№ 756/7852/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 756/7852/18

провадження № 61-18341св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 196/2012, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 200 000 грн для придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 (далі - АР Крим) під 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 жовтня 2027 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 30 січня 2018 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 294 965,88 грн, з яких: 129 944 грн - тіло кредиту, 51 308,06 грн - прострочене тіло кредиту, 2 383,59 грн - проценти, 111 330,23 грн - прострочені проценти. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 30 жовтня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що будучи внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території АР Крим,позичальник ОСОБА_1 отримав кредит для придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , які передав в іпотеку банку з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору. За змістом статті 14 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», який набрав чинності 27 вересня 2014 року (далі - Закон № 1636-VII), упродовж строку тимчасової окупації ОСОБА_1 звільнений від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих процентів. У зв`язку з відсутністю вказаного обов`язку немає правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання заявника на те, що до спірних правовідносин можливо застосувати за аналогією Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не заслуговують на увагу, оскільки приписи зазначеного Закону не звільняють боржника від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків, а лише тимчасово забороняють примусове стягнення певного майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2019 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилково висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Аналіз статті 14 Закону № 1636-VIIсвідчить не про відсутність у позичальника обов`язку з повернення кредиту та нарахованих процентів, а про встановлене законом відстрочення виконання відповідних зобов`язань упродовж строку тимчасової окупації території АР Крим. За змістом пункту 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мораторій - це відстрочення виконання зобов`язання. Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Закон, яким встановлено мораторій, не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників, які підпадають під дію положень Закону на період його чинності.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

18 лютого 2020 року справа № 756/7852/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 30 жовтня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 196/2012, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 200 000 грн для придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 під 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 жовтня 2027 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 30 жовтня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2012 року ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

07 жовтня 2013 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, в пункті 1 якої зазначено, що у зв`язку з оформленням та реєстрацію права власності на предмет іпотеки, сторони домовилися викласти пункт 4.1.1 кредитного договору в такій редакції: «4.1.1. Відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 та рахунок № НОМЕР_2 для внесення планових платежів за кредитом, дострокового погашення заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитними коштами та комісією, передбачених цим договором».

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 30 січня 2018 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 294 965,88 грн, з яких: 129 944 грн - тіло кредиту, 51 308,06 грн - прострочене тіло кредиту, 2 383,59 грн - проценти, 111 330,23 грн - прострочені проценти.

За змістом статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VI «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з 20 лютого 2014 року територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя є тимчасово окупованою.

Довідкою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Одеської міської ради від 28 січня 2015 року № 5137002030 підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак з 15 листопада 2014 року він взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, місцем його фактичного проживання є: АДРЕСА_3 .

Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 352 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509»), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 14 Закону № 1636-VII визначення правового статусу та забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим здійснюються у порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Упродовж строку тимчасової окупації внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим звільняється від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об`єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора. Норми цього пункту не поширюються на нерухоме житлове майно, загальна площа якого перевищує показники, встановлені статтею 265 Податкового кодексу України. На громадянина України, який виїжджає з тимчасово окупованої території АР Крим за межі державного кордону України на місце постійного проживання або змінює своє громадянство, не поширюються норми цього пункту.

Аналіз вищенаведеної статті дає підстави для висновку про те, що впродовж строку тимчасової окупації внутрішньо переміщена особа звільняється від виконання грошових зобов`язань щодо сплати періодичних платежів на погашення тіла кредиту та процентів, тобто від виконання обов`язку погашати суми, які вона повинна була сплачувати кредитору в період тимчасової окупації території АР Крим.

Таким чином, дія Закону № 1636-VII впливає на право банку звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, яка утворилася після початку тимчасової окупації території АР Крим, якою є 20 лютого 2014 року.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 758/3645/15-ц (провадження № 61-38702св18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що впродовж строку тимчасової окупації території АР Крим позичальник ОСОБА_1 звільнений від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих процентів. У зв`язку з відсутністю вказаного обов`язку немає правових підстав і для стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не заслуговують на увагу, оскільки положення вказаного Закону не звільняють боржника від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих процентів, а лише тимчасово забороняють примусове стягнення певного майна, тоді як приписи статті 14 Закону № 1636-VII звільняють боржника від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним упродовж строку тимчасової окупації, а отже, зазначені нормативно-правові акти регулюють різні правовідносини. Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання.

Разом з тим положення статті 14 Закону № 1636-VII звільняють внутрішньо переміщену особу саме від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, тобто від виконання договірних зобов`язань, упродовж строку тимчасової окупації території АР Крим, а отже, протягом такої окупації кредитор тимчасово втрачає своє право на звернення до суду з позовом про стягнення з боржника кредитної заборгованості, яка утворилася в період тимчасової окупації, оскільки несплата позичальником відповідних платежів в обумовлений сторонами строк не свідчить про порушення ним зобов`язань за договором.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд перевірив у межах касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і не знайшов підстав для виходу за ці межі.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук