15.08.2025

№ 757/18171/24-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 757/18171/24-ц

провадження № 61-4281св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенко Ігор Миколайович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Косьмін Денис Володимирович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» (далі - КП «Реєстраційне бюро») Тарасенка І. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК «Інвест-Кредо»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал»), у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І. М. від 02 вересня 2019 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК Інвест-Кредо» на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1904904980000, номер відомостей про речове право 33035948).

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 20 жовтня 2005 року до 17 вересня 2020 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. 06 лютого 2007 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку зареєстрували на ім`я її чоловіка.

Під час укладення договору купівлі-продажу позивач надавала свою згоду на придбання квартири в інтересах сім`ї, а тому це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу вона разом із двома дітьми продовжували проживати у спірній квартирі.

На початку квітня 2024 року позивач дізналася від колишнього чоловіка, що зазначена квартира їм не належить, оскільки 02 вересня 2019 року державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Тарасенко І. М. зареєстрував за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» право власності на спірне майно. Підставою для проведення державної реєстрації такого речового права були договір іпотеки від 06 лютого 2007 року та договори про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 04 березня 2019 року і від 08 травня 2019 року.

З переліку наведених правочинів позивачу відомо лише про договір іпотеки, який було укладено 06 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Престиж» (далі - ВАТ «АКБ «Престиж») (іпотекодержатель) та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 (іпотекодавець) з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 06 лютого 2007 року, укладеним між тими самими сторонами.

Оскільки позивач не отримувала будь-якої інформації щодо відчуження квартири, яка перебуває у спільній сумісній власності подружжя, то її право як співвласника цього нерухомого майна порушене та підлягає захисту в судовому порядку.

Вказувала, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку була можлива виключно за умови проведення державної реєстрації за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» права іпотеки на спірну квартиру. Крім того, за відсутності належно оформленої окремим документом оцінки предмета іпотеки та за відсутності документа, який би підтверджував направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання, державний реєстратор був зобов`язаний відмовити заявнику у проведенні оскаржуваної реєстраційної дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 23 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, є не лише окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, але й відповідне застереження в іпотечному договорі, у зв`язку з чим позивач помилково вважала, що між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що виключало можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Аналіз змісту пункту 8.6 договору іпотеки від 06 лютого 2007 року у взаємозв`язку з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначили, що таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом або телеграмою. Датою отримання такої письмової вимоги потрібно вважати дату її особистого вручення або дату поштового штемпеля відділення одержувача.

Як встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року у справі № 757/47183/19-ц за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І. М., ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, іпотекодержатель ТОВ «ФК «Інвест-кредо» листом від 17 липня 2019 року надсилало іпотекодавцю ОСОБА_3 письмові вимоги про усунення порушень основного зобов`язання рекомендованим поштовим відправленням на адресу, зазначену в кредитному та іпотечному договорах, а також за місцем знаходження предмета іпотеки. Зазначені повідомлення-вимоги ОСОБА_4 отримав 25 липня 2019 року, а особа за довіреністю - 28 липня 2019 року, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Отже, доводи позивача про відсутність документа, який підтверджує направлення іпотекодавцю відповідної вимоги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства під час реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, ненадання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки на день його відчуження.

Однак, як встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року у справі № 757/47183/19-ц, ТОВ «ЕКСПЕРТНІ ТА ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ» 28 серпня 2019 року виготовило на замовлення ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» звіт про оцінку майна № 18-190828-034, який містить інформацію про вартість предмета іпотеки.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуване рішення державного реєстратора про передання спірної квартири у власність іпотекодержателя на підставі договору іпотеки є правомірним.

Київський апеляційний суд постановою від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , задовольнив частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Належність квартири АДРЕСА_1 до спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується пунктом 2.1.5 договору іпотеки, згідно з яким предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві спільної сумісної власності подружжя.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову через його недоведеність та необґрунтованість, суд першої інстанції не врахував, що права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на вчинення договору іпотеки спільного майна, але не був стороною цього договору, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір.

У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_1 не є стороною кредитного або іпотечного договорів (кредитором, боржником або іпотекодавцем), тому відсутні підстави вважати, що в спірних правовідносинах порушуються її права чи інтереси, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір іпотеки, відповідно, який і є учасником спірних правовідносин.

Таким чином, наявні підстави вважати, що позов у цій справі про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Тому суду першої інстанції належало відмовити в позові саме з цих підстав.

Колегія суддів також зауважила, що позивач у цій справі ініціювала повторний перегляд висновків суду у справі № 757/47183/19-ц, яке набрало законної сили, за позовом її колишнього чоловіка ОСОБА_6 про визнання дій незаконними, рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру протиправним та його скасування, щодо отримання ОСОБА_7 вимоги про усунення порушень основного зобов`язання і наявності експертної оцінки майна, та намагається спростувати такі факти, аргументуючи це доводами, яким вже була надана відповідна правова оцінка у справі № 757/47183/19-ц, що є недопустимим, оскільки це порушує правопорядок, який не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16 та у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди необґрунтовано відхилили клопотання (заяву) учасника справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства під час реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, ненадання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки на день його відчуження.

Зметою встановлення обставин справи суд першої інстанції ухвалою від 03 червня 2023 року витребував у КП «Реєстраційне бюро» належним чином засвідчену копію реєстраційної справи щодо реєстрації набуття права власності ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на спірну квартиру.

Однак відповідач не виконав ухвалу суду про витребування доказів та не надав належним чином завірену копію реєстраційної справи, що унеможливлювало встановлення обставин справи, зокрема, чи отримав іпотекодавець письмову вимогу про усунення порушень основного зобов`язання та, чи виконав іпотекодержатель обов`язок щодо надання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки на день його відчуження.

Апеляційний суд не усунув порушення, допущені судом першої інстанції, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони позивача про витребування у відповідачів належним чином засвідченої копії реєстраційної справи та оригіналів договорів, які стали підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на спірну квартиру.

Отже, не з`ясувавши, на підставі яких документів державний реєстратор прийняв оспорюване рішення про реєстрацію за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків, що така державна реєстрація проведена із дотриманням вимог чинного законодавства.

Водночас, змінюючи наведенні судом першої інстанції підстави для відмови у позові, апеляційний суд вважав, що позов у цій справі про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора пред`явила особа, якій не належить право вимоги, оскільки права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на вчинення договору іпотеки спільного майна, але не був стороною цього договору, не порушуються, адже ці права захищаються тим із подружжя, який уклав договір.

Вважає, що такий висновок апеляційного суду є передчасним, оскільки суд не дослідив обставин щодо наявності у ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» оригіналів договорів про відступлення права вимоги, кредитного та іпотечного договорів, які могли б підтвердити набуття новим іпотекодержателем права вимоги за основним та забезпечувальним зобов`язаннями, а також наявності у відповідачів належним чином оформленої згоди позивача на вчинення договору іпотеки щодо спільного майна подружжя.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 квітня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

21 травня 2025 року справу № 757/18171/24-ц передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

З 20 жовтня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваного рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у справі № 757/59892/19-ц (том 1, а. с. 11).

06 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/0398/74/01115, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 700 000,00 дол. США під 12 % річних з кінцем терміном повернення до 05 лютого 2027 року.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору кредитні кошти призначені для придбання квартири на вторинному ринку.

Цього ж дня, 06 лютого 2007 року, між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого покупець придбав (набув у власність) за 4 242 000,00 грн, що на день підписання цього договору становить 840 000,00 дол. США, п`ятикімнатну квартиру, загальною площею 193,40 кв. м, житловою площею 117,20 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Згода дружини покупця ОСОБА_1 на придбання квартири викладена окремою заявою, яка залишається в справах нотаріуса (том 1, а. с. 12-13).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 06 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 014/0398/74/01115, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В. та зареєстрований у реєстрі за № 450, предметом якого є п`ятикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В. В. за реєстровим № 447, буде належати в майбутньому іпотекодавцю після набуття права власності на квартиру (том 1, а. с. 117, 118).

Згідно з пунктом 2.1.5 договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві спільної сумісної власності подружжя. Згода дружини іпотекодавця на передачу в іпотеку вказаної квартири викладена окремою заявою, яка зберігається у справах нотаріуса.

У пункті 5.5 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимоги іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги іпотекодавця за кредитним договором шляхом набуття права власності предмет іпотеки. У цьому випадку цей договір (застереження) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

04 березня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), який є правонаступником ВАТ «АКБ «Престиж», та ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (том 1, а. с. 119, 120).

08 травня 2019 року між ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 06 лютого 2007 року № 014/0398/74/01115, за умовами якого у зв`язку з укладенням між сторонами договору від 08 травня 2019 року № 08/05/19 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 014/0398/74/01115, укладеним між ВАТ «АКБ «Престиж» та ОСОБА_2 , первісний іпотекодержатель ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» відступає, а новий іпотекодержатель ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» набуває право вимоги до іпотекодавця ОСОБА_2 за договором іпотеки (том 1, а. с. 121, 122).

17 липня 2019 року ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» надіслало іпотекодавцю ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про усунення порушень основного зобов`язання на адресу, зазначену в іпотечному договорі, а також за місцем знаходження предмета іпотеки, за змістом якої іпотекодержатель вимагав від боржника сплатити заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 014/0398/74/01115 у розмірі 650 059,11 дол. США, що станом на 14 травня 2019 року еквівалентно 16 975 133,95 грн, а у разі невиконання вимоги протягом 30 (тридцяти) днів повідомляв про свій намір звернути стягнення на іпотечне майно одним із способів, передбачених законом та (або) договором іпотеки (том 1, а. с. 125).

02 вересня 2019 року державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Тарасенко І. М. у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки прийняв рішення, індексний номер 48475240, про державну реєстрацію за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1904904980000, номер відомостей про речове право 33035948).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 квітня 2024 року № 373355283 державний реєстратор зареєстрував за іпотекодержателем право власності на предмет іпотеки на підставі: договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер 375, виданого 08 травня 2019 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н. В.; договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, серія та номер 130, виданого 04 березня 2019 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В.; договору іпотеки, серія та номер 014/0398/74/01115, виданого 06 лютого 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко В. В. (том 1, а. с. 16).

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 10 травня 2023 року у справі № 757/47183/19-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І. М., ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», ТОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем (том 1, а. с. 65-69, 82- 83).

У справі № 757/47183/19-ц суди встановили, зокрема, такі обставини:

- ТОВ «ФК «Інвест-кредо» 17 липня 2019 року надіслало іпотекодавцю ОСОБА_3 письмову вимогу про усунення порушень основного зобов`язання рекомендованим поштовим відправленням на адресу, зазначену в кредитному та іпотечному договорах, а також за місцем знаходження предмета іпотеки. Зазначені повідомлення-вимоги ОСОБА_4 отримав 25 липня 2019 року, а особа за довіреністю - 28 липня 2019 року, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення;

- ТОВ «ЕКСПЕРТНІ ТА ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ» 28 серпня 2019 року виготовило на замовлення ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» звіт про оцінку майна № 18-190828-034, який містить інформацію про вартість предмета іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 61-5655св19)).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (частина перша статті 24 Закону України «Про іпотеку»).

У статті 23 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) виклала такі висновки:

«Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 15 вересня 2021 року у справах № 754/4108/18 (провадження № 61-14888св20) і № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20), від 04 травня 2022 року у справі № 274/4134/15-ц (провадження № 61-806св22) зазначив, що право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим із подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження чи на вчинення договору іпотеки спільного майна, але не був стороною договору, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 755/10537/21 (провадження № 61-4609св23) зробив такі висновки:

«Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22).

… ураховуючи, що позивач не є стороною кредитного або іпотечних договорів (кредитором, боржником або іпотекодавцем), наявні правові підстави вважати, що позов у цій справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені). З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, проте помилився щодо мотивів такої відмови».

Згідно з частинами першою, третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем, вважаючи, що такою державною реєстрацію порушено її право як співвласника спірної квартири.

Суди встановили, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 06 лютого 2007 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 ; кредитний та іпотечний договори від 06 лютого 2007 року укладено з ОСОБА_2 , а його дружина ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду на передання такого майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності, в іпотеку, про що свідчить пункт 2.1.5 договору іпотеки.

У вересні 2019 року іпотекодавець ОСОБА_2 оскаржив у суді рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на спірне нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Водночас, з інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, відомо, що ОСОБА_2 скористався своїм правом на касаційне оскарження зазначених судових рішень і Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі № 757/47183/19 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року.

Зміст зазначеної ухвали Верховного Суду свідчить, що ОСОБА_2 обґрунтував касаційну скаргу так:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 653/2857/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, щодо порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки через ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день відчуження;

- суди попередніх інстанцій не врахували, що державному реєстратору не був поданий звіт про оцінку майна від 28 серпня 2019 року № 18-190828-034, доданий до матеріалів справи. КП «Реєстраційне бюро» не виконало ухвалу суду про витребування доказів та не надало матеріали реєстраційної справи щодо квартири. Згідно з переліком документів, доданих під час вчинення оскарженої реєстраційної дії, вказаний звіт відсутній;

- апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання позивача про повторне витребування реєстраційної справи на квартиру;

- жоден із кредиторів не надав боржникові доказів переходу до них прав у кредитному зобов`язанні. Тому позивач просив суди першої та апеляційної інстанцій витребувати відповідні докази у ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», однак вони безпідставно відхили його клопотання.

З огляду на викладене, встановивши, що ОСОБА_1 не є стороною кредитного та іпотечного договорів (кредитором, боржником або іпотекодавцем), як дружина іпотекодавця надала згоду на передання спірного майна в іпотеку, а отже, відсутні підстави вважати, що в спірних правовідносинах порушуються її права чи інтереси, оскільки ці права вже захищаються тим з подружжя, який уклав договір іпотеки, відповідно, який і є учасником спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позов у цій справі про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені).

Отже, змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з підстав пред`явлення вимог неналежним позивачем, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягають застосуванню.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 461/11349/15-ц (провадження № 61-1989св23).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ігнорування апеляційним судом клопотань позивача про витребування доказів.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, клопотання особи, яка подала скаргу.

Суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача (пункт 6 частини першої статті 365 ЦПК України).

Згідно зі статтею 366 ЦПК України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Наведені правові норми не містить обмежень щодо дослідження в апеляційному суді лише певних засобів доказування, а тому всі докази можуть бути зазначені в апеляційній скарзі, яка визначає межі розгляду справи апеляційним судом, та поданні до суду за умови дотримання вимог статей 356 367 ЦПК України. Таким чином, цивільне процесуальне законодавство не встановлює обов`язку відразу долучати докази до апеляційної скарги, оскільки в осіб, які беруть участь у справі, можуть виникати труднощі з їх збором та поданням до суду. Тому клопотання про витребування доказів судом має міститися в апеляційній скарзі, в іншому ж випадку апеляційний суд повинен відмовити у задоволенні такого клопотання, оскільки це призведе до виходу за межі розгляду справи.

Враховуючи викладене, оскільки відповідні клопотання мали бути подані позивачем разом із апеляційною скаргою, проте заявлені після закінчення підготовчих дій вже на стадії судового розгляду, то апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні таких клопотань.

Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги, які стосуються суті спору та обґрунтованості позовних вимог, оскільки позов у цій справі пред`явила особа, якій не належить право вимоги, а тому інші доводи касаційної скарги не впливають на правовий результат вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів і дійшов обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову. Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ, яка є сталою та сформованою, застосовані судом правові позиції є релевантними до спірних правовідносин.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Косьмін Денис Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко