№ 756/97/22

Постанова

Іменем України

27 липня 2023 року

місто Київ

справа № 756/97/22

провадження № 61-2431св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б15», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП-13057-7»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року, постановлене суддею Жуком М. В., та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складіШебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду із позовом доОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б15» (далі - ОСББ «Б15», об`єднання), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг» (далі - ТОВ «Будбілдінг»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП-13057-7» (далі - ТОВ «АТП-13057-7»), у якому просив:

- зобов`язати ТОВ «Будбілдінг» та ОСББ «Б15» усунути йому перешкоди у володінні та користуванні приміщеннями загального користування, внутрішніми мережами багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ТОВ «Будбілдінг» та ОСББ «Б15» надати йому безперешкодний доступ до приміщень загального користування та внутрішніх мереж багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 для встановлення причин відсутності та забезпечення нежитлових приміщень з № 1 до № 12 водопостачанням, водовідведенням, електропостачанням, димовідведенням та вентиляцією.

Пред`явлений позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є співвласником нежитлових приміщень № 1-12 у будинку АДРЕСА_1 до яких, як виявилося, під час будівництва не було проведено водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляцію.

Забудовник ТОВ «Будбілдінг» та створене ОСББ «Б15» не допускають позивача до приміщень загального користування із внутрішніми мережами багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у володінні, користуванні приміщеннями загального користування і внутрішніми мережами будинку та про зобов`язання вчинити дії.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСББ «Б15» та ТОВ «Будбілдінг» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Третя особа ТОВ «АТП-13057-7» підтримало пред`явлений позов та просило його задовольнити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 жовтня 2022 року Оболонський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції обґрунтовував зазначене рішення тим, що відповідачі об`єктивно позбавлені можливості допустити позивача до спірних приміщень, оскільки ТОВ «Будбілдінг» після завершення будівництва передало багатоквартирний будинок, у якому знаходяться належні позивачеві нежитлові приміщення, в управління Товариству з обмеженою відповідальністю «УК «Фундамент Сервіс» (далі - ТОВ «УК «Фундамент Сервіс»), яке після створення у цьому багатоквартирному будинку ОСББ «Б15» не передало технічну документацію та не забезпечило цьому об`єднанню доступ до технічних приміщень, у яких розташовані внутрішньобудинкові інженерні мережі.

Додатковим рішенням від 19 жовтня 2022 року Оболонський районний суд міста Києва стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будбілдінг» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.

Постановою від 18 січня 2023 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач не надав до суду доказів того, що згідно з технічною документацією до належних йому на праві власності нежитлових приміщень мало бути підведено водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляцію, а також доказів на підтвердження того, що зазначені мережі не були підведені до приміщень.

Апеляційний суд врахував, що позивач не є особою, яка є компетентною у питаннях встановлення причин відсутності водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляції у будинку, та особою, яка має право на безперешкодний доступ до приміщень з внутрішньобудинковими мережами для виконання будь-яких робіт.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на допущенні при будівництві будинку недоліки в частині під`єднання належних йому приміщень до мереж водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляції, проте вимог щодо усунення відповідних недоліків позивач не заявляв.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 20 лютого 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 161/15804/15-ц (провадження № 61-20834св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, щодо правового статусу допоміжних приміщень;

- суд першої інстанції відхилив клопотання про витребування доказів та про відкладення підготовчого засідання;

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги обставини, які мають значення для розгляду справи, зокрема не дослідили факт передачі технічної документації та ключів від ТОВ «Будбілдінг» до ТОВ «УК «Фундамент Сервіс», і не дослідили докази, надані позивачем.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Будбілдінг» у квітні 2023 року із застосуванням засобів електронного зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 22 березня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками групи нежитлових приміщень № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 у будинку АДРЕСА_1 . Ці приміщення належать їм на праві спільної сумісної власності. Реєстрація права власності здійснена 19 та 23 листопада 2020 року.

14 травня 2017 року ТОВ «АТП-13057-7» та ТОВ «Будбілдінг» уклали додатковий договір про внесення змін та доповнень до договору від 08 липня 2016 року № 1 про будівництво та купівлю-продаж майнових прав, предметом якого є надання ТОВ «АТП-13057-7» виключних повноважень (функцій замовника будівництва) ТОВ «Будбілдінг» на виконання всіх дій, в тому числі на вчинення правочинів щодо закупівель товарів, робіт та послуг, укладення відповідних договорів та контролю за їх виконанням, що стосується проєктування, отримання дозвільних документів, будівництва та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом всіх об`єктів будівництва на земельній ділянці для реалізації проєкту забудови за адресою: АДРЕСА_2 , для набуття кожною зі сторін у свою власність майнових прав на об`єкти нерухомого майна в об`єктах будівництва та об`єктів нерухомого майна відповідно умов цього договору.

На підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 23 грудня 2019 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України 27 грудня 2019 року видала сертифікат готовності будинку до експлуатації.

Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 березня 2020 року № 155 об`єкту нерухомого майна - житловому будинку житлового комплексу з об`єктами торговельного та соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

22 вересня 2020 року ТОВ «Будбілдінг» (як забудовник) та ТОВ «УК «Фундамент Сервіс» (як балансоутримувач) уклали договір № 22/09-3, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «Будбілдінг» передало, а ТОВ «УК «Фундамент Сервіс» прийняло на баланс та зобов`язалося виконувати функції балансоутримувача житлового будинку АДРЕСА_1 . Пунктом 2.1 договору передбачено, що днем передачі будинку на баланс балансоутримувача є дата підписання акта приймання-передання будинку з балансу на баланс згідно з пунктом 1.8 договору. Балансоутримувач з дати підписання акта приймання-передання будинку з балансу на баланс укладає угоди на постачання теплової енергії, електричної енергії, води та послуг водовідведення для потреб будинку у встановленому законодавством порядку (пункт 2.6 договору). Балансоутримувач зобов`язаний протягом дії цього договору утримувати на балансі будинок та майно, визначене договором, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі, здійснювати управління будинком та забезпечувати його належну експлуатацію, укладати договори з постачальниками житлово-комунальних послуг та додаткових витрат, забезпечувати експлуатацію будинку згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормами і правилами (підпункти 3.2.3, 3.2.7, 3.2.8, 3.2.10, 3.2.12 пункту 3.2 договору).

За змістом акта приймання-передання житлового будинку з балансу на баланс від 22 вересня 2020 року ТОВ «УК «Фундамент Сервіс» прийняло від ТОВ «Будбілдінг» на баланс житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1 785, 60 кв. м.

01 грудня 2020 року директор ТОВ «АТП-13057-7» та ОСОБА_1 провели обстеження нежитлових приміщень № 1-12 в будинку АДРЕСА_1 , за результатом якого виявили неможливість використовувати нежитлові приміщення без забезпечення їх водопостачанням, водовідведенням, електропостачанням, димовідведенням та вентиляцією, а також визнали за неможливе визначити причини відсутності зазначених мереж без відповідного доступу до інженерних мереж будинку та допоміжних приміщень, в яких вони розташовані, про що складено акт обстеження нежитлових приміщень.

У листі від 08 грудня 2020 року ТОВ «АТП-13057-7» зазначило, що воно було замовником будівництва ЖК «Бережанський» за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . Представники ТОВ «УК «Фундамент Сервіс», обраного інвесторами квартир - мешканцями першої черги будівництва як обслуговуючої компанії, 08 грудня 2020 року не допустили власників нежитлових приміщень до підвальних та технічних приміщень.

01 грудня 2021 року співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 зареєстрували ОСББ «Б15».

21 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСББ «Б15» з приводу надання доступу до внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Листом від 23 грудня 2021 року ОСББ «Б15» повідомило ОСОБА_1 , що на час оформлення відповіді забудовник будинку не передав цьому об`єднанню приміщення з розташованими в них внутрішньобудинковими мережами, також в ОСББ «Б15» немає доступу (ключів) до них. Тож ОСББ «Б15» не може надати доступ до внутрішньобудинкових мереж будинку та приміщень, в яких такі мережі розташовані.

Право, застосоване судом

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У частині першій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У пункті 4 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

При вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться такі приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Водночас допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Водночас законодавець передбачив, що такий перелік не є вичерпним та надав право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Правомірний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми права у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , зробивши висновок про те, що відповідачі об`єктивно позбавлені можливості допустити позивача до спірних приміщень, оскільки ТОВ «УК «Фундамент Сервіс» не передало ОСББ «Б15» технічну документацію та не забезпечило цьому об`єднанню доступ до технічних приміщень, у яких розташовані внутрішньобудинкові мережі.

Суд апеляційної інстанції погодився з правовим результатом вирішення спору судом першої інстанції, оскільки позивач не надав до суду доказів того, що згідно з технічною документацією до належних йому на праві власності нежитлових приміщень мало бути підведено водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляцію, а також доказів того, що зазначені інженерні мережі не були підведені до цих приміщень.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що позивач просив зобов`язати ТОВ «Будбілдінг» та ОСББ «Б15» надати йому безперешкодний доступ до приміщень загального користування та внутрішніх мереж багатоквартирного будинку для встановлення причин відсутності та забезпечення належних йому нежитлових приміщень водопостачанням, водовідведенням, електропостачанням, димовідведенням та вентиляцією. Проте, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що він є компетентним у питаннях встановлення причин відсутності водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляції у будинку в цілому та в окремих приміщеннях, а відтак має право виконувати будь-які роботи з внутрішньобудинковими інженерними мережами.

Додатково враховано, що у справі, яка переглядається, статус приміщень, у яких розміщені внутрішньобудинкові мережі, як допоміжних приміщень та право спільної власності на них власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, зокрема, і позивача, відповідачі не оспорювали.

Фактичною підставою позову ОСОБА_1 є те, що під час будівництва цього будинку забудовник допустив певні недоліки в частині під`єднання належних йому приміщень до мереж водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляції.

Як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, вимог щодо усунення відповідних недоліків придбаного майна ОСОБА_1 до забудовника не заявляв.

За обставинами справи, що переглядається, в якій не оспорюється право спільної власності, зокрема й право позивача на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, ефективним способом, тобто таким, що забезпечить відновлення порушеного права позивача, є позов про зобов`язання безоплатно усунути недоліки придбаних нежитлових приміщень та про відшкодування шкоди.

Саме вирішуючи такий позов, ОСОБА_1 потрібно доводити, що відповідно до технічної документації до приміщень № 1-12 мали бути підведені всі інженерні мережі, проте вони протиправно не були підведені з вини забудовника чи іншої особи.

З огляду на те, що неефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, то Верховний Суд погоджується з правовим результатом вирішення судами спору щодо суті пред`явлених вимог. Суд не встановив підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки за приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 161/15804/15-ц

(провадження № 61-20834св18) та від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19.

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок про те, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 161/15804/15-ц (провадження № 61-20834св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, за позовом про визнання недійсними договорів оренди нерухомого майна обґрунтованим тим, що передані в оренду приміщення є допоміжними, рівноправними співвласниками яких є власники квартир у багатоквартирному будинку, тому міська рада не могла передавати спірні допоміжні приміщення в оренду без їхньої згоди, зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України). Верховний Суд виснував, що не будучи стороною оспорюваних договорів, позивачі мають право їх оспорювати, оскільки допоміжні нежитлові приміщення є місцями загального користування, складовою частиною житлового будинку та не можуть бути передані у користування або у власність іншим особам без згоди всіх співвласників зазначеного будинку.

У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації прав та їх змін Верховний Суд врахував, що, вважаючи себе власником спірних приміщень, міська рада посилалася на те, що спірні приміщення є нежитловими приміщеннями у складі багатоквартирного будинку, а відтак є окремими об`єктами цивільних прав, тому не можуть вважатися допоміжними приміщеннями та належати на праві спільної сумісної власності власникам квартир у багатоквартирному будинку. Отже, при вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. У цій справі при визначенні статусу спірних приміщень суди попередніх інстанцій керувалися преюдиційними обставинами, встановленими судовим рішенням у справі № 461/4181/18, відповідно до яких, спірні приміщення є саме допоміжними та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир у багатоквартирному будинку. Верховний Суд звернув увагу на те, що особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Недоведення позивачем наявності у нього речових прав на спірні приміщення свідчить про відсутність порушення його прав з боку відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, який спрямований саме на захист права власності.

Верховний Суд дійшов переконання, що правовідносини у справі, що переглядається, та у справах № 161/15804/15-ц, № 914/554/19 не є подібними, оскільки у наведених справах спори стосувалися права спільної сумісної власності власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення, яке було порушене укладенням договорів оренди спірних приміщень (справа № 161/15804/15-ц), а також не визнавалося та оспорювалося іншою особою, яка вважала ці приміщення нежитловими, а не допоміжними (справа № 914/554/19).

Тоді як у справі, що переглядається, статус приміщень, у яких розташовані внутрішньобудинкові мережі, як допоміжних та право спільної власності на них власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, зокрема, і позивача, відповідачі не оспорювали. Спір у справі, що переглядається, фактично виник у зв`язку з тим, що під час будівництва будинку, як зазначає позивач, допущено недоліки в частині під`єднання належних йому приміщень до мереж водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляції, що позбавляє можливості використовувати нежитлові приміщення за призначенням, втім позову про усунення відповідних недоліків придбаного майна позивач не пред`явив.

Тож фактичні обставини справи, що переглядається, та

справ № 161/15804/15-ц і № 914/554/19 є відмінними, й наведені заявником у касаційній скарзі висновки Верховного Суду, що зроблені у зазначених справах у постановах від 07 серпня 2019 року та від 16 грудня 2020 року відповідно, не можуть бути застосовані у цій справі.

Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції відхилив клопотання про витребування доказів та клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У частинах першій, другій, четвертій, п`ятій, восьмій статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цього доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У позовній заяві, поданій до суду 28 грудня 2021 року, ОСОБА_1 повідомив, що в нього є оригінали документів, копії яких додані до позову та будуть надані для огляду в підготовчому засіданні. Також позивач зазначив, що потреби в наданні інших доказів для вирішення спору немає.

Ухвалою від 12 січня 2022 року Оболонський районний суд міста Києва відкрив загальне позовне провадження та призначив підготовче засідання.

25 липня 2022 року ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення підготовчого засідання для отримання від ТОВ «Будбілдінг» документації, запитуваної у адвокатському запиті від 19 липня 2022 року № 02/07.

Ухвалою від 26 липня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Оболонський районний суд міста Києва закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.

05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав клопотання про повернення до підготовчого провадження та витребування доказів. Проте, у цьому клопотанні не зазначив, у чому саме полягала об`єктивна неможливість подання доказів разом із позовною заявою, як це передбачено у частинах другій, восьмій статті 83 ЦПК України, враховуючи те, що події, які стали підставою для заявлення клопотання про витребування доказів мали місце

в 2020-2021 роках, тобто до подання позову. Також позивач не просив поновити йому процесуальний строк для подання клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 05 жовтня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Оболонський районний суд міста Києва відхилив зазначені клопотання та в цьому ж судовому засіданні ухвалив оскаржуване судове рішення.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 , оскарживши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не заявляв в апеляційному суді клопотання про витребування доказів.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У справі, що переглядається, позивач просив суд першої інстанції витребувати у ТОВ «Будбілдінг» в електронному або паперовому вигляді проєкт та робочу документацію, на підставі якої в нежитлових приміщеннях та будинку АДРЕСА_1 було спроєктовано і виконувалося будівництво інженерних мереж з водопостачання, водовідведення, електропостачання, димовідведення та вентиляції; витребувати в ТОВ «Будбілдінг» в електронному або паперовому вигляді проєкт та робочу документацію, згідно з якою нежитлові приміщенні № 1-12 підключено до внутрішніх інженерних мереж будинку АДРЕСА_1 .

Верховний Суд дійшов переконання, що відхилення судом першої інстанції клопотання про витребування зазначених доказів не вплинуло на правильність результату вирішення спору по суті, оскільки докази, які позивач просив витребувати, не стосуються предмету спору про усунення перешкод у володінні та користуванні приміщеннями загального користування, внутрішніми мережами будинку та про зобов`язання вчинити дії. Такі докази мали б значення для правильного вирішення справи в разі пред`явлення до забудовника чи іншої відповідальної особи позову з вимогою про усунення недоліків придбаного майна. Втім, позову з цією вимогою ОСОБА_1 у справі, що переглядається, не пред`явив, а суди на підставі частини першої статті 13 ЦПК України розглянули справу в межах сформульованих ним вимог.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання ТОВ «Будбілдінг» про розгляд справи з його участю

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбілдінг» про розгляд справи з його участю відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак