Постанова
Іменем України
21 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 755/12886/21
провадження № 61-11726св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мілетич Ольги Олегівни на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Хромової О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності.
Вказувала на те, що зазначена квартира згідно з розпорядженням Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 19 лютого 2003 року № 124 надана її матері - ОСОБА_3 та членам її сім`ї.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року у справі № 755/12703/15-ц позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1
При цьому за ОСОБА_2 збережено право користування спірним житлом, оскільки на час розгляду справи він був неповнолітнім.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Зазначала, що у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , який не проживає у квартирі без поважних причини більше шести місяців, фактично проживає за іншою адресою, не приймає участі в утриманні квартири.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не досягнув повноліття, а тому не набув повної цивільної дієздатності, причини його непроживання за місцем реєстрації не залежать від його волі.
Також суд врахував, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року у задоволенні аналогічних вимог ОСОБА_1 відмовлено з тих самих підстав.
Посилання позивачки на те, що вона самостійно утримує квартиру, не є підставою для визнання неповнолітньої особи такою, що втратила право користування житлом.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що визначений відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досяг повноліття, а тому не має цивільної процесуальної дієздатності, а отже не може самостійно здійснювати свої процесуальні права та обов`язки у справах про позбавлення його права на житло. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , не вказала осіб, які є законними представниками неповнолітнього відповідача, а суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність у позові до неповнолітнього даних щодо його законних представників, і не вчинив процесуальної дії щодо визначення належного складу учасників спору та їх залучення до розгляду справи. В стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості це зробити, оскільки участь законного представника відмінна від правонаступництва.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мілетич О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 71 72 ЖК України, неналежно оцінив відсутність будь-якого фактичного, матеріально-правового зв`язку із спірною квартирою у відповідача, не взяв до уваги той факт, що у квартирі відповідач не має та не мав особистих речей, без поважних причин не проживав та не проживає у ній у строк понад шість місяців.
Апеляційний суд, посилаючись на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі законного представника відповідача, не врахував, що пред`явлений позов стосується безпосередньо права відповідача користування спірною квартирою, що становить собою право на житло відповідача, реалізація якого здійснюється особисто та право проживання не може бути передоручене іншій особі, а тому в розумінні частини другої статті 47 ЦПК України спірні відносини стосуються тих прав та відносин, у яких відповідач особисто бере участь та може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки у цій справі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 18 жовтня 2018 року у справі № 368/11440/14-ц (провадження № 61-33571св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 734/3739/17 (провадження № 61-42214св18), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження № 61-8622св19), від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15 (провадження №61-7233св19), від 22 січня 2021 року у справі № 759/14973/17 (провадження№ 61-16549св20), від 18 травня 2022 року у справі № 755/18665/19 (провадження № 61-11347св21).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду.
Згідно з витягом з розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 19 лютого 2003 року № 124, наймачем квартири АДРЕСА_1 була мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 складом сім`ї з чотирьох осіб.
Відповідно до довідки від 15 травня 2015 року, виданої КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», станом на 15 травня 2015 року у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані такі особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року у справі № 755/12703/15-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстрації місця проживання, задоволено частково.
Визнано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідно до довідки ЦНАП від 18 грудня 2020 року з 09 лютого 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
На час розгляду справи в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з актами про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації від 10 грудня 2014 року, від 05 лютого 2015 року, від 25 березня 2015 року, від 12 травня 2015 року, від 14 травня 2015 року, від 03 січня 2020 року, від 14 лютого 2020 року, від 11 березня 2020 року, від 10 квітня 2020 року, від 07 травня 2020 року, від 10 червня 2020 року, від 01 лютого 2020 року, від 08 серпня 2020 року, від 10 вересня 2020 року, від 07 жовтня 2020 року, від 11 листопада 2020 року, від 09 грудня 2020 року, від 10 січня 2021 року, від 12 лютого 2021 року, від 17 березня 2021 року, від 20 квітня 2021 року, від 15 травня 2021 року, від 15 червня 2021 року, від 14 липня 2021 року, ОСОБА_2 , який зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації не проживає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У справі, яка переглядається, позивач пред`явив позов до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з частиною першою статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно з частинами першою, другою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Відповідно до частини першої статті 242 ЦПК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Верховний Суд зазначає, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досяг повноліття, а тому він не має цивільної процесуальної дієздатності, а отже не може самостійно здійснювати свої процесуальні права та обов`язки у справах про позбавлення його права на житло.
Зі змісту позовної заяви випливає, що позивач визначила, що ОСОБА_2 особисто здійснює цивільні процесуальні права та виконує свої обов`язки в суді, не вказала осіб, які є законними представниками неповнолітнього відповідача, а суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність у позові до неповнолітнього даних щодо його законних представників і не вчинив процесуальної дії щодо визначення належного складу учасників спору та їх залучення до розгляду справи.
Враховуючи те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції питання про залучення до участі у справі законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 не вирішувалося, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вирішення цього питання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 18 жовтня 2018 року у справі № 368/11440/14-ц (провадження № 61-33571св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 734/3739/17 (провадження № 61-42214св18), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження № 61-8622св19), від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15 (провадження №61-7233св19), від 22 січня 2021 року у справі № 759/14973/17 (провадження№ 61-16549св20), від 18 травня 2022 року у справі № 755/18665/19 (провадження № 61-11347св21), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мілетич Ольги Олегівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник