Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 755/7219/16-ц
провадження № 61-15275св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_4 ,
третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М., від 19 червня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про виселення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2013 року вона є власником земельної ділянки та садового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачі незаконно проживають в належному їй будинку та звільняти його в добровільному порядку не бажають, змінивши замки та уклавши договір пультової охорони з товариством «Венбест-охорона», не пускають позивача на територію.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд виселити незаконних володільців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 275,60 грн із кожного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що власником садового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва, являється ОСОБА_1 , а відповідачі Воронови проживають у спірному будинку без будь-яких на те правових підстав та без згоди позивача, чим чинять позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності нерухомим майном.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 03 серпня 2018 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 , визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва, що видане ОСОБА_1 13 серпня 2013 року, скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 . Вказане рішення суду першої інстанції 13 березня 2019 року набрало законної сили. З урахуванням вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що отримане ОСОБА_1 01 квітня 2015 року свідоцтво про право власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , викликає сумнів, оскільки підставою для його отримання було свідоцтво про право власності на землю, яке було визнано судом недійсним, а на час розгляду справи зазначених обставин не існувало, про що суду першої інстанції не було відомо.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову та скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що отримане нею свідоцтво про право власності на садовий будинок викликає сумнів, так як підставою для його отримання було свідоцтво про право власності на земельну ділянку, яке визнано судом недійсним, при цьому не взяв до уваги її доводи про те, що відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на землю, предметом якого є земельна ділянка, на якій розташований спірний садовий будинок (справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду). Крім того, на розгляді у Дніпровському районному суді м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до неї про визнання права власності, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності. Предметом даного позову є спірний садовий будиночок, розташований в АДРЕСА_1 .
Вказує, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України, відмовив у задоволенні її клопотання від 22 травня 2019 року про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням.
При цьому вказує, що посилання суду в оскаржуваній постанові щодо сумнівів в отриманні нею свідоцтва про право власності на садовий будинок, є припущенням та не узгоджується з положеннями частини шостої статті 81 ЦПК України.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Лісовського Руслана Анатолійовича подано клопотання про надання додаткових доказів, зокрема, копії постанови Верховного Суду у справі № 755/9215/-ц (провадження № 14-382цс19) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на землю та копію рішення суду Дніпровського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_3 до неї про визнання права власності, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 жовтня 2007 року земельна ділянка загальною площею 0,0611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва та належить ОСОБА_2 , була подарована ОСОБА_3 , згідно договору дарування від 26 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі № 2943.
29 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято того ж дня, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
17 липня 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу - земельної ділянки загальною площею 0,0611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та за даними державного виконавця належить ОСОБА_2 на праві власності.
Відповідно до Акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 17 липня 2013 року № 645/13, земельна ділянка площею 0,0611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки: ведення садівництва, з наявними поліпшеннями у вигляді незавершеного будівництва садового будинку та господарських споруд, що належить ОСОБА_2 , передана у власність ОСОБА_1
13 серпня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва, цільове призначення земельної ділянки: ведення садівництва, з наявними поліпшеннями у вигляді незавершеного будівництва садового будинку та господарських споруд.
01 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
03 серпня 2018 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 , визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва, що видане ОСОБА_1 13 серпня 2013 року, скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що свідоцтво про право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний садовий будинок, що видане ОСОБА_1 , визнано недійсним та скасовано його державну реєстрацію, а тому отримане ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на садовий будинок викликає сумніви, оскільки підставою його отримання було свідоцтво про право власності на землю, яке визнано недійсним судом.
Однак встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц ( провадження № 14-382цс19) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Управління держреєстрації ГТУЮ у місті Києві, про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку касаційні скарги ОСОБА_1 , представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука І. А. - ОСОБА_6 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука І. А. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишено без змін.
Тобто, предметом даного позову є земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 .
Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.
У справі, яка переглядається в касаційному порядку, заявник вказувала на те, що предметом позову є виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , із садового будинку, який належить їй на праві власності. Спростовуючи доводи відповідачів щодо їх прав на садовий будиночок, ОСОБА_1 надала до суду апеляційної інстанції докази щодо оскарження судових рішень у справі № 755/9215/15-ц, які суд апеляційної інстанції прийняв як преюдиційні щодо виселення із садового будинку відповідачів, відмовивши в задоволенні клопотання ОСОБА_5 у зупиненні апеляційного провадження до ухвалення судового рішення Великою Палатою Верховного Суду в справі № 755/9215/15-ц з мотивів недопущення порушення розумного строку розгляду справи, помилково вважаючи, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду ( том 3, а.с. 22-24).
Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року є преюдиційним щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення Воронових на тій підставі, що отримане нею 01 квітня 2015 року свідоцтво про право власності на садовий будиночок за адресою: АДРЕСА_1 , викликає сумнів, оскільки підставою для його отримання було свідоцтво про право власності на землю, яке було визнано судом недійсним.
Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях, що суперечить положення частини шостої статті 81 ЦПК України.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77-84 89 243 263 ЦПК України, чинного на час розгляду справи, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, права власності на спірний садовий будинок.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
При цьому, встановлюючи обставини справи та ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, суду апеляційної інстанції слід врахувати висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) на предмет пропорційності втручання у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції та на предмет добросовісності дій відповідачів щодо продажу спірного нерухомого майна, наявності у них іншої нерухомості та зареєстрованого місця проживання.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б.І.Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець