ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 756/7279/17
провадження № 51-99км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_5,
суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
особи, щодо якої закрито
провадження ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні скаргу прокурора ОСОБА_10, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Родинське Волгоградської області Російської Федерації, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонськогорайонного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на той самий строк.
Цим же вироком вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження процесуальних витрат і цивільного позову.
Згідно з вироком 04 лютого 2017 року близько 18:24 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Daewoo Nexia» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул. Героїв Дніпра, поблизу будинку № 71 від просп. Героїв Сталінграду у напрямку просп. Оболонського у місті Києві, перебуваючи у крайній лівій смузі, проявив неуважність до дорожньої обстановки, чим грубо порушив п. 1.5 та пп. «б» 2.3 Правил дорожнього руху, та, не переконавшись у тому, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху наближаючись до наземного нерегульованого пішохідного переходу, де перебував пішохід, для якого могла бути створена перешкода чи небезпека, чим грубо порушив п. 18.1 Правил дорожнього руху, не зменшив швидкості, аж до зупинки свого транспортного засобу, продовжив рух керованим автомобілем, унаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який переходив проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва на право відносно руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Київський апеляційний суд ухвалою від 02 листопада 2021 року скасував зазначений вирок місцевого суду і закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про ненадання стороною обвинувачення достовірних, належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 . При цьому прокурор не погоджується з оцінкою, яку цей суд дав висновку авто-технічної експертизи від 15 липня 2017 року № 12 - 1/493. Також, на переконання касатора, поза увагою апеляційного суду залишилися показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Між тим прокурор уважає істотним порушенням вимог КПК неконкретність зазначення підстави для закриття кримінального провадження.
У свою чергу, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції розгляд провів формально, недотримуючись принципу безпосередності дослідження доказів, а отже, ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У письмових запереченнях ОСОБА_1 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_9 касаційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, ОСОБА_1 заперечив проти її задоволення.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Зі змісту ст. 370 КПК, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, за змістом вона має відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Ухвалюючи рішення про скасування вироку Оболонського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року й закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Так, мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на показання потерпілого, свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також на безпосередньо досліджені письмові докази надані сторонами кримінального провадження.
Як визначено у ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Надаючи оцінку сукупності наведених доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачувався.
Однак захисники ОСОБА_1 - адвокати ОСОБА_11 та ОСОБА_12, не погодившись із висновками суду першої інстанції, звернулися до апеляційного суду з відповідними скаргами.
Переглянувши вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції постановив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпанням можливостей їх отримати.
Проте Верховний Суд вважає зазначену позицію апеляційного суду передчасною з огляду на таке.
Згідно зі ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у випадку коли суд першої інстанції помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи або неправильно оцінив докази, є обов`язковим.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Про важливість дотримання принципу безпосередності дослідження доказів Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема у справах № 264/8032/15- к, № 301/2285/16-к, № 714/476/18, № 753/15603/14-к, № 520/14112/14-к.
Однак апеляційний суд, ухвалюючи рішення, відмінне від рішення суду першої інстанції, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів. У свою чергу, надавши ряду доказів іншу оцінку, безпосередньо не дослідив їх.
Як видно з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції дав іншу оцінку показанням свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 без їх допиту в судовому засіданні.
При цьому згідно з журналом судового засідання від 04 березня 2021 року апеляційний суд задовольнив клопотання сторони захисту про допит потерпілого, проте його допит проведено не було (т. 3, а. п. 27 - 29).
Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до передчасного висновку щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції, що відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування рішення апеляційного суду з призначенням нового розгляду у цьому суді.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав перевірити шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10, задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7