Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 757/11688/20
провадження № 61-14111св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року в складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року в складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт»), акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання правочинів недійсними.
В обґрунтування позову вказав, що 09 серпня 2018 року між AT «Райфайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» укладено договір № 140/11/214 про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно з яким ТОВ «ФК «Форінт» набуло право вимоги за договором іпотеки № 014/05/240/659 від 28 квітня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі № 1132, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Райфайзен Банк Аваль», на нерухоме майно - нежитлову будівлю молодіжно-розважального комплексу з підвальним приміщенням, загальною площею 486,50 кв. м, розміщену за адресою: АДРЕСА_1 .
ТОВ «ФК «Форінт» на час укладення договору не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій та будь-яких дозволів на відкриття та ведення рахунків у іноземній валюті.
Відтак товариство не мало права приймати від боржника у погашення кредиту кошти у іноземній валюті та отримувати проценти в іноземній валюті, а тому не має права ініціювати звернення стягнення на іпотечне майно у разі невиконання умов кредитного договору.
Також на час укладення договору вартість вимог за договором перевищувала 50 % від загальної вартості чистих активів ТОВ «ФК «Форінт», а тому такий правочин міг бути вчинений лише за наявності на це згоди, наданої рішенням загальних зборів товариства. Проте таке рішення не приймалося.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, на підставі частини першої статті 215 ЦК України позивач просив визнати недійсними договір № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року та договір відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09 серпня 2018 року, укладені між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт».
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено факту порушення його прав оспорюваним правочином. За змістом статей 514 516 ЦК України отримання згоди позивача на укладення оскаржуваного договору не вимагається. У разі виникнення спору між новим кредитором і боржником, захист прав та інтересів останнього здійснюється саме шляхом оспорення суми заборгованості, а не у обраний позивачем спосіб.
Оскаржуваний правочин по своїй суті не є договором факторингу, а є договором купівлі-продажу права вимоги на заборгованість за кредитним договором. Набуття права вимоги за цим договором не відноситься до фінансової операції та не потребує отримання ліцензії на здійснення валютних операцій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 18 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування частини третьої статті 215, статті 514, частини першої статті 516 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 518 ЦК України у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що обсяг розміру набутих ТОВ «ФК «Форінт» відступлених прав вимоги до позивача на умовах оспорюваного договору є значно вищим, ніж обсяг фактично існуючого розміру заборгованості.
Отримання ТОВ «ФК «Форінт» на власний рахунок грошових коштів (заборгованості позичальника) та проведенння позивачем дій відносно виконання своїх обов`язків в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, яка потребує наявності у відповідача ліцензії на її здійснення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 серпня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладено договір № 140/11/210, за умовами якого кредитор зобов`язується передати у власність набувачу права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах визначених в договорі, а набувач - зобов`язуються прийняти від кредитора права вимоги в обсязі та на умовах, що існуватимуть на дату відступлення прав вимоги, та сплатити кредитору їх вартість (пункт 2.1).
За умовами договору, кредитором відступаються права грошової вимоги щодо повернення позичальниками сум основної (позичкової) заборгованості за кредитним договорами. Включення чи не включення сум нарахованих процентів за користування позиченими коштами та/або сум штрафних санкцій за кредитними договорами до розміру прав вимоги не впливає на волю сторін та їх рішення укласти і виконувати цей договір (пункт 2.3).
Перехід прав вимоги від кредитора і набуття їх набувачем у власність відбувається за умови сплати набувачем кредитору загальної вартості прав вимоги, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, з моменту підписання сторонами реєстру відступлених прав вимоги. Після цього кредитор перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в Реєстрі відступлених прав вимоги, а набувач стає виключним та єдиним кредитором за відповідними Кредитними договорами (стає новим кредитором за кредитними договорами) і набуває право вимагати повернення Позичальниками сум заборгованості окремо по кожному із Кредитних договорів в розмірі станом на дату відступлення прав вимоги, зазначеному в Реєстрі відступлених прав вимоги. Права вимоги переходять до набувача в повному обсязі, безвідзивно та без можливого зворотного відступлення на користь кредитора (без регресу). Кредитор не приймає на себе зобов`язань зі зворотного викупу у набувача прав вимоги не задоволених позичальниками (пункт 2.6).
У зв`язку з відступленням права вимоги кредитор за умови повного виконання набувачем свого обов`язку щодо сплати кредитору загальної суми вартості прав вимоги згідно з пунктами 3.1, 3.2. договору, зобов`язується відступити набувачу, а набувач-зобов`язується прийняти від Кредитора права за договором забезпечення, зазначеними у Реєстрі договорів забезпечення. Для виконання зазначених зобов`язань сторони упродовж 5 (п`яти) робочих днів з дати відступлення прав вимоги окремо укладають договори відступлення прав за договорами забезпечення, а саме: договори відступлення прав за іпотечними договорами - за формою вказаною додатку № 6 до договору; договори відступлення прав за договорами застави, які не посвідчені нотаріально - за формою, вказаною у додатку № 7 по договору; договори відступлення прав застави, які нотаріально посвідчені - за формою, вказаною у додатку № 9 до договору (пункти 2.11.-2.11.4 ).
Після відступлення прав вимоги набувач має право: здійснювати незаборонені чинним законодавством України дії для реалізації прав вимоги та/або отримання сум заборгованості, повного чи часткового прощення суми заборгованості, від позичальників особисто, або уповноважити на це третіх осіб (зокрема шляхом укладення відповідних договорів доручення); здійснювати будь-які передбачені чинним законодавством України дії, пов`язані з набутими правами вимогами, в тому числі щодо укладення мирової угоди, реструктуризації заборгованості, повного чи часткового прощення суми заборгованості, відмови від примусового стягнення заборгованості та інше; розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступний продаж та/або відступлення прав вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну, або без сплати такої, за умови дотримання при цьому вимог чинного законодавства України та умов кредитних договорів (пункти 2.15 -2.15.3).
Загальна вартість прав вимоги становить 18 370 000 грн, яку набувач зобов`язаний сплатити кредитору прав вимоги протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення цього договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у національній валюті України на банківський рахунок кредитора (пункти 3.1-3.2).
Набувач засвідчує та гарантує, що є фінансовою установою, що включена до відповідного державного реєстру фінансових установ, має всі необхідні дозвільні документи, які у відповідності до чинного законодавства надають право надання фінансових послуг, не є афілійованою особою кредитора, на момент укладення договору володіє достатнім рівнем платоспроможності, необхідним для вчасного виконання ним своїх зобов`язань за договором на момент укладення договору не існує відомих набувачу обставин, які можуть негативним чином вплинути на стан його платоспроможності (пункт 5.1).
Відповідно до Реєстру відступлених прав вимоги до вищевказаного договору ТОВ «ФК «Форінт» набуло від АТ «Райффайзен Банк Аваль» права вимоги за кредитним договором 014/05/240 від 27 квітня 2007 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 на основну заборгованість розміром 68 299, 55 доларів США, нараховані проценти за користування кредитом - 47 581, 38 доларів США, штрафні санкції, інфляційні нарахування та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 1 066 347, 35 грн, за одиничною вартістю прав вимоги 153 000 грн.
Відповідно до умов нотаріального посвідченого договору про відступлення прав за іпотечними договорами 140/11/2014 від 09 серпня 2018 року, ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» набуло права вимоги за іпотечними договорами, зокрема, договором іпотеки № 014/05/240/659 від 28 квітня 2007 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , зареєстрованим а реєстрі № 1132, на нерухоме майно - нежитлову будівлі молодіжно-розважального комплексу з підвальним приміщенням, загальною площею 486,50 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту цього 2.1 договору, кредитор зобов`язується передати у власність набувачу права вимоги, вказані в Реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а набувач - зобов`язується прийняти від кредитора права вимоги в обсязі та на умовах, що існуватимуть на дату відступлення прав вимоги, та сплатити кредитору їх вартість. Під «правом вимоги» розуміється право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів (заборгованості) від боржника ОСОБА_1 за кредитним договором, яка існує на дату укладення цього договору. Умовами договору не передбачена плата чи якісь інші фінансові можливості на отримання новим кредитором додаткових сум чи винагороди, які можливо кваліфікувати як плату/ ціну винагороди фактора за надання клієнтові відповідної фінансової послуги.
За цим договором кредитором набувачу відступаються права грошової вимоги на суми основної заборгованості (позичкової) заборгованості, суми нарахованих процентів за користування позиченими коштами, суми комісій та суми штрафних санкцій за кредитними договорами (пункт 2.3).
Відповідно до пункту 2.5 договору перехід прав вимоги від кредитора і набуття їх набувачем у власність відбувається за умови сплати набувачем кредитору загальної вартості прав вимоги відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору та з моменту підписання сторонами Реєстру відступлених прав вимоги. Оплата вартості прав вимоги свідчить, що договір не має на меті фінансування однієї сторони договору кредитора іншою стороною набувачем шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів в розпорядження за відповідну плату, на певний час.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Одним із предметів спору у справі, що переглядається, є договір про відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/2014 від 09 серпня 2018 року, за яким ОВ «Фінансова компанія «Форінт» набуло права вимоги договором іпотеки № 014/05/240/659, укладеним від 28 квітня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .
Цей договір укладено на підставі договору № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, яким АТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язалось передати у власність ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» права вимоги за іпотечними договорами.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання,
в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Відповідно до вимог статті 24 ЗУ «Про іпотеку», в редакції на час укладання спірних договорів, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування позову посилався на те, що оспорювані договори укладено всупереч цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, оскільки ТОВ «ФК «Форінт» на час укладення договору не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій та будь-яких дозволів на відкриття та ведення рахунків у іноземній валюті.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з відсутності доказів порушення прав ОСОБА_1 внаслідок укладення оспорюваних правочинів.
Під час укладення договору про відступлення права вимоги сторони, відповідно до положень статей 512 513 514 ЦК України, дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а отже з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Відповідачами під час укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.
Позивач не є стороною зазначених договору, за умовами яких відбулося відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора, і згода боржника на укладення таких договорів законодавством не передбачена.
Доказів про те, що позивач на час укладення оспорюваних договорів, належним чином виконувавзобов`язання за кредитними договорами і сплачував заборгованість, матеріали справи не містять.
Позивачем не доведено, що від визнання у судовому порядку оспорюваних договорів недійсними залежить подальша можливість законної реалізації його обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитним договорам.
Суд апеляційної інстанцій надав належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що відсутність валютного рахунку у ТОВ «ФК «Форінт» перешкоджає йому сплатити кредитні платежі, зазначивши, що боржник вправі зарахувати суму боргу на депозитний рахунок державного чи приватного виконавця відповідно до статті 533 ЦК України за офіційним курсом валюти на день платежу.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення оспорюваних договорів про відступлення права вимоги порушені його права як боржника та іпотекодавця, заявник не надав, а тому суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним.
Доводи касаційної скарги про те, що відсутність уТОВ «ФК «Форінт» ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій є підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Аналіз статті першої, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету № 15-93 дає підстави вважати, що право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ФК «Форінт», не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Не заборонено законодавством стягнення боргу і у валюті зобов`язання.
Отже, набуття права вимоги за договором про надання кредитних коштів у іноземній валюті не зобов`язує набувача отримувати ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, так як сам набувач права вимоги не видає кредитні кошти, а лише набуває право вимагати сплати заборгованості.
До схожих за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 755/12702/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 336/6704/13-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 752/22843/17, від 09 липня 2020 року № 752/18402/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що кредит в іноземній валюті позивачу надавався АКБ «Райффайзенбанк Україна». ТОВ «ФК «Форінт», який є фінансовою установою, не укладав кредитний валютний договір, а лише набув право вимоги за ним, що не є здійсненням валютної операції, яка потребує наявність генеральноі або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Отже, необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що внаслідок відсутності у ТОВ «ФК «Форінт» ліцензії на здійснення валютних операцій останнє не могли придбати право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 у іноземній валюті, оскільки укладений між відповідачами договір не містить ознак здійснення валютних операцій, а тому відсутність у ТОВ «ФК «Форінт» ліцензії на здійснення валютних операцій не є підставою для визнання недійсними договорів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
Установивши, що оспорювані правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, та не порушують прав і законних інтересів позивача, оскільки за цими договорами мало місце відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, на укладення яких згода боржника не вимагається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Окрім цього безпідставними є також посилання заявника у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара