ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 755/5415/24
адміністративне провадження № К/990/23223/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 755/5415/24
за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), яка подана його представником - адвокатом Богдановим Олександром Олександровичем, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року, прийняте в складі: головуючого судді Савлук Т.В., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Маринчак Н.Є., суддів Черпака Ю.К, Штульмана І.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області (далі - позивач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (далі - відповідач) з вимогою затримати ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, є нелегальним мігрантом, ухиляється від виїзду з України. Отже, існують обґрунтовані підставі вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове повернення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також існує ризик утечі, що є підставою для його затримання.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Указом Президента України про припинення громадянства України від 04.03.2024 № 142/2024 позбавлено громадянства України ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).
4. Під час перебування на території України ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим 25.03.2024 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 203 КУпАП, серії ПР МКМ № 014767, та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн.
5. 25.03.2024 завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії Управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Михайлом Мельником прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
6. Працівниками міграційної служби запропоновано ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) отримати рішення про примусове видворення з України, однак у розписці про отримання цього рішення відсутній підпис останнього, який відмовився від отримання рішення.
7. Завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії Управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником Михайлом 25.03.2024 ухвалено рішення про поміщення відповідача ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України, за адресою: АДРЕСА_1 , для підготовки адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
8. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 26.03.2024 подано адміністративний позов до Дніпровського районного суду міста Києва про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2024 позовну заяву задоволено. Затримано ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024 змінено мотивувальну частину рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2024 в частині посилання суду на норми законодавства у їх нечинній редакції статей 26, 29, 30 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статей 288 289 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що підставами для задоволення адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення є норми матеріального та процесуального права в редакції, наведеній в мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2024 залишено без змін.
11. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення та існує ризик втечі.
12. Суд першої інстанції указав, що відповідач не має постійного місця проживання, в останнього відсутній документ, що дає право на виїзд з України. За отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, на території України до підрозділів ДМС України не звертався.
13. Суд апеляційної інстанції додав, що наявний паспортний документ відповідача недійсний. Також суд апеляційної інстанції дослідив довідку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про особу від 25.03.2024, згідно з якою у відповідача відсутні документи, що посвідчують особу, проте вказано його громадянство - Республіка Грузія. Суд апеляційної інстанції наголосив, що відповідач не має підстав для перебування в Україні, його затримання є необхідним і виправдним, адже дозволить компетентним органам в установленому порядку здійснити відповідні процедури ідентифікації щодо відповідача.
14. Суди попередніх інстанцій також звернули увагу на те, що виявлення та надання іноземцем, що вже перебуває в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України та знаходиться в процесі його ідентифікації, будь-якого документу, що стосується іноземця, не є підставою для скасування раніше прийнятого рішення про затримання та поміщення такого іноземця до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, як і не може слугувати беззаперечним аргументом щодо його ідентифікації. Такий документ може лише посприяти органам державної влади у вчиненні дій стосовно ідентифікації іноземця.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. До Суду 17.06.2024 надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2024 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024.
16. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
17. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
18. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник зазначив, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування частини першої статті 289 КАС України, частини першої статті 26 та частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 3 розділу ІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція № 353/271/150).
19. Скаржник стверджує, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не надало достатніх доказів того, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове видворення або може вчинити дії, спрямовані на втечу.
20. Скаржник зазначає, що відповідач є особою пенсійного віку і протягом останніх кількох років постійно проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Ця нерухомість є приватною власністю його сина, ОСОБА_6, який має п`ятьох дітей і дружину, що законно проживають в Україні, є зареєстрованими фізичними особами-підприємцями, учнями середньої шкоди та студентами вищих навчальних закладів в Україні.
21. Скаржник пояснює, що відповідач не знав про рішення Президента України про позбавлення його громадянства, через що не мав можливості вжити заходів для врегулювання свого правового статусу на території України. Він також указує на те, що сам факт позбавлення громадянства не є достатньою та беззаперечною підставою для прийняття уповноваженим органом рішення про примусове видворення. Крім того, рішення про примусове видворення не містить порядку, способу та строків його виконання, що само по собі виключає можливість цієї особи вжити заходів, спрямованих на перешкоджання такій процедурі.
22. На момент затримання та поміщення до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, ДМС» відповідач мав чинний (до 17.04.2024) документ на право проживання в Україні, а саме - паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Фрунзенським РВ у Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 07.05.2015.
23. У довідці ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про особу від 25.03.2024, яка була досліджена судом апеляційної інстанції, зазначено, що відповідач на обліках Державної міграційної служби відповідач - не значиться; документи, що посвідчують особу, - відсутні; громадянство - Республіка Грузія.
24. Таким чином, скаржник уважає, що територіальний орган Державної міграційної служби, визнаючи відповідача громадянином Республіки Грузія, мав не затримувати останнього з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, а прийняти рішення про реадмісію до країни громадянської належності відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та виконавчою владою Республіки Грузія про приймання і передачу осіб (реадмісію), що знаходяться на територіях держав незаконно, яку ратифіковано Законом України від 17.03.2004 №1608-IV.
25. Скаржник також відзначає, що суди попередніх інстанцій не оцінили чи виконав позивач своїх обов`язків щодо ідентифікації відповідача, що було однією з причин його затримання. Так, відповідні запити до дипломатичних представництв та консульських установ держави походження іноземця судами попередніх інстанцій не дослідженні.
26. За наслідком автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям ОСОБА_3, Смоковичу М.І.
27. Суд ухвалою від 09.07.2024 відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
28. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 15.10.2024, у зв`язку з звільненням у відставку судді ОСОБА_3 , який входить до складу колегії суддів, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
29. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М. І., Мацедонській В.Е.
30. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
31. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
33. Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
34. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України (частина друга статті 26 Закону № 3773-VI).
35. За правилами частини п`ятої цієї статті іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
36. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону) (частина восьма статті 26 Закону № 3773-VI).
37. Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
38. Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 30 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
39. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначено статтею 289 КАС України.
40. Так, частиною першою цієї статті обумовлено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
41. Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина одинадцята статті 289 КАС України).
42. Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначає Інструкція № 353/271/150.
43. Пунктом 4 Розділу І Інструкції № 353/271/150 передбачено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
44. У пункті 7 Розділу І Інструкції № 353/271/150 визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є: невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави; якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію; якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.
45. Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції № 353/271/150 рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.
46. У пункті 3 Розділу ІІ зазначено, що у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в`їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в`їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в`їзду.
47. За приписами пунктів 1, 2 Розділу ІІІ Інструкції у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення / затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.
48. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України.
VI. Позиція Верховного Суду
49. У цій справі предметом розгляду є вимога ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України.
50. Метою цього затримання є ідентифікація особи та її примусове видворення за межі України шляхом тимчасового перебування у спеціальному пункті строком на шість місяців.
51. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши вимогу, встановили, що є підстави для затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України. Це рішення було ухвалене через наявність обґрунтованих підстав уважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про видворення та існує ризик його втечі.
52. З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI убачається, що примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства застосовується на підставі прийнятої постанови адміністративного суду, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що останній ухилятиметься від виконання такого рішення.
53. Отже, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
54. Рішення про примусове повернення приймають Державна міграційна служби України, Служба безпеки України або орган охорони державного кордону.
55. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 461/2622/23 і від 24.05.2023 у справі № 296/8455/22.
56. Водночас, за доводами позивача, у відповідача відсутні документи, що посвідчують особу та надають право на виїзд з України, а отже, у силу вимог частини восьмої статті 26 Закону № 3773-VI, примусове повернення до нього не застосовувалося. Такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону.
57. Суд указує, що такий захід як затримання не застосовується автоматично, а лише за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 289 КАС України, а саме: 1) обґрунтованих підстав уважати, що такий іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 2) або якщо існує ризик його (її) втечі; 3) а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
58. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 25.03.2024 завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії Управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Михайлом Мельником прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с. 10).
59. Відповідно до цього рішення 25.03.2024 співробітниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України виявлено уродженця Республіки Грузія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився на території України з порушенням Закону № 3773-VI. Указом Президента України про припинення громадянства України від 04.03.2024 № 142/2024 ОСОБА_1 позбавлено громадянства України. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи отримання статусу особи без громадянства, до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. У ОСОБА_1 відсутні документи, на підставі яких можливо ідентифікувати його особу та які надали б право перетину державного кордону для виїзду з України.
60. Рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) не є предметом спору у цій справі. Таким чином, не заслуговують на увагу посилання скаржника щодо його незаконності.
61. Серед обґрунтованих підстав уважати, що ОСОБА_1 ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність у ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) відповідних документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї.
62. При цьому, суд апеляційної інстанції додав, що наявний паспортний документ відповідача недійсний. Також суд апеляційної інстанції дослідив довідку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про особу від 25.03.2024, згідно з якою у відповідача відсутні документи, що посвідчують особу, проте вказано його громадянство - Республіка Грузія. Суд апеляційної інстанції наголосив, що відповідач не має підстав для перебування в Україні, його затримання є необхідним і виправдним, адже дозволить компетентним органам в установленому порядку здійснити відповідні процедури ідентифікації щодо відповідача.
63. Особливістю цієї справи є те, що відповідач мав українське громадянство і був документований паспортом громадянина України. На початку березня 2024 року (04.03.2024) його громадянство України припинено. Наприкінці березня 2024 року (25.03.2024) відповідача затримали для проведення ідентифікації та організації його видворення з території України.
64. Відповідно до пункту 113 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок № 215; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України.
65. Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення (пункт 115 Порядок № 215).
66. Територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України у тижневий строк повідомляють у письмовій формі відповідну особу про прийняте Президентом України рішення (пункт 116 Порядок № 215).
67. Згідно з пунктом 121 Порядку № 215, у разі припинення особою громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття особою громадянства України територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України вживають заходів до вилучення у цих осіб документів, які підтверджують громадянство України. Таким особам територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України видають довідку про припинення громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття громадянства України. Питання щодо дальшого перебування на території України особи, яка припинила громадянство України або щодо якої скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, вирішується відповідно до законодавства України.
68. Згідно з пунктом 122 Порядку № 215 загальний строк виконання рішень з питань громадянства не повинен перевищувати одного місяця.
69. Отже, виходячи з наведеного, у разі припинення громадянства України особа повинна бути повідомлена про це рішення. Протягом одного місяця територіальні підрозділи Державної міграційної служби повинні вжити заходів для вилучення документів, що підтверджують громадянство України, та видати довідку про його припинення.
70. Відповідач на обґрунтування заперечення проти позову наголошує на тому, що він на правових підставах здійснив в`їзд на територію України і, в подальшому, отримав громадянство України, отож він перебував в Україні законно і на момент затримання мав паспорт громадянина України, який не був вилучений. Відповідач стверджує, що до моменту його затримання (25.03.2024) він не був поінформований про припинення його громадянства України.
71. Апеляційна скарга відповідача містить мотивування, з посиланням на вказані норми Порядку № 215, щодо порушення територіальним підрозділом Державної міграційної служби України порядку доведення до відмова відповідачу рішення Президента України про припинення громадянства України, та, як наслідок, на неможливості вжиття останнім заходів для врегулювання свого правового статусу щодо перебування в України.
72. Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції про те, що відповідач не має відповідних документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї. Проте суд апеляційної інстанції не дослідив основних доводів відповідача, а саме: не з`ясував, чи було його повідомлено про припинення громадянства України та не перевірив, чи були вжиті заходи щодо вилучення документів, що підтверджують його громадянство. Унаслідок цього не було встановлено, чи може відсутність у відповідача інших документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї слугувати підставою для визнання його дій ухиленням від виконання рішення про примусове видворення.
73. Установленню також підлягають обставини, за яких позивач в довідці про особу ідентифікував відповідача як громадянина Республіки Грузія, посилання на яку у своєму судовому рішенні зробив суд апеляційної інстанції (том 1, а.с. 5).
74. Суд також звертає увагу на те, що відповідач на обґрунтування заперечення проти позову наголошує на тому, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не має достатніх доказів того, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове видворення або може вчинити дії, спрямовані на втечу.
77. Апеляційна скарга відповідача містить мотивування щодо відсутності в матеріалах справи доказів, які свідчать про доцільність застосування вказаного заходу.
78. Як убачається з матеріалів справи, представник позивача в суді першої інстанції, підтримавши позовну вимогу в цій справі, на підтвердження наявності підстав для затримання відповідача долучив до матеріалів справи лист Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.03.2024 №4712-2024, адресований начальнику ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
79 Цим листом повідомлено, що у Національній поліції України здійснюється комплекс організаційно-практичних заходів, спрямованих на нейтралізацію протиправної діяльності на території України суб`єктів підвищеного злочинного впливу, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Руставі (Республіка Грузія). Суб`єкт підвищеного злочинного впливу, у статусі «вор в законі», має прізвисько « ОСОБА_5 ». Свій статус останній неодноразово підтверджує у відеозаписах, які оприлюдненні у мережі Інтернет. Згідно з наявними обліками Генерального секретаріату Інтерполу щодо ОСОБА_1 ініційовано публікації інформаційних повідомлень «Зелене сповіщення» НЦБ Інтерполу (NCB KIEV Ukraine (посилковий номер 2019/90449-1) як особа, яка підозрюється в участі злочинної організації та становить загрозу. Відповідно до Указу Президента від 21.05.2021 №203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» до ОСОБА_1 застосовано санкції (Додаток 1 №563) (том 1, а.с. 27-28).
80. Суд апеляційної інстанції, будучи обізнаними про наявність такої інформації, не вжив заходів щодо її оцінки, зокрема, не встановив чи слугувала вона підставою для подання цього позову і чи свідчать вказані в листі Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.03.2024 №4712-2024 обставини про наявність законних підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
81. Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку, що таке судове рішення є завчасним, оскільки прийняте без повного і всебічного дослідження зібраних у справі доказів та заявлених відповідачем у апеляційній скарзі доводів.
82. Указані порушення неможливо усунути на стадії касаційного провадження. Суд констатує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, отож об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
83. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
84. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
85. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
86. Ураховуючи те, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини для перевірки обґрунтованості доводів відповідача, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
87. Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
88. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
89. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
90. Касаційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) задовольнити частково.
91. Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року, а справу №755/5415/24 направити на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
92. Судові витрати не розподіляються.
93. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович