№ 756/12673/18

Постанова

Іменем України

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 756/12673/18

провадження № 61-2070св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» таОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2019 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ДП «НЕК «Укренерго») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що з 02 лютого 2016 року позивач перебував у трудових відносинах із ДП «НЕК «Укренерго», де працював спочатку на посаді головного фахівця сектора економічної безпеки служби економічної та внутрішньої безпеки, а з 23 березня 2017 року був переведений на посаду професіонала з фінансово-економічної безпеки групи економічної безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки. Потім 21 листопада 2017 року був переведений на посаду інспектора (з дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» ДП «НЕК «Укренерго».

Наказом «Про скорочення штату ДП «НЕК «Укренерго» від 14 червня 2018 року № 213-к/о виведено зі штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників та непромислового персоналу апарату управління, а також посаду позивача. Того ж дня позивача попереджено про наступне вивільнення, а наказом від 04 вересня 2018 року звільнено з роботи у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає, що звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог закону, а саме: на підприємстві скорочення робітників фактично не проводилось, позивачу не було запропоновано всіх наявних на підприємстві вакантних посад, профспілковий комітет, що діє на підприємстві, не надавав згоди на його звільнення, крім того, мали місце порушення галузевої угоди та колективного договору, наказ про звільнення підписаний неуповноваженою особою, та було погіршено умови праці після повідомлення про майбутнє звільнення.

Просив поновити його на посаді інспектора (з дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» ДП «НЕК «Укренерго», стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2018 року до дня поновлення на роботі та стягнути 10 000,00 грн компенсації моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2019 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора (з дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» ДП «НЕК «Укренерго». Стягнуто з ДП «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 282 178,55 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 05 вересня 2018 року по 26 липня 2019 рік включно з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн компенсації моральної шкоди. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць в розмірі 26 146,37 грн з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП «НЕК «Укренерго» в дохід держави 3 600,18 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відбулось із порушенням закону, а саме адміністрацією ДП «НЕК «Укренерго» перед звільненням йому не було запропоновано усіх посад на які він міг бути працевлаштований, суд дійшов висновку про його поновлення на роботі. Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» (що є правонаступником ДП «НЕК «Укренерго») задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2019 року змінено в частині стягнення з ДП «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 05 вересня 2018 року по 26 липня 2019 року включно зменшивши його розмір з 282 178,55 грн до 275 001,37 грн з утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ДП «НЕК «Укренерго» при звільненні позивача з роботи внаслідок скорочення його посади, маючи вакантні посади і реальну можливість запропонувати, а у випадку отримання згоди працівника - перевести позивача на іншу роботу, не виконав обов`язок, передбачений за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не запропонував всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Колегія суддів перевірила правильність розрахунку і визначила середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 275 001,37 грн (223 робочих днів х 1 233,19 грн).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ПрАТ «НЕК «Укренерго», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції частково та постанову суду апеляційної інстанції у частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго», витребувано її з Оболонського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

21 вересня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго»мотивована тим, що відповідач неодноразово пропонував позивачу під розписку наявні на підприємстві вакантні посади, зокрема, 14 червня 2018 року та 03 вересня 2018 року, але позивач відмовився від працевлаштування.

В касаційній скарзі зазначається, що в ДП «НЕК «Укренерго» відбулася заміна організаційної структури, із якої виключено відділ внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс», а посаду позивача скорочено, тому відсутні підстави для застосування статті 42 КЗпП України. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували частину другу, п`яту статті 43 КЗпП України, частину першу, четверту статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки профспілкова організація про прийняте рішення щодо звільнення відповідача не повідомила, тому відповідач на підставі вказаних норм обґрунтовано вважав, що згоду було надано.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно штатного розпису від 01 вересня 2018 року, який почав діяти за три дні до його звільнення, чисельність працівників у підрозділі ВП «Укренергосервіс» складала 316 працівників, тобто на 105 штатних одиниць більше, ніж у попередньому штатному розписі, а загалом чисельність працівників апарату управління ДП «НЕК «Укренерго» збільшилась до 2 540 чисельних одиниць, тобто на 1 113 працівників.

У касаційній скарзі зазначено, що рішення про звільнення є незаконним у зв`язку із підписання наказу неуповноваженою особою, крім того судами неправильно визначено розмір компенсації моральної шкоди.

Відзиви на касаційні скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» у якому зазначає, що доводи касаційної скарги є необ`єктивними та неправдивими. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

У травні 2020 року ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» надіслаловідзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначає, що доводи у касаційній скарзі є необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що відповідно до наказу ДП «НЕК «Укренерго» від 01 лютого 2016 року № 70-к ОСОБА_1 прийнято на роботу головним фахівцем сектора економічної безпеки служби економічної та внутрішньої безпеки (робоче місце - м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27) з 02 лютого 2016 року (т. 1 а. с. 11).

Згідно наказу ДП «НЕК «Укренерго» від 23 березня 2017 року № 84-к ОСОБА_1 переведено на посаду професіонала з фінансово-економічної безпеки (робоче місце - м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27) групи економічної безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки (т. 1 а. с. 12 - 16).

Наказом ДП «НЕК «Укренерго» від 21 листопада 2017 року № 570-к ОСОБА_1 переведено на посаду інспектора (з дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю (робоче місце - м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27) відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» ДП «НЕК «Укренерго» (т. 1 а. с. 17 - 21).

Наказом ДП «НЕК «Укренерго» від 14 червня 2018 року № 212-к/оп впроваджені зміни в організації виробництва і праці підприємства. Згідно пункту 1.1 наказу на відділ економічної безпеки Департаменту економічної безпеки покладено без збільшення штатної чисельності персоналу даного відділу обов`язки з виконання таких функцій по всій структурі та відокремлених підрозділів ДП «НЕК «Укренерго»: контроль за надійністю існуючих та потенційних контрагентів, контроль за виконанням контрагентами умов укладених договорів, організація заходів із виявлення та усунення ризиків для активів підприємства. Згідно пункту 1.2 вказаного наказу виведено із організаційної структури відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» структурний підрозділ - відділ внутрішнього контролю (т. 1 а. с. 22, 95).

Відповідно до наказу ДП «НЕК «Укренерго» від 14 червня 2018 року № 213-к/оп у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці підприємства згідно наказу від 14 червня 2018 року № 212-к/оп виведено із штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників та непромислового персоналу апарату управління підприємства, окрім інших посад і посаду інспектора (з дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю (робоче місце - м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27) відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» (т. 1 а. с. 23, 96).

Відповідно до наказу ДП «НЕК «Укренерго» від 14 червня 2018 року № 416-к на виконання наказу підприємства від 14 червня 2018 року № 213-к/оп «Про зміни в організації виробництва і праці» зобов`язано начальника відділу трудових ресурсів і соціальних відносин та обліку персоналу Красношапку М. М. підготувати попередження про наступне вивільнення у зв`язку із змінами в організації праці і зміною організаційної структури та ознайомити під підпис ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 24, 25, 97, 98).

14 червня 2018 року ОСОБА_1 під розписку попереджено про вивільнення та виведення зі штатного розпису його посади та зазначено, що з запропонованою роботою за відповідною професією чи спеціальністю, роботою більш низької кваліфікації ознайомлений (т. 1 а. с. 26, 99).

14 червня 2018 року позивачу надавався перелік вакантних посад станом на 01 червня 2018 року (т. 2 а. с. 93 - 112).

Відповідно до колективного договору між адміністрацією апарату управління ДП «НЕК «Укренерго», підрозділу громадського харчування «Енергетик», відокремленого підрозділу «Інформаційно-технологічний центр» та первинною профспілковою організацією ДП «НЕК «Укренерго» від 18 березня 2016 року, зареєстрованого в управлінні праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації в місті Києві 31 березня 2016 року, на ДП «НЕК «Укренерго» діє первинна профспілкова організація ДП «НЕК «Укренерго». Якщо на підприємстві виникає обґрунтована необхідність скоротити більше 5 відсотків працівників, рішення про це приймається роботодавцем спільно з профспілковим комітетом після погодження з представником власника, територіальною організацією профспілки та центрального комітету профспілки (т. 1 а. с. 40, 41, т. 2 а. с. 120 - 156).

Пунктом 1.1 колективного договору ДП «НЕК «Укренерго» на 2018 - 2019 роки від 19 червня 2018 року визначено, що сторонами даного договору є ДП «НЕК «Укренерго» в особі уповноваженого представника власника - директора ДП «НЕК «Укренерго», який діє на підставі статуту ДП «НЕК «Укренерго» та профспілка ДП «НЕК «Укренерго» в особі уповноваженого представника спільного представницького органу трудового колективу - голови Ради голів профспілкових комітетів первинних профспілкових організацій ДП «НЕК «Укренерго», який діє на підставі положення про Раду голів первинних профспілкових органів (т. 1 а. с. 45).

З довідки первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго» вбачається, що ОСОБА_1 є членом цієї профспілкової організації з 02 лютого 2016 року та станом на 02 липня 2018 року заборгованості зі сплати членських внесків не має (т. 1 а. с. 32).

24 липня 2018 року ДП «НЕК «Укренерго» в особі директора з управління персоналом Николенко С. Є. звернулося до голови первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго» ОСОБА_2 із поданням про надання згоди на вивільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами виробництва і праці указаних в поданні працівників, у тому числі й ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 45 - 47).

Листом первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго» від 10 серпня 2018 року № 12 ОСОБА_1 запрошено на засідання профспілкового комітету для розгляду подання директора з управління персоналом ДП «НЕК «Укренерго» від 24 липня 2018 року № 21 про отримання згоди на його звільнення згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 33).

Відповідно до змісту протоколу засідання первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго» від 14 серпня 2018 року № 34/1 після розгляду подання на скорочення працівників відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» ДП «НЕК «Укренерго» профспілковий комітет, враховуючи наявність розбіжностей процедури звільнення з законодавчими актами України, а саме: частина третя статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; статті 42 49-2 КЗпП України; частина третя статті 184 КЗпП України, ухвалив - рішення не приймати та провести додаткові консультації з адміністрацією ДП «НЕК «Укренерго» (т. 2 а. с. 69 - 71).

Листами від 15 та 16 серпня 2018 року за № 15, 16 первинною профспілковою організацією ДП «НЕК «Укренерго» направлено запит директору з управління персоналом ДП «НЕК «Укренерго» про надання до профспілкового комітету інформації щодо працівників відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс», які мали переважне право на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України та інформацію щодо надання працівникам повного переліку вакантних посад ДП «НЕК «Укренерго» та надання цього переліку в разі його змін відповідно до статті 49-2 КЗпП України (т. 2 а. с. 48, 49).

Листом від 21 серпня 2018 року ДП «НЕК «Укренерго» повідомило первинну профспілкову організацію ДП «НЕК «Укренерго» про те, що працівники відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» переважного права на залишення на роботі не мають. Крім того у цьому листі зазначено, що 21 серпня 2018 року працівникам цього відділу надано для ознайомлення перелік вакантних посад ДП «НЕК «Укренерго» станом на 20 серпня 2018 року та їх звільнення перенесено на 31 серпня 2018 року (т. 2 а. с. 50).

Листом від 30 серпня 2018 року за № 01/35185 ДП «НЕК «Укренерго» повторно звернулося до первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго» з приводу надання обґрунтованої відповіді щодо можливості розірвання трудового договору відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України із працівниками відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу «Укренергосервіс» ДП «НЕК «Укренерго» (т. 2 а. с. 51).

Як вбачається зі змісту відповіді первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго» на запит суду від 15 листопада 2018 року, рішення про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за поданням адміністрації ДП «НЕК «Укренерго» не приймалось (т. 2 а. с. 68).

Заявою від 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 повідомив адміністрацію ДП «НЕК «Укренерго» про перебування на лікарняному з 13 серпня 2018 року (т. 1 а. с. 100).

Наказом ДП «НЕК «Укренерго» від 16 серпня 2018 року № 606-к перенесено дату звільнення ОСОБА_1 до моменту відновлення його працездатності та до моменту його фактичного виходу на роботу (т. 1 а. с. 101).

Згідно наказу ДП «НЕК «Укренерго» від 04 вересня 2018 року № 687-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в виробництві і праці на підставі попередження про вивільнення від 14 червня 2018 року (т. 1 а. с. 29, 102).

Наказом ДП «НЕК «Укренерго» від 04 вересня 2018 року № 688-к усунуто неточність в наказі ДП «НЕК «Укренерго» від 04 вересня 2018 року № 687-к «Про звільнення» в частині виплати позивачу грошової компенсації за період роботи, а також премії за основні результати виробничо-господарської діяльності (т. 1 а. с. 108).

29 липня 2019 року, тобто після ухвалення районним судом оскаржуваного рішення, наказом Міністерства фінансів України № 321, затверджено статут ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго». За пунктом 1.1 цього статуту, ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворено як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в приватне акціонерне товариство відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р (т. 3 а. с. 136 -144).

На підставі вищезазначеного, апеляційним судом залучено до участі у справі ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго», яке є правонаступником ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України).

За змістом частин першої, другої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з усталеною судовою практикою розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина перша статті 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (частина третя статті 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (стаття 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Матеріалами справи підтверджено, що про майбутнє звільнення позивача було попереджено під особистий підпис 14 червня 2018 року, а звільнено 04 вересня 2018 року, таким чином, термін попередження про звільнення, який передбачений КЗпП України, роботодавцем дотриманий.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 червня 2018 року позивачу разом з попередженням надавався перелік вакантних посад станом на 01 червня 2018 року (т. 2 а. с. 93 - 112). Проте позивач не погодився на переведення на запропоновані вакантні посади, про що свідчить відповідна відмітка з підписом на попередженні про вивільнення від 14 червня 2018 року (т. 1 а. с. 99).

У матеріалах справи міститься також перелік вакантних посад по ДП «НЕК «Укренерго» станом на 20 серпня 2018 року (усього 278 вакантних посад), проте, не надано доказів того, що ОСОБА_1 були запропоновані вказані вакантні посади, розписка про ознайомлення позивача з цими посадами відсутня. Так серед інших посад, зазначених у цьому переліку в інших регіонах України, міститься посада старшого інспектора з контролю за виконанням доручень у загальному відділі Департаменту адміністративно-господарського забезпечення НПЦР. Проте, об`єктивних доказів неможливості (за освітою, фахом або досвідом роботи) запропонувати вказані посади позивачу або відмови останнього від запропонованих посад відповідач до суду не надав (т. 2 а. с. 113 - 119).

Судами, також встановлена фактична невідповідність запропонованих позивачу посад - переліку вакантних посад на підприємстві, який був наданий відповідачем до суду, а доказів, що роботодавець запропонував ОСОБА_1 всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення за вищевказаним переліком, а працівник відмовився від цієї пропозиції, до суду не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Доводи ОСОБА_1 про те, що згідно штатного розпису від 01 вересня 2018 року, який почав діяти за три дні до його звільнення, чисельність працівників у підрозділі ВП «Укренергосервіс» складала 316 працівників, тобто на 105 штатних одиниць більше, ніж у попередньому штатному розписі, а загалом чисельність працівників апарату управління ДП «НЕК «Укренерго» збільшилась до 2 540 чисельних одиниць, тобто на 1 113 працівників - знайшли підтвердження наявними у справі доказами (штатними розписами станом на 01 листопада 2017 року і 01 вересня 2018 року) (т. 1 а. с. 127 - 156, 177 - 232).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач ДП «НЕК «Укренерго» при звільненні позивача з роботи внаслідок скорочення його посади, маючи вакантні посади і реальну можливість запропонувати, а у випадку отримання згоди працівника - перевести позивача на іншу роботу, не виконав обов`язок, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, не запропонував всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця також регламентовано статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Встановлено, що позивача звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а він є членом первинної профспілкової організації ДП «НЕК «Укренерго», тому для його звільнення необхідна згода профспілки (т. 1 а. с. 32).

У зв`язку з тим, що первинна профспілкова організація ДП «НЕК «Укренерго» не повідомила відповідача про прийняте рішення у строки, передбачені статтею 43 КЗпП України, відповідач обґрунтовано вважав, що первинна профспілкова організація дала згоду на розірвання трудового договору (частина п`ята статті 43 КЗпП України).

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що середньоденний заробіток позивача склав 1 233,19 грн (т. 2 а. с. 63, 64). Тому, обґрунтованим є розрахунок суду, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 275 001,37 грн (223 роб. днів х 1 233,19 грн) в межах заявлених позивачем позовних вимог за період із 04 вересня 2018 року до 26 липня 2019 року, виходячи з кількості робочих днів - 224.

Підписання наказу про звільнення ОСОБА_1 директором з управління персоналом ДП «НЕК «Укренерго» Николенко С. Є. узгоджується із функціональними обов`язками цієї посадової особи, визначеними пунктами 8.8.6 та 8.8.9 статуту ДП «НЕК «Укренерго», посадовими обов`язками та довіреністю (т. 1 а. с. 42, 43, 235 - 241).

Судоми встановлено, що внаслідок звільнення з роботи, яке судом визнано незаконним, позивач зазнав моральних переживань, необхідність звернення до відповідача і суду за захистом порушених прав примушували його порушити звичайний порядок організації свого життя та докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав і відновлення попереднього стану, тому колегія суддів вбачає наявність причинного зв`язку між винними діями відповідача і наслідками про які зазначав позивач.

Тому, висновок судів про визначення 1 000,00 грн грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди з урахуванням і виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості є обґрунтованим.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частиніта постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська