Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 757/16456/16-ц
провадження № 61-47043св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року в складі судді: Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст скарги
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 01 серпня 2013 року укладено письмовий договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику грошову суму, що еквівалентно 200 000 доларів США, та на день подання позову складає 5 191 585,40 грн. Строк повернення позики складав до 01 листопада 2013 року. ОСОБА_2 не виконала умови договору позики, суму коштів не повернула.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 353 771,32 доларів США, що за курсом НБ України станом на 24 січня 2018 року складає 10 211 546,53 грн, з яких:
200 000 доларів США - сума основного боргу;
130 576,80 доларів США - сума процентів;
23 194,52 доларів США - сума трьох процентів річних.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання вказаного договору позики недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що договір від 01 серпня 2013 року не є реальним. Це лише проект договору. Кошти за цим договором ОСОБА_1 не передавав, а ОСОБА_2 не отримувала, оскільки відсутні дані, що підтверджують передачу коштів. Відсутня ліцензія у ОСОБА_1 на здійснення валютних операцій та підприємницької діяльності як фізичною особою, порушено порядок здійснення операцій в безготівковій формі відповідно до постанови НБ України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06 червня 2013 року № 210, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 року за № 1109/23641. Підпис позивача, який міститься на договорі позики суттєво відрізняється від підпису ОСОБА_1 , що міститься в його паспорті та нотаріально посвідченій довіреності на здійснення представництва його інтересів представником ОСОБА_4 . Оспорюваний договір позики є недійсним з підстав порушення форми договору та того, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору.
ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір позики від 01 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року у складі судді: Батрин О. В., у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом спору за первісним позовом є стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 01 серпня 2013 року. За договором позики від 08 вересня 2014 року № 892ВВ, з урахуванням договору переуступки прав вимоги від 08 квітня 2014 року № 892ВВ/1 у ОСОБА_2 виникло право вимоги до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Строк дії вказаних договорів настав, тому припинення вказаних зобов`язань за цими договорам можливе шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до положень статті 601 ЦК України. Проте ОСОБА_1 не надав згоду на зарахування вимог, таке зарахування на цей час не відбулося, тому суд відхилив доводи представника відповідача про відсутність предмету спору.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 353 771,32 доларів США, що станом на 12 березня 2018 року за курсом НБ України становить 9 171 384,21 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики відповідно до умов договору позики не виконала, тому стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає сума 353 771,32 доларів США. При відмові у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено підстав для визнання договору позики недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення первісного та відмову у задоволенні зустрічного позовів.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, яке ґрунтувалось на відсутності предмету спору та наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів відхилила. Оскільки будь-які належні та допустимі докази на існування заборгованості ОСОБА_1 перед компанією Compass invest team LP, а відповідно (на підставі договору відступлення права вимоги № 892ВВ/1 від 08 квітня 2017 року) перед ОСОБА_2 у матеріалах справи не містяться та судом не розглядалися. ОСОБА_2 жодним чином не доведено наявність у неї права вимоги, про залік якої вона заявляла. Тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Крім того колегія суддів вказала про спірність вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що унеможливлює застосування статті 601 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 01 вересня 2013 року перед ОСОБА_1 припинилось у зв`язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі на підставі договору уступки прав вимоги від 08 квітня 2017 року, а договір позики від 01 вересня 2013 року припинив свою дію на підставі статті 606 ЦК України колегія суддів відхилила, оскільки вказані вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 однорідні. Строк виконання зобов`язань відповідно до умов договорів настав. ОСОБА_2 відповідно до розрахунку за договором позики від 01 серпня 2013 року має непогашене грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 у сумі 9 201 133,19 грн, включаючи суму основного боргу, суму процентів та суму трьох процентів річних. ОСОБА_1 відповідно до розрахунку за договором позики від 08 вересня 2014 року № 892ВВ, переуступленим відповідно до договору переуступки прав вимоги від 08 квітня 2017 року № 892ВВ/1, станом на 07 лютого 2018 року має непогашене грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 у сумі 11 398 568,20 грн, включаючи суму основного боргу, неустойки та суму трьох процентів річних. Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23 січня 2018 року ОСОБА_2 направляла ОСОБА_1 . Заява була вручена поштовим відділенням 03048 позивачу 26 січня 2018 року об 14 год. 18 хвилин.
Суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_2 від 24 січня 2018 року про закриття провадження у справі, яке ґрунтувалось на відсутності предмету спору та наявності зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Апеляційний суд помилково зробив висновок, що зарахування зустрічних однорідних вимог це двосторонній правочин на виконання якого згоду ОСОБА_1 не давав, що привело до безпідставного відхилення низки письмових доказів права вимоги ОСОБА_2 та докази отримання ОСОБА_1 . Крім того ОСОБА_1 визнано факт отримання заяви від ОСОБА_2 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Вказує, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, спрямованим на припинення зобов`язання, та внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, повинні бути: зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань з передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав; строк виконання таких вимог не настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення. Ця норма не виключає часткового зарахування, згідно з яким менше за розміром зобов`язання припиняється повністю.
За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це односторонній правочин, який оформлюється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями статті 602 ЦК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов`язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов`язанні.
Таким чином зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 припинилось у частині вимог боргу за договором переуступки вимоги від 08 квітня 2014 року № 892ВВ/1 з урахуванням зобов`язань за договором позики від 01 вересня 2013 року. Якщо ОСОБА_1 заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог, він не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку лише у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
У січні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 у касаційній скарзі жодних заперечень з підстав та по суті оскаржуваного рішення не заявляє, всі доводи фактично стосуються оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року про відмову у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі. Вказує, що відповідачем не надано належного та допустимого доказу укладення ОСОБА_1 з компанією Compass invest team LP договору позики від 08 вересня 2014 року, права вимоги по якому в подальшому ніби-то були передані ОСОБА_2 , отримання ОСОБА_1 грошових коштів на підставі договору позики від 08 вересня 2014 року, тому існує неможливість здійснення заліку зустрічних вимог по ньому. Зазначає, що вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є спірними і не підтверджені судовим рішенням.
Вказує, що зобов`язання сторін за договорами позики від 01 серпня 2013 року та відступлення права вимоги № 892ВВ/1 від 08 квітня 2017 року підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, тому такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними, що виключає можливість здійснення зарахування згідно статті 601 ЦК України. І такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 01 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено у письмовій формі договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику грошові суму, що еквівалентно 200 000 доларів США, та на день подання позову складає 5 191 585,40 грн. Строк повернення позики - до 01 листопада 2013 року. Відповідно до пунктів 5.1, 5. 2 договору позики кошти позикодавцем надаються у готівковому вигляді. На момент підписання договору кошти отримані в повному обсязі. ОСОБА_2 у порушення умов договору позичені кошти позивачу не повернула.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-79цс12 зроблено висновок, що «договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб`єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб`єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб`єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046-1048 ЦК України».
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення первісного позову.
Аргумент касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
ОСОБА_2 посилалася на те, що нею укладено договір уступки права вимоги № 892ВВ/1 від 08 квітня 2017 року з компанією Compass invest team LP. За умовами договору ОСОБА_2 передано право вимоги за договором позики № 892ВВ від 08 вересня 2014 року, який ніби-то укладено між ОСОБА_1 та компанією Compass invest team LP на суму 250 000 євро;
ОСОБА_1 посилався на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 серпня 2013 року укладено у письмовій формі договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику грошові суму, що еквівалентно 200 000 доларів США, та на день подання позову складає 5 191 585,40 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 62-65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18) зазначено, що: «вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Оскільки у цій справі зобов`язання сторін за договорами кредитної лінії та договором банківського вкладу (депозиту) підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков