 року № 31к «Про звільнення ОСОБА_1 » у наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва з 31 січня 2017 року на строк дії контракту, укладеного 07 липня 2016 року».

Наказом № 484 к від 09 липня 2018 року Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради звільнено ОСОБА_1 із займаної посади директора Печерської гімназії № 75 Печерського району м. Києва, 09 липня 2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту).

Між позивачем та відповідачами виник трудовий спір, пов`язаний з прийняттям на роботу, виконання обов`язків та подальшим звільнення ОСОБА_1 з посади керівника навчального закладу освіти, що перебуває у комунальній власності - директора Печерської гімназії №75 Печерського району м. Києва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом пункту 1.1 Статуту гімназії, Печерська гімназії №75 Печерського району м. Києва створена відповідно до рішення Печерської районної у м. Києві ради від 31 березня 2009 року №15 шляхом реорганізації із спеціалізованої школи №75 м. Києва з поглибленим вивченням української мови. Навчальний заклад заснований на комунальній власності територіальної громади м. Києва (пункт 1.2 Статуту).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення контракту) навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо). Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальну середню освіту» визначено, що гімназія - заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту» (в редакції чинній, на момент укладення контракту) трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Призначення на посаду та звільнення з посади керівника державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснює відповідний орган управління освітою (частина друга статті 26 вищевказаного Закону).

Частиною третьою статті 54 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час укладення контракту, - згідно із Законом України від 23 березня 1996 року № 100/96-ВР) педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» (в редакції, чинній на момент укладення контракту) посада директора загальноосвітнього навчального закладу навчального закладу відноситься до переліку посад педагогічних працівників.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Заявник, обіймаючи посаду керівника навчального закладу освіти, що перебуває у комунальній власності - директора Печерської гімназії №75 Печерського району м. Києва, відносилася до категорії педагогічних працівників, із якими відповідно до вимог частини четвертої статті 20 та частини третьої статті 54 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення контракту) укладається контракт, оскільки контрактна форма трудового договору щодо директора комунального навчального закладу законодавчо визначена саме законом, а сторони, укладаючи 07 липня 2016 року відповідний контракт, реалізували своє волевиявлення щодо його умов та визначили строк його дії, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами існували трудові відносини, які врегульовувалися саме строковим контрактом, ОСОБА_1 погодилась з умовами контракту від 07 липня 2016 року, строком дії з 08 липня 2016 року до 08 липня 2017 року, однак з урахуванням судових спорів між роботодавцем та робітником він не був припиненим у липні 2017 року та фактично продовжений на той же термін до 08 липня 2018 року, у зв`язку з чим, припинення трудових відносин з позивачем з 09 липня 2018 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, з урахуванням пункту 4.7 контракту від 07 липня 2016 року, у зв`язку із закінченням строку дії контракту, проведене з дотриманням вимог трудового законодавства.

З урахуванням усіх обставин справи та належним чином досілдених доказів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість та законність дій Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) при видачі наказу №328к від 02 липня 2018 року при поновленні ОСОБА_1 на роботі на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі №755/3353/17 та при звільненні останньої, відповідно до наказу №484к від 09 липня 2018 року за закінченням дії контракту.

Оскільки контракт з позивачем було укладено на певний строк, колегія суддів вважає, що за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії, правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами існували строкові трудові відносини та після закінчення строку дії трудового договору сторони не досягнули домовленості про продовження трудових відносин.

Крім того, закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини.

Доводи касаційної скарги, що укладений трудовий договір між позивачем і відповідачем вважається безстроковим є необґрунтованими, оскільки з позивачем було укладено трудовий договір на визначений контрактом строк, а продовження строку дії контракту не дає підстав вважати, що він набуває статусу безстрокового трудового договору, при тому, що сторони у даному випадку не дійшли згоди про його переукладення або продовження строку його дії.

Надаючи оцінку посиланням позивача на те, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі №755/3353/17 був зроблений висновок щодо безстроковості вказаного трудового договору, який є преюдиційним для цієї справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано їх відхилив з урахуванням встановлених обставин, зокрема справжнього змісту трудових правовідносин, які врегульовувалися саме строковим контрактом та з посиланням на положення частини сьомої статті 82 ЦПК України, відповідно до якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

З таких же підстав колегія суддів відхиляє аналогічні доводи, викладені у касаційній скарзі, а також вважає безпідставними посилання позивача на те, що безстроковість укладеного між сторонами трудового договору встановлена постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року, якою залишено без змін що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року, оскільки вказана постанова не містить правових висновків щодо таких фактів.

Так, у вказаній справі позивач оспорювала незаконність свого звільнення з тих підстав, що 29 грудня 2016 року подала відповідачу заяву про звільнення її з роботи відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України (у зв`язку з невиконанням роботодавцем та уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору та контракту), а була звільнена на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України та пункту 4.6.1 контракту від 07 липня 2016 року (за власним бажанням).

Залишаючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року без змін, Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі 755/3353/17 (провадження №61-8352св18) виходив з того, що роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи. Працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Оскільки відсутні підстави для зміни формулювання звільнення ОСОБА_1 з пункту 8 статті 36 КЗпП України на частину 3 статті 38 КЗпП України та звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.

Будь яких правових висновків щодо встановлення безстроковості укладеного з ОСОБА_1 контракту, вищевказана постанова Верховного Суду не містить, у зв`язку з чим посилання у касаційній скарзі на такі факти є безпідставними.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги про встановлення факту безстроковості трудового договору рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року у справі № 755/19223/17 за позовом ОСОБА_1 , у якій остання оскаржувала незаконність свого звільнення з тих підстав, що звільнення відбулось на підставі поданої нею заяви про звільнення від 29 грудня 2016 року, по якій вже були прийняті юридично значимі дії по розгляду, за яким видано наказ, який в подальшому скасовано, а отже вказана заява не вважається чинною.

У вказаному судовому рішенні не встановлювались обставини безстроковості укладеного між сторонами контракту і такі факти не перевірялись. В описовій частині вказаного рішення є посилання на те, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі №755/3353/17 встановлено, що трудовий договір (контракт) укладений з позивачем є таким, що укладений на невизначений строк. Разом з тим, таке посилання не може вважатись преюдиційним для розгляду даної справи, з урахуванням встановлених у ній обставин.

Постанова Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року, якою залишено без змін рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року (справа № 755/19223/17), також не містить установлення фактів і обставин укладення сторонами трудового договору на невизначений строк, оскільки рішення суду першої інстанції переглядалось лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку посиланням позивача рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року та обґрунтовано відхилив їх.

Для встановлення преюдиційного зв`язку судових рішень слід виходити, зокрема, із того, що між рішеннями має існувати матеріально-правовий зв`язок, факти, встановлені в одній із справ, мають значення для іншої справи. У даному випадку обставини встановлювалися не з рішення апеляційного суду від 15 листопада 2017 року, а встановлювалися безпосередньо судом на підставі усіх наданих доказів.

З усіх судових рішень, на які посилається позивач на підтвердження установленого факту укладення трудового договору на невизначений строк вбачається, що вирішені у цих рішеннях спори не стосувалися законності звільнення з підстав закінчення строку дії трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), а містили інші підстави, як звільнення позивача, так і обставини, що стали підставою для поновлення на роботі.

У справі, яка переглядається, спір виник саме з приводу звільнення ОСОБА_1 з посади керівника навчального закладу освіти, що перебуває у комунальній власності у зв`язку з закінченням строку дії контракту за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, пункту 4.7 контракту, і саме у цій справі підлягали доведенню і встановленню факти, на які сторони посилалися на підтвердження свої вимог і заперечень щодо законності такого звільнення. Ці факти і обставини, зокрема щодо строковості трудових правовідносин, підлягали встановленню у цій справі безпосередньо судом на підставі усіх наданих доказів, в тому числі їх сукупності, що під час вирішення даного спору, апеляційним судом виконано.

Посилання у касаційній скарзі на необґрунтованість посилань апеляційного суду на постанову Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1451цс15, постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 714/849/16-ц та від 16 вересня 2019 року у справі № 161/9532/16-ц, з тих підстав, що за змістом вказаних постанов з позивачами у справах строкові контракти жодного разу не переукладалися, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи правильність висновків апеляційного суду не спростовують.

Посилання заявника на те, що апеляційним судом не враховано пункти 5.3.6., 5.3.8. галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, та пункти 5.3.6., 5.3.9. галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки, не приймаються Верховним Судом, оскільки положення таких галузевих угод мають рекомендаційний характер для врегулювання спірних правових відносин, не були обов`язковими для Управління освіти під час укладення досліджуваного строкового контракту.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Установивши, що в період з 31 січня 2017 року по 08 липня 2018 року, за наявності рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у справі №755/3353/17 та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року у справі №755/19223/17, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду 19 вересня 2018 року про поновлення позивача на роботі, остання не була фактично допущена до виконання посадових обов`язків, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень статті 233, частини другої статті 235 КЗпП України обґрунтовано стягнув з відповідача - Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2017 року по 09 липня 2018 року в сумі 153 877,34 грн без врахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Проведений апеляційним судом розрахунок середнього заробітку узгоджується та відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року. Так, визначаючи вказану вище суму заробітної плати суд виходив з того, що середньоденний заробіток позивача згідно довідки відповідача становить 357,02 грн, а термін затримки, з врахуванням 6-ти денного робочого тижня, становить 431 день з 31 січня 2017 року по 09 липня 2018 року.

Правильність вказаного розрахунку позивачем не спростована, а доводи касаційної скарги в частині стягнення більшого розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів, які на думку позивача свідчить про більший розмір середньоденної заробітної плати, а отже впливає на загальний розмір заборгованості. За доводами позивача суд безпідставно виключив з розрахунку отриману ОСОБА_1 в листопаді 2016 року премію в розмірі 10 000 грн, та неправильно визначив період стягнення, оскільки позивач вважає, що таке стягнення має відбуватись за період з 31 січня 2017 року по 09 липня 2019 року і має становити 702 114,60 грн (726 днів х 967,10 грн/день). Заявник посилається на те, що суд мав взяти до уваги саме наданий стороною позивача розрахунок середнього заробітку, а не виходити з довідки, наданої відповідачем.

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, які досліджені судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права, а також необхідності надання одним доказам (розрахунку позивача) переваги над іншими доказами, що за приписами статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

Вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1. мотивувала тим, що така шкода завдана їй незаконними звільненнями та невиконанням рішень судів у раніше розглянутих справах.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).

Установивши, що обставини незаконного звільнення позивача із займаної посади були предметом розгляду судів у справах №755/3353/17, №755/19223/17, рішеннями у яких були встановлені обставини порушення прав позивача при звільненні, разом з тим позивач не заявляла вимог про відшкодування моральної шкоди до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені вимоги про відшкодування такої шкоди у справі, що переглядається, відсутні, оскільки під час її розгляду порушень прав позивача при прийнятті наказів №328к від 02 липня 2018 року та №484к від 09 липня 2018 року не встановлено, а отже відсутній причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та неправомірністю дій її заподіювача.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про незаконність звільнення позивача, наявність підстав для стягнення середнього заробітку у розмірі, визначеному позивачем, а також підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі, рівнозначному середньому заробітку, що підлягає стягненню.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про порушення прав позивача на працю є необґрунтованими, оскільки звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. При цьому, укладений за згодою сторін контракт підписала без зауважень та заперечень, протягом його дії працювала, виконувала посадові обов`язки отримувала заробітну плату. Умови контракту та порядок його укладення, а також його строковість протягом часу його дії не оспорювала, вчиняла передбачені контрактом дії для продовження первинно укладеного на такий же строк. Контракт від 07 липня 2016 року, зокрема щодо його строковості, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Позивач виявила свою волю на укладення саме строкового трудового договору, коли особисто складала та підписувала заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором та контракт. У цей же час вона виразила і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. При цьому, власник або уповноважений ним орган не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Правильне по суті і законне рішення не може бути скасовано лише з формальних підстав.

Касаційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про покладення на ОСОБА_2 по відшкодуванню на користь Печерської районної у м. Києві державної адміністрації шкоди у розмірі стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим, колегія суддів не вдається до аналізу і оцінки правильності рішення у цій частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції вже повністю скасовано апеляційним судом, колегія суддів не вдається до оцінки доводів касаційної скарги щодо незаконності і необґрунтованості цього рішення суду та, залишаючи без задоволення касаційну скаргу, залишає без змін саме рішення суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотань про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду

Згідно з частинами першою та другою статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала.

Вирішуючи питання про зупинення виконання судових рішень, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі існування ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, з метою забезпечення дотримання балансу інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

Колегія суддів не вбачає підстав для вирішення і задоволення клопотань позивача про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду, поданих після відкриття касаційного провадження, оскільки здійснюючи касаційний перегляд судових рішень та залишаючи оскаржувану позивачем постанову без змін, Верховний Суд, не вирішив можливих наслідків розгляду справи по суті позовних вимог, а відтак, і можливого виконання рішення суду чи ефективного захисту або поновлення прав чи інтересів, які, на думку позивача, є порушеними.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська