Постанова
Іменем України
28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 755/8043/19
провадження № 61-9943св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кабаєва Алла Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Савлук Т. В. від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., від 09 червня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання.
В обґрунтування позову вказала, що 19 вересня 2017 року між нею та відповідачем укладено договір довічного утримання, за умовами якого остання зобов`язувалась надати їй матеріальну допомогу у розмірі 100 000 грн, забезпечувати позивача житлом, доглядом та необхідною допомогою, щомісяця сплачувати за житлово-комунальні послуги та надавати матеріальну допомогу в розмірі 1 000 грн.
На виконання умов договору відповідач одразу після його підписання сплатила їй 30 000 грн, інша сума матеріальної допомоги - 70 000 грн відповідачем не виплачена. Відповідач також не виконувала свої обов`язки щодо забезпечення її їжею, здійснення прибирання в квартирі, оплати послуги перукаря, майстра манікюру та педикюру. Ці обставини підтверджуються відсутністю складених між сторонами актів надання послуг та отриманої матеріальної допомоги, як це передбачено пунктом 13 договору довічного утримання. Відповідач взагалі припинила виконання зобов`язань по договору, внаслідок чого вона позбавлена будь-якої допомоги та догляду, перебуває у скрутному матеріальному становищі, в силу свого віку та стану здоров`я не має змоги вийти з квартири, придбати продукти харчування та готувати їжу, вимушена звертатись до сторонніх людей за допомогою.
За таких обставин позивач просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 19 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А. А., зареєстрований в реєстрі за №1328.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання (догляду) від 19 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1328.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що після укладання договору довічного утримання відповідач лише частково виконувала взяті на себе зобов`язання за договором довічного утримання, а саме: сплатила позивачу 30 000 гривень матеріальної допомоги із загальної суми, передбачено умовами договору, у розмірі 100 000 гривень, сплачувала за житлово-комунальні послуги, до січня 2018 року забезпечувала позивача їжею, здійснювала прибирання квартири та забезпечувала виконання інших послуг, передбачених у пункті 11 договору, однак внаслідок відмови позивача від отримання послуг, пов`язаних із особистими та побутовими потребами, відповідач щомісяця перераховувала по 1 000 гривень на картковий рахунок позивача та припинила виконання зобов`язань по договору з липня 2019 року, після звернення позивача з цим позовом до суду.
За відсутності допустимих доказів, які б мали підтвердити факт належного виконання зобов`язань по договору з боку відповідача, а саме: актів про надання послуг та отримання позивачем матеріальної допомоги, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог та розірвання договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду судом справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним та не розглянув її клопотання по допит свідків, а суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону повернув зустрічну позовну заяву. Суди не дослідили та не надали належної правової оцінки доказам у справі.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 липня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А. А. зареєстрований в реєстрі за №1328 (далі - договір).
Відповідно до умов договору ОСОБА_1 (відчужувач) передала у власність, а ОСОБА_3 (набувач) прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
За умовами пункту 11 договору, набувач надає матеріальну допомогу відчужувачу в розмірі 100 000 грн, а саме: 30 000 грн в день укладання цього договору; 50 000 гривень у жовтні 2017 року; 20 000 гривень у листопада 2017 року.
ОСОБА_3 зобов`язалась забезпечити житлом ОСОБА_1 шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі, доглядом та необхідною допомогою, а саме: приготуванням їжі; здійсненням легкого прибирання два рази на тиждень, генерального прибирання один раз в три місяці; сплатою послуг перукаря, майстра манікюру та педикюру один раз на місяць; здійсненням догляду та необхідної допомоги; забезпеченням радіо-, телевізійним та телефонним зв`язком щоденно.
Набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати всі комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг. За умовами пункту 12 договору, набувач надає відчужувачу щомісячну матеріальну допомогу у розмірі 1 000 гривень.
На підтвердження наданих та отриманих послуг і матеріальної допомоги в кінці кожного місяця, але не пізніше 28 числа кожного місяця набувач та відчужувач складають та підписують акт наданих послуг та отриманої матеріальної допомоги.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, и у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Задовольняючи вимогу про розірвання договору довічного утримання, суди виходили із того, що ОСОБА_3 не виконала свого обов'язку по наданню ОСОБА_1 матеріальної допомоги, передбаченої умовами договору, та не надала 50 000 грн у жовтні 2017 року, 20 000 грн - у листопаді 2017 року та щомісячно - 1 000 грн. Суди правильно виходили з того, що позивач не довела виконання цього передбаченого договором обов'язку, а також інших, зокрема: забезпечення позивача їжею продуктами харчування після січня 2018 року, повна оплата комунальних послуг.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За домовленістю сторін (пункт 13 договору довічного утримання) належними доказами наданих та отриманих ОСОБА_1 послуг і матеріальної допомоги мали бути відповідні акти. Однак на спростування позовних вимог про неналежне виконання умов договору відповідач такі акти не надала.
Безпідставними є доводи ОСОБА_3 про те, що вона належним чином виконувала зобов`язання за договором довічного утримання, а позивач відмовлялась підписувати відповідні акти виконаних робіт, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та судами попередніх інстанцій їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів.
Не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи2 доводи відповідача щодо безпідставного, на її переконання, повернення зустрічної позовної заяви з огляду на положення частини третьої статті 194 ЦПК України, згідно із якими зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.
Встановивши, що відповідач пропустила встановлений частиною першою статті 193 ЦПК України строк для подання зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції підставно повернув їй зустрічну позовну заяву. При цьому колегія судів враховує, що відповідач не оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу суду про повернення її позовної заяви.
Разом із тим підставною є відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі до розгляду судом справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним, оскільки суд при розгляді цієї справи мав можливість досліджувати та дати правову оцінку обставинам обставини щодо належного виконання умов договору довічного утримання без вирішення іншої справи.
Також ґрунтується на вимогах закону відмова апеляційного суду у допиті свідків на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року (а.с. 92-93) вони були допитані під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року (справа № 6-1957цс16) та Верховного Суду від 19 червня 2019 року (справа№ 759/501/17, провадження № 61-14554св18), є безпідставними, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара