Постанова
Іменем України
29 травня 2023 року
м. Київ
справа № 756/10782/19
провадження № 61-2156 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Некрасова Світлана Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року
у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А.,
Вербової І. М., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО)
Некрасова С. І., про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . Кожному
з них належить по 1/2 частині вказаної квартири, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право на спадщину.
25 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування частки квартири
АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Некрасовою С. І., зареєстрований в реєстрі за номером 1743.
Проте, ОСОБА_1 ніколи не мав намірів дарувати свою частку квартири, особисто не знає ОСОБА_4 та ніколи його не бачив. Указане житлове приміщення є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 , який протягом останніх десяти років не працював, зловживав алкоголем. Він не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, веде антисоціальний спосіб життя, з 2016 року приводив до квартири невідомих людей. Догляд за ним здійснювала його тітка - ОСОБА_5 , її чоловік - ОСОБА_6 ,
та колишній чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , який проживав разом із ОСОБА_1 у квартирі на підставі договору оренди.
ОСОБА_5 неодноразово зверталася до правоохоронних органів
із заявами з приводу вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_1 , останній кілька разів пропадав безвісти, а з камер відеоспостереження будинку стало відомо, що його вивозили невідомі люди, які забрали усі документи на квартиру. У подальшому з`ясувалося, що цими людьми були ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та дружина останнього - ОСОБА_9 .
За зверненнями ОСОБА_5 відкрито відповідне кримінальне провадження.
У липні 2019 року ОСОБА_9 змінила вхідні двері у вказану квартиру.
09 вересня 2019 року ОСОБА_6 знайшов на вулиці ОСОБА_1 , який пояснив, що став жертвою обману та шахрайських дій ОСОБА_10 , обставин підписання договору дарування своєї частки квартири у повній мірі
не усвідомлював.
Вєтєр- ОСОБА_11 вважала, що вказаний вище договір дарування частки квартири є прихованим договором довічного утримання, оскільки
на момент його укладення ОСОБА_1 іншого житла або коштів, щоб його винаймати, не мав. Із матеріалів кримінального провадження стало відомо, що сім`я ОСОБА_10 зобов`язалася здійснювати догляд за ОСОБА_1 . Разом із цим, вони такого догляду не здійснюють, не надають йому допомоги, не забезпечують одягом та взуттям, ліками, не сплачують
комунальні послуги.
Крім того, ОСОБА_4 , як співвласник квартири, вселив до неї безхатька, який завдає квартирі матеріальної шкоди, а заміна вхідних дверей до квартири порушує права іншого співвласника - ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір дарування частки квартири
АДРЕСА_1 , укладений 25 червня
2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Некрасовою С. І., зареєстрований в реєстрі
за номером 1743.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки
від 21 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2
до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Некрасова С. І., про визнання договору дарування недійсним залишено без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Некрасова С. І., про визнання договору дарування недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири
АДРЕСА_1
від 25 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Некрасовою С. І., реєстраційний номер 1743.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 768,40 грн.
Заочне рішення суду першої інстанції, проти ухвалення якого не заперечив представник позивачів, мотивовано тим, що у провадженні суду першої інстанції знаходилася також цивільна справа № 756/10735/19 за заявою
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , орган опіки і піклування Оболонської районної державної адміністрації
в місті Києві, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, встановлення піклування, призначення піклувальника, в якій на підставі ухвали від 04 лютого 2021 року було проведено амбулаторну
судово-наркологічну експертизу відносно ОСОБА_1 . Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 20 травня 2021 року № 248 ОСОБА_1 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем, має синдром залежності, виражені розлади особистості
та поведінки, за своїм психічним станом не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує встановлення над ним опіки.
Суд першої інстанції, застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду у даній категорії справ, надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, показанням свідків і виходив із того, що ОСОБА_1 не мав вільного волевиявлення на укладення правочину, тому наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійним (стаття 215
ЦК України).
При цьому ОСОБА_1 після укладення договору дарування частки квартири продовжив проживати у спірній квартирі, іншого місця проживання немає, за своїм матеріальним станом може бути віднесений
до мало захищеної категорії населення.
Разом із цим, права та інтереси іншого позивача - ОСОБА_2 ,
не порушено укладенням оспорюваного нею правочину, тому відсутні правові підстави для задоволення позову у частині її позовних вимог.
Крім того, районний суд, ухвалюючи заочне рішення у справі (стаття 280 ЦПК України), зазначив, що протокольною ухвалою від 16 червня 2020 року явку ОСОБА_4 було визнано обов`язкою. Проте, останній не з`явився
у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час
і місце розгляду справи, заяв та клопотань до суду не подав.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 06 червня 2022 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня
2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду, надав оцінку поданим сторонам доказам, показанням свідків, а також обставинам, встановленим у справі
№ 756/10735/19, погодився з висновками суду першої інстанції
про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Разом із цим, апеляційний суд надав оцінку обґрунтуванням заявленого позову і зазначив про те, що ОСОБА_1 виявляє характерні для хронічного алкоголізму ознаки психічної та фізичної залежності від алкоголю, а отже, договір дарування своєї частини спірної квартини незнайомій людині було вчинено ним, як помилковий правочин, а не унаслідок обману.
Апеляційний суд не погодився з посиланням суду першої інстанції
на недотримання при укладанні оспорюваного правочину частини третьої статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі, змінивши рішення суду першої інстанції
у цій частині, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 було спрямовано
на укладення іншого правочину, ніж той, який був укладений ним
із ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; судами не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші учасники справи судові рішення судів попередніх інстанцій
не оскаржили у касаційному порядку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року клопотання
ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, так як
позов не мотивовано належним чином, викладені в ньому обставини
не відповідають фактичним обставинам спору, вони спростовуються матеріалами справи. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку безпідставно не враховано судами.
Суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку наявним
у матеріалах справи доказам, у тому числі положенням оспорюваного позивачами договору дарування, врахували докази, подані представником позивачів, які йому не направлялися. При цьому 10 грудня 2020 року
ОСОБА_1 , участь якого була обов`язковою в суді першої інстанції, подав до суду заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі, єдиний процесуальний документ, підписаний безпосередньо ним,
а не представником. Проте, судом не враховано вказану заяву.
Крім того, суди по-різному мотивували ухвалені ними судові рішення
й поклали в основу рішення про визнання недійсним договору дарування різні правові підстави. Вважає, що позивачами не доведено,
що оспорюваний ними договір дарування укладений ОСОБА_1
під впливом помилки.
ОСОБА_1 свідомо уклав із ним договір дарування частки квартири,
не потребував фінансової підтримки чи сторонньої допомоги при його укладенні, був обізнаний про всі умови договору. Домовленостей
про довічне утримання між сторонами не було. Вказує, що поведінка позивачів є недобросовісною, він та члени його сім`ї не мають відношення до кримінальних проваджень, про які зазначається у позові.
При цьому судами надано невірну оцінку висновку судово-психіатричного експерта від 20 травня 2021 року № 248, так як він не встановлює стан ОСОБА_1 саме на момент укладення правочину. Сумнівними є правові підстави адвоката, представника ОСОБА_2 , представляти
її інтереси у даному спорі, оскільки остання проживає на тимчасово окупованій території України, у судові засідання не з`являлася.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду
з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позов мотивовано, у тому числі, тим, що ОСОБА_1 уклав договір дарування з ОСОБА_4
під впливом помилки. При цьому дарувальник зловживає спиртними напоями, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено,
що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні
у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає
у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини,
є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону
чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
На вказаному судам також роз`яснено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Указане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові
від 03 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19 (провадження
№ 61-20719св21).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) вказано, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору
про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів
є недопустимим.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог
про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності
або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії,
а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи
під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я
та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність
у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року
у справі № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15;
від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження
№ 61-44057св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20 березня 2019 року у справі
№ 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24 червня
2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18),
від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження
№ 61-12478св20) та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, показанням свідків у їх сукупності, зробили обґрунтовані висновки про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири
АДРЕСА_1 від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1
та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО
Некрасовою С. І., реєстраційний номер 1743.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, надав оцінку правовому обґрунтуванню заявленого позову. Зміна мотивів рішення суду першої інстанції - це повноваження апеляційного суду (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України).
Отже, доводи касаційної скарги про різні мотиви ухвалених судами судових рішень не можуть бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Судом апеляційної інстанції враховано відповідну судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, вони спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а тому відхиляються Верховним Судом.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору, вірно врахував матеріальний стан і спосіб життя
ОСОБА_1 , який залишився проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування, іншого місця проживання немає.
При цьому судами наддано оцінку обставинам, встановленим у цивільній справі № 756/10735/19 за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , орган опіки і піклування Оболонської районної державної адміністрації в місті Києві, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, встановлення піклування, призначення піклувальника. У вказаній справі на підставі ухвали районного суду
від 04 лютого 2021 року було проведено амбулаторну судово-наркологічну експертизу відносно ОСОБА_1 . Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 20 травня 2021 року № 248 ОСОБА_1 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем, має синдром залежності, виражені розлади особистості
та поведінки, за своїм психічним станом не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує встановлення над ним опіки.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позову
про вчинення ОСОБА_1 правочину внаслідок помилки, а також унаслідок обману, розмежувавши їх, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Самі по собі факти прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування, його підписання сторонами, перевірка сторін нотаріусом та інші дії, про які вказує у касаційній скарзі ОСОБА_4 , не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.
Доводи касаційної скарги у відповідній частині є необґрунтованими.
Крім того, безпідставними є посилання касаційної скарги на неврахування судом першої інстанції заяви ОСОБА_1 про його відмову від позову.
Суд першої інстанції надав відповідну оцінку такій процесуальній заяві
з урахуванням конкретних фактичних обставин даного спору та оцінки всіх доказів у їх сукупності. Указане стосується й правової оцінки визнання судом явки ОСОБА_1 обов`язковою.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції та суду першої інстанції
у незміненій частині у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються
на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються
з правовими висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
(частина четверта статті 263 ЦПК України), судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.
Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції
та заочне рішення суду першої інстанції у незміненій частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити
без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня
2021 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду
від 30 листопада 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць