№ 755/14728/18

Постанова

Іменем України

10 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 755/14728/18

провадження № 61-16294св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю., Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання недійсними договорів відступлення прав за іпотечними договорами та скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та заяви про уточнення позовних вимог, просив:

1) визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 12 червня 2015 року № 61051177, укладений між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» (далі - ТОВ «Кредекс Фінанс», товариство), за умовами якого ТОВ «Кредекс Фінанс», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818 (із змінами та доповненнями) та договорами іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790515, № 5790536 та № 5790554;

2) визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 12 червня 2015 року № 12/06/15, укладений між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 , за умовами якого ОСОБА_2 набула права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818, із змінами та доповненнями та договорами іпотеки від 05 листопада 2007 року №№ 5790515, 5790536 та 5790554;

3) визнати недійсними укладені між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс», посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.:

- договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 12 червня 2015 року № 3727, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790554;

- договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 12 червня 2015 року за № 3728, за яким відступлено право вимоги за договором від 05 листопада 2007 року за № 5790515;

- договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 12 червня 2015 року № 3729, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790536;

4) визнати недійсними укладені між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 , посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.:

- договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 12 червня 2015 року за № 3730, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790536;

- договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 12 червня 2015 року за № 3731, за яким відступлено право за договором від 05 листопада 2007 року № 5790515;

- договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 12 червня 2015 року за № 3732, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790536;

5) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28576644 від 03 березня 2016 року, номер запису про іпотеку 13546377 та номер запису про обтяження 13546474, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., про державну реєстрацію права власності, форма власності приватна, на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 31549128, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 866629001000, площею 1133,7 кв. м, житловою площею 437,3 кв. м, який складається з: житловий будинок (літ. А), цокольний поверх (літ. п/А), балкони, навіс (а), навіс (а), тераси, що розташований на території АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 21 вересня 2010 року;

6) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28580549 від 03 березня 2016 року, номер запису про іпотеку 13549447 та номер запису про обтяження 13549313, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., про державну реєстрацію права власності, форма власності приватна, на земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0110391800:01:001:0034, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 866850801000 за ОСОБА_2 ;

7) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28583232 від 03 березня 2016 року, номер запису про іпотеку 13551329 та номер запису про обтяження 13551283, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., про державну реєстрацію права власності, форма власності приватна, на земельну ділянку площею 0,0802 га, що розташована на території АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 0110391800:01:001:0033, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 866966601000, за ОСОБА_2 ;

8) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22044971 від 12 червня 2015 року, номер запису про іпотеку 10022574, винесене державним реєстратором на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.;

9) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22045268 від 12 червня 2015 року, номер запису про іпотеку 10022574, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.;

10) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22042624 від 12 червня 2015 року, номер запису про іпотеку 10021302, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.;

11) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22043515 від 12 червня 2015 року, номер запису про іпотеку 10021302, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.;

12) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22039936 від 12 червня 2015 року, номер запису про іпотеку 10020085, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.;

13) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22041867 від 12 червня 2015 року, номер запису про іпотеку 10020085, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 05 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ», банк), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», і позивачем укладено кредитний договір № 5786818. 05 листопада 2007 року на забезпечення належного виконання кредитного договору між банком і позивачем укладено три договори іпотеки: № 5790515, № 5790536, № 5790554.

12 червня 2015 року між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги № 61051177, за умовами якого банк відступив товариству право вимоги за кредитним договором № 5786818 та всіма укладеними додатковими угодами до нього.

12 червня 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 12/06/15, на підставі якого ОСОБА_2 набула право вимоги за кредитним договором № 5786818 та всіма укладеними додатковими угодами до нього, який укладено між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1

12 червня 2015 року між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено три договори відступлення прав за договорами іпотеки № 5790554, № 5790536, № 5790515.

12 червня 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 укладено три договори відступлення прав за договорами іпотеки № 5790536, № 5790515, № 5790554.

Договори про відступлення права вимог за договорами іпотеки, укладеними між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс», та договори про відступлення права вимог за договорами іпотеки, укладеними між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 , від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О. та внесено відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

В подальшому державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28576644 від 03 березня 2016 року, індексний номер 28580549 від 03 березня 2016 року, індексний номер 28583232 від 03 березня 2016 року, відповідно до яких за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на предмети іпотеки: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 (далі - АРК).

Із жовтня 2013 року до середини 2015 року позивач неодноразово звертався до банку з листами, заявами, пропозиціями - як письмовими, так і усними - про врегулювання питання наявності кредитної заборгованості та зменшення суми щомісячного кредитного пакета та в подальшому із проханням про спільний з банком продаж іпотечного майна відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» шляхом укладення договору купівлі-продажу майна с потенційним покупцем, стороною - продавцем якого виступить саме позивач, з метою повного погашення заборгованості за кредитом. До 21, 22 вересня 2015 року позивач не знав про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами факторингу, які в частині суб`єктного складу сторін суперечать частині третій статті 1079 ЦК України, оскільки новий кредитор ОСОБА_2 не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, що виключає для неї можливість бути фактором у спірних договорах.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 13 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених позивачем вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 05 жовтня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та пояснень, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 листопада 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження N 12-97гс18), від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 923/151/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 461/245/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11, від 08 травня 2019 року у справі № 2-1685/11, від 16 травня 2019 року у справі № 2-170/2010, від 29 травня 2019 року у справі № 308/5729/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 2/522/826/16-ц, та на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 910/7038/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/7320/17, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Так, відповідно до пункту 3 спірних договорів новий кредитор набуває право вимоги до боржника ( ОСОБА_1 ) належного виконання грошових зобов`язань, визначених кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818, в тому числі: сплати коштів за отриманим кредитом, заборгованість за яким на 30 грудня 2014 року становить 317 569,83 дол. США, у порядку, визначеному кредитним договором, або на умовах, що будуть визначені укладеним новим кредитором і боржником новим договором; сплати заборгованості за нарахованими первісним кредитором процентами за користування кредитом станом на 30 грудня 2014 року в сумі 113 928,31 дол. США; сплати неустойки за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором.

Водночас, як передбачено пунктом 5 спірних договорів ціна відступлення права вимоги становить 3 768 000,00 грн за першим договором та 3 793 000,00 грн за другим договором, і є платою за цими договорами, яка сплачується в день їх підписання.

Однак суди не врахували, що спірні договори відступлення права вимоги містять умови, властиві договору факторингу. Сама по собі назва оспорюваного у цій справі договору не змінює його правової природи.

Кредитний договір укладався з фінансовою установою, яка має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, проте, при відступленні права вимоги за кредитним договором фізичній особі відбулася заміна кредитодавця на особу, яка не наділена правом надавати фінансові послуги, тобто не має відповідного обсягу дієздатності згідно із частиною другою статті 203 ЦК України.

Апеляційний суд не застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, в якій вказано, що згода іпотекодавця на передання належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.

Спірні договори відступлення прав вимоги порушують права позивача, оскільки: по-перше, вони є договорами факторингу, а тому їх суб`єктний склад не відповідає вимогам законодавства; по-друге, фізична особа не може бути стороною кредитного договору; по-третє, нерухоме майно, яке належало позивачу на праві власності, було перереєстроване шляхом задоволення вимог іпотекодержателя на фізичну особу, яка не мала на те відповідних повноважень, а отже, не уповноважена належним чином фізична особа позбавила позивача права власності на власне нерухоме майно; по-четверте, розмір заборгованості позивача перед банком не відповідав дійсній заборгованості та був більшим на 23 221,70 дол. США, ніж реальний розмір заборгованості, що підтверджується висновком спеціаліста, а загальна сума непогашеної заборгованості в акті звірки від 23 січня 2015 року арифметично визначена не правильно; по-п`яте, така уступка прав вимог неуповноваженій фізичній особі унеможливила належне звернення позивача до нового кредитора з пропозицією реструктуризації заборгованості, вимагати у будь-який час обґрунтованого розрахунку заборгованості, проведення звірки розрахунків, отримання виписки з рахунку, що порушує права та інтереси позивача; по-шосте, відсутність у ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями фактично змінює обсяг прав позивача, позбавивши його обов`язку здійснювати сплату коштів за кредитним договором у валюті кредитного договору (доларах США), змінивши без згоди позивача валюту платежу, яка визначалась у доларах США.

Суди не врахували і того, що спірні договори відступлення прав вимоги за іпотечними договорами не містять визначення вартості іпотечного майна на момент набуття прав вимоги за вказаними договорами, з огляду на що вказані договори суперечать частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Крім цього, ОСОБА_4 не мав відповідного обсягу повноважень діяти від імені ОСОБА_2 за довіреністю, укладаючи оспорювані договори, адже в довіреності немає повноважень на укладення від імені ОСОБА_2 договору факторингу, яким фактично є договір відступлення права вимоги від 12 червня 2015 року № 12/06/15 за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818.

Також апеляційний суд не звернув уваги на доводи позивача про те, що ця справа розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження незважаючи на те, що вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, чим допустив порушення норм процесуального права, обмежився лише констатацією того, що ця справа не входить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

27 січня 2021 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 мотивовані тим, що фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод , завдяки яким здійснили перехід права вимоги іпотечного майна від банку до фізичної особи, яка не може надавати фінансові послуги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 січня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 листопада 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5786818, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі 400 000,00 дол. США строком до 05 листопада 2017 року, позичальник зобов`язується здійснити повернення кредиту частинами в розмірах, порядку та в строки визначені цим договором.

03 червня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 7693533 до кредитного договору від 05 листопада 2007 року № 5786818, 18 грудня 2009 року укладено додаткову угоду № 8500156 і 28 травня 2010 року укладено додаткову угоду № 9115718 - про зміну графіка повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

03 листопада 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 05 листопада 2007 року № 5786818, 29 листопада 2012 року - додаткову угоду № 2 - про внесення змін до кредитного договору.

05 листопада 2007 року на забезпечення належного виконання кредитного договору між ЗАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 5790515, за умовами якого позивач передав банку в іпотеку, об`єкт незавершеного будівництва: житловий будинок АДРЕСА_2 .

05 листопада 2007 року на забезпечення належного виконання кредитного договору між ЗАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 5790536, за умовами якого позивач передав банку в іпотеку земельну ділянку загальною площею 0,0802 на АДРЕСА_2 , яка належить позивачу на праві власності.

05 листопада 2007 року на забезпечення належного виконання кредитного договору між ЗАТ «ПУМБ» і позивачем укладено договір іпотеки № 5790554, за умовами якого позивач передав банку в іпотеку, належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,0800 га на АДРЕСА_2 .

18 грудня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ» і позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790554, 28 травня 2010 року - договір про внесення змін № 2, 03 листопада 2010 року - договір про внесення змін № 3.

18 грудня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ» і позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790515, 28 травня 2010 року - договір про внесення змін № 2, 03 листопада 2010 року - договір про внесення змін № 3, 09 листопада 2012 року - договір про внесення змін № 4.

18 грудня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ» і позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790536, 28 травня 2010 року - договір про внесення змін № 2, 03 листопада 2010 року - договір про внесення змін № 3.

23 лютого 2015 року банк направив ОСОБА_1 дострокову вимогу про повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом.

12 червня 2015 року між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги № 61051177, за умовами якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818 та всіма укладеними додатковими угодами до нього.

12 червня 2015 року між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс» укладені договори відступлення прав за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790554, за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790536, за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790515.

12 червня 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_4 , укладено договір про відступлення права вимоги № 12/06/15, за умовами якого новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818 та всіма укладеними додатковими угодами до нього, який укладено між ЗАТ «ПАТ» і ОСОБА_1 . Право вимоги за кредитним договором належить ТОВ «Кредекс Фінанс» на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 червня 2015 року № 61051177, укладеного ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» і ТОВ «Кредекс Фінанс».

12 червня 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_4 , укладено договори відступлення прав за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790515, за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790536, за договором іпотеки від 05 листопада 2007 року № 5790554.

Договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладені між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс», та договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладені між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ОСОБА_2 , від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.

16 вересня 2015 року ТОВ «Кредекс Фінанс» надіслало на адресу позивача повідомлення про відступлення прав за кредитним договором.

17 вересня 2015 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 надіслав боржнику повторну вимогу про дострокове погашення кредиту та прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

Суди встановили, що між ПАТ «ПУМБ» і ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги від 12 червня 2015 року № 61051177, за умовами якого банк передав за плату новому кредитору (ТОВ «Кредекс Фінанс») права вимоги до боржника за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 5786818 та всіма укладеними додатковими угодами до нього та договорами забезпечення.

Згідно з пунктами 5 та 11 договору відступлення права вимоги ТОВ «Кредекс Фінанс» перерахувало ПАТ «ПУМБ» оплату за право вимоги.

За вказаним договором відступлення права вимоги кредитні правовідносини між банком і ОСОБА_1 були припинені, про що повідомлено боржника. Новим кредитором ОСОБА_1 з цього моменту стало ТОВ «Кредекс Фінанс», при цьому за товариством було також зареєстроване і право іпотекодержателя (відповідно до договорів про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки).

Пунктом 10 договору відступлення права вимоги товариству надано право на подальше відступлення прав грошової вимоги.

12 червня 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» як кредитором ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_4 , укладено договір про відступлення права вимоги № 12/06/15, за умовами якого ТОВ «Кредекс Фінанс» передало за плату ОСОБА_2 належне йому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5786818 (відповідні договори відступлення прав вимоги було укладено і за договорами забезпечення).

12 червня 2015 року ОСОБА_2 сплатила ТОВ «Кредекс Фінанс» обумовлену сторонами у договорі відступлення права вимоги № 12/06/15 суму коштів. Тому з цього моменту товариство вибуло з правовідносин, які виникли між ним як кредитором, та ОСОБА_1 як боржником за кредитним договором № 5786818, єдиним і належним кредитором за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором та договорами іпотеки стала ОСОБА_2 .

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором і договорами іпотеки замінений на ОСОБА_2 як нового кредитора. ОСОБА_2 не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договорами іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оспорювані правочини відступлення права вимоги не є договорами факторингу, адже вони не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг. Ці договори не містять умов, які б передбачали передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу. Оспорювані правочини є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512 - 519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідачів як нових кредиторів ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Такий висновок судів відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.

Підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 910/7038/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/7320/17, немає.

Не заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/245/17, від 08 травня 2019 року у справі № 2-1685/11, від 16 травня 2019 року у справі № 2-170/10, від 29 травня 2019 року у справі № 308/5729/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 522/826/16, в яких застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, адже від її висновків Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Посилання заявника на неврахування висновків викладених Верховним Судом у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18 є недоречним, адже суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, оскільки суди не врахували правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, а також ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції, всупереч нормам статей 86 236 237 ГПК України, не дослідили зібраним у справі доказам і не надали їм правової оцінки, а 16 березня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 906/1174/18 прийняла постанову, висновкам якої оскаржувані судові рішення відповідають.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів у цій частині,

зводяться до незгоди з ними та є схожими за змістом до аргументів апеляційної скарги, яким апеляційний суд надав обґрунтовану відповідь.

Щодо повноважень ОСОБА_4 діяти від імені ОСОБА_2 при укладенні оспорюваних правочинів

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат», у редакції на час посвідчення довіреності Шевчук О. П. на ім`я ОСОБА_4 , 07.08.2014, нотаріуси вчиняють дії, зокрема посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо).

З огляду на викладене довіреність - це односторонній правочин, що фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов`язки безпосередньо для довірителя.

Довіреність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Статтею 204 цього Кодексу передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність указаної довіреності прямо не встановлена законом, суд недійсною її не визнавав.

При цьому вихід за межі наданих ОСОБА_2 ОСОБА_4 повноважень суди не встановили.

Ураховуючи, що оспорювані договори є договорами про відступлення права вимоги, на укладання яких від імені ОСОБА_2 мав право ОСОБА_4 на підставі довіреності від 07 серпня 2014 року, висновок судів про те, що ОСОБА_4 діяв при укладенні оспорюваних правочинів у межах наданих йому повноважень, є правильним.

Висновки судів у цій частині доводи касаційної скарги не спростовують.

Доводи касаційної скарги, наведені на її обґрунтування, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Зазначені доводи були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Доводи касаційної скарги про те, що справа розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, незважаючи на те що вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, на увагу не заслуговують з огляду на таке.

Статтею 274 ЦПК України визначено справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Зокрема, відповідно до частини першої зазначеної норми це: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

За змістом частини четвертої 4 статті 277 ЦПК України, якщо відповідач у встановлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року у задоволенні заяви відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що справа не відноситься до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, тому посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи в спрощеному позовному провадження є безпідставним.

Верховний Суд ураховує, що розгляд справи в суді першої інстанції тривав з жовтня 2018 року до грудня 2019 року, тому сторони не були позбавлені права подати суду докази на обґрунтування своєї позиції, висловити свої доводи та заперечення. При цьому розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувався з викликом сторін, а тому необґрунтованими є аргументи заявника про порушення його права на доступ до правосуддя.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун