№ 757/21379/19-ц

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 757/21379/19-ц

провадження № 61-2248 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Науково-дослідний економічний інститут,

треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (після перейменування - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2019 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Науково-дослідного економічного інституту, треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2014 року між ним та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України укладено контракт № 10, на підставі якого його було призначено на посаду директора Науково-дослідного економічного інституту, строком дії з 26 серпня 2014 року по 26 серпня 2015 року.

Наказом Міністра економічного розвитку і торгівлі України від 20 серпня 2015 року № 13 його звільнено із займаної посади з 26 серпня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

Проте з 25 серпня 2015 року по 25 грудня 2015 року він перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності. Незважаючи на його неодноразові звернення щодо проведення з ним розрахунку при звільненні, у тому числі виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, останнє звернення було направлено 12 лютого 2019 року, кошти за вказаними листками непрацездатності йому не перераховані.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути з Науково-дослідного економічного інституту на його користь допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 50 175 грн 24 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 червня 2016 року по 17 липня 2019 року у розмірі 348 231 грн, компенсацію відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» у розмірі 22 019 грн 12 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києвавід 16 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 414 грн 83 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 червня 2016 року по 17 липня 2019 року у розмірі 348 231 грн, компенсацію за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові у розмірі 22 019 грн 12 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у зв`язку із перебуванням на лікарняному 25 серпня 2015 року мав право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 414 грн 83 коп., яка у день його звільнення, 26 серпня 2015 року, усупереч положень статті 116 КЗпП України йому не виплачена. Відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності, які охоплюють період після 26 серпня 2015 року, так як у цей день закінчив дію укладений з останнім трудовий контракт.

Оскільки Науково-дослідний економічний інститутне провів повний розрахунок при звільненні позивача, тому з нього підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсація за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційна скарга Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яке постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 № 829 перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що листок непрацездатності, відкритий 25 серпня 2015 року, було надано відповідачу після його закриття 12 вересня 2015 року для проведення відповідної виплати. Надана позивачем копія цього листка непрацездатності не містить підпису бухгалтера, не засвідчена підписом керівника відповідача та не скріплена печаткою за місцем роботи. Відповідно до повідомлення Правобережного відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, листки по застрахованій особі - ОСОБА_1 - від Науково-дослідного економічного інституту у заявах-розрахунках до відділення управління виконавчої дирекції не надавались.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 757/43661/16-ц, якою рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково, вирішено спір щодо існуючої перед ОСОБА_1 заборгованості по невиплаченій заробітній платі. При цьому позивач при розгляді справи № 757/43661/16-ц не зазначав про існування у відповідача перед ним боргу по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності. Ці обставини є преюдиційними.

Крім того, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що є його процесуальним обов`язком, обставин передачі ним відповідачу лікарняних листків для їх оплати. Суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не враховав, що така відповідальність вже була покладена на відповідача судовим рішенням у справі № 757/43661/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/21379/19-ц з Печерського районного суду м. Києва.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не здійснено виплату позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності на підставі відповідних листків непрацездатності, чим порушено права ОСОБА_1 . Відповідачем не направлено до Фонду соціального страхування заяви-розрахунку про нараховані позивачу, як застрахованій особі, суми допомоги по тимчасовій непрацездатності. Лікарняні листки належним чином оформлені. Суд першої інстанції, частково задовольняючи його позов, також порушив гарантоване йому право на виплату вказаних грошових коштів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України укладено контракт № 10, зі строком дії з 26 серпня 2014 року по 26 серпня 2015 року. За умовами цього контракту останнього було призначено на посаду директора Науково-дослідного економічного інституту.

Наказом Міністра економічного розвитку і торгівлі України від 20 серпня 2015 року № 13 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 26 серпня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору.

Позивачем було надано суду копії листків непрацездатності. 25 серпня 2015 року останньому Головним військовим клінічним госпіталем було відкрито листок тимчасової непрацездатності серії АГІ № 848974 , в якому зазначено - стати до роботи з 12 вересня 2015 року (а.с. 15).

У подальшому різними медичними установами ОСОБА_1 видавались листки непрацездатності: серії АГЧ № 465344 з 12 вересня 2015 року по 28 вересня 2015 року; серії АГЗ № 639252 з 29 вересня 2015 року по 23 жовтня 2015 року; серії АГЧ № 608702 з 24 жовтня 2015 року по 17 листопада 2015 року; серії АГЧ № 629862 з 18 листопада 2015 року по 07 грудня 2015 року; серії АГЧ № 406752 з 08 грудня 2015 року по 18 грудня 2015 року; серії АГЧ № 933411 з 21 грудня 2015 року по 25 грудня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Статтею 253 КЗпП України передбачено, що особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності унаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця відповідно до Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440.

Згідно з частиною третьою статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім`ї, який перебував на її утриманні (частина п`ята статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до частин першої та другої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22 грудня 2010 року № 26, підставою для фінансування страхувальників-роботодавців робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Для отримання коштів Фонду для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам, нарахованого страхувальником, страхувальник звертається до робочого органу Фонду за місцем обліку в органі Фонду або за місцем обліку, зазначеним в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, із заявою-розрахунком за підписом керівника та головного бухгалтера, засвідченою печаткою підприємства (пункт 5 зазначеного Порядку).

Після надходження суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника, останній зобов`язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення у строки, визначені у статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (пункт 9 вказаного Порядку).

Зазначеними положеннями законодавства гарантовано працівнику, як застрахованій особі, право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що виплаті роботодавцем допомоги по тимчасовій непрацездатності передує комплекс дій, у тому числі прийняття комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. При цьому, комісія перевіряє підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Роботодавець оплату перших п`яти днів тимчасової непрацездатності працівнику унаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснює за рахунок коштів підприємства, установи, організації та повинен вчинити для цього певні дії, у тому числі отримати лист непрацездатності від працівника; провести розрахунок суми оплати за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок своїх коштів та суми допомоги по тимчасовій непрацездатності; заповнити та подати до Фонду соціального страхування заяви-розрахунки про нараховані застрахованій особі суми матеріального забезпечення за їх видами; отримати фінансування від Фонду соціального страхування на спеціальний рахунок, що відкривається роботодавцем, та здійснити виплату лікарняних позивачу.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що наказом Міністра економічного розвитку і торгівлі України від 20 серпня 2015 року № 13 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 26 серпня 2015 року, проте останній з 25 серпня 2015 року по 25 грудня 2015 року перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності, які наявні у справі.

Апеляційний суд не перевірив доводів позивача про те, що відповідач, незважаючи на його неодноразові звернення щодо проведення з ним розрахунку при звільненні, у тому числі виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, що підтверджується зверненнями ОСОБА_1 , не перерахував йому грошові кошти за листками непрацездатності. Згідно з листом Правобережного відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 26 листопада 2018 року відповідачем листки непрацездатності у заявах-розрахунках до Фонду не подавалися, що свідчить про порушення прав позивача на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Посилання апеляційного суду на те, що надані ОСОБА_1 копії листків непрацездатності не містять підпису бухгалтера, не засвідчені підписом керівника та не скріплені печаткою за місцем роботи, тому не є доказом тимчасової непрацездатності останнього, є передчасними, оскільки на підтвердження перебування ОСОБА_1 на лікарняному надавались листи-відповіді на адвокатські запити щодо дійсної тимчасової непрацездатності позивача у спірний період.

Крім того, відповідно до трудової книжки позивача, датою його фактичного звільнення є 31 травня 2016 року, що також підтверджується довідкою Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості застрахованої особи» форми ОК-5, в якій вказано, що після 26 серпня 2015 року відповідач продовжував нараховувати позивачу заробітну плату.

Посилання апеляційного суду на преюдиційність обставин про те, що при розгляді справи № 757/43661/16-ц про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не повідомляв про існування у відповідача перед ним боргу по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності є помилковим, так як преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

При цьому у справі № 757/43661/16-ц предметом позову було стягнення заборгованості по заробітній платі і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а те, що позивач не зазначив про наявність у відповідача перед ним іншого боргу ніяким чином не свідчить про існування преюдиційних обставин для справи, яка наразі переглядається.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити, чи порушено відповідачем положення вищевказаного законодавства шляхом не здійснення виплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності, у тому числі за перші п`ять днів за рахунок коштів роботодавця. Крім того, відповідачем не направлено до Фонду соціального страхування заяви-розрахунку про нараховані позивачу, як застрахованій особі, суми матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності, унаслідок чого Науково-дослідним економічним інститутом не було отримано фінансування від Фонду соціального страхування на спеціальний рахунок, що підтверджується листом Правобережного відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 13 травня 2019 року.

Також при новому розгляді справи при застосуванні статті 117 КЗпП України апеляційному суду слід звернути увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623 цс 18.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк