№ 757/23700/15-ц

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 757/23700/15

провадження № 61-17069св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління юстиції у м. Києві,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Годня Антон Алнурович, на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Остапчук Т. В., від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б., від 20 вересня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , який за життя 28 травня 2013 року склав заповіт, згідно із яким все належне йому майно заповів своїй онуці ОСОБА_2 , а також у цей день видав на її ім`я довіреність.

Крім того, 30 травня 2014 року ОСОБА_4 видав довіреність, якою уповноважив свого сина - ОСОБА_3 на укладання договору дарування частини квартири АДРЕСА_1 .

На підставі цієї довіреності 02 червня 2014 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був укладений договір дарування

5/9 часток вказаної квартири.

Після смерті дружини ОСОБА_5 у ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 перебував у депресії, пригніченому настрої, не впізнавав в обличчя своїх синів, плутався в датах, перебував в неадекватному стані.

З урахуванням викладених обставин, на підставі частини першої статті 225 ЦК України, позивач просив суд:

- визнати недійсними: заповіт від 28 травня 2013 року, довіреності

від 28 травня 2013 року та 30 травня 2014 року, договір дарування

від 02 червня 2014 року;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 5/9 частин спірної квартири.

Інформація про рух справи в судах та короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на момент вчинення заповіту, довіреностей та договору дарування ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій, міг керувати ними, його волевиявлення було вільним і відповідало волі, не виявляв ознак, які б могли поставити під сумнів ці обставину, а тому відсутні підстави, передбачені статтями 203 215 225 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 рокукасаційну скаргу

ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що суд, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи, обмежив сторону позивача у можливості доведення перед судом обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позовних вимог, а також поклав в основу своїх висновків про відмову у позові висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 400 від 23 червня 2017 року, який не дав відповіді на питання про стан ОСОБА_4 28 травня 2013 року.

Сторона позивача порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експерти сформували свої висновки, з метою їх аналізу та формулювання клопотання про призначення іншої експертизи.

Однак суд, направивши медичні картки ОСОБА_4 до Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, які були отримані цією установою та використані при проведенні експертизи, не забезпечив повернення цієї медичної документації до суду та можливість ознайомлення з нею позивача, не гарантував позивачу можливість мати рівний обсяг прав та обов`язків у порівнянні з відповідачами.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року - без змін.

З урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи № 400

від 23 червня 2017 року, висновку судово-психіатричного експерта № 254

від 24 травня 2021 року, пояснень експерта, показань свідків та інших досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем того, що на момент посвідчення заповіту та довіреності від 28 травня

2013 року, довіреності від 30 травня 2014 року та договору дарування

від 02 червня 2014 року, ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, і як наслідок, про відсутність передбачених статтею 225 ЦК України підстав для визнання вказаних правочинів недійсними.

Докази абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними суду не надано. Подані позивачем докази щодо стану здоров`я ОСОБА_4 лише вказують про наявність у нього певних хвороб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у жовтні 2021 року касаційній скарзі на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до Печерського районного суду міста Києва.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Годня А. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з районного суду.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 757/23700/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 366/1881/15-ц,

від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц та постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12.

Вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме: ухвалення судового рішення суддею, якому було обґрунтовано заявлено відвід; суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про призначення експертизи та дослідження і огляд доказів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Стверджує, що на момент розгляду судом апеляційної інстанції клопотання про призначення експертизи в редакції від 01 вересня 2021 року, задоволення такого клопотання було необхідним з метою виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 29 квітня 2020 року.

Вважає, що апеляційний суд, призначивши додаткову експертизу, змінив зміст запропонованих стороною позивача питань експертам, чим створив перешкоди стороні позивача в доведені обставин абсолютної неспроможності ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент посвідчення оспорюваних правочинів.

Апеляційний суд помилково виходив з того, що комунальний заклад «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» Київської обласної ради не має права проводити судово-психіатричну експертизу. При цьому призначив проведення експертизи у Київському міському центру судово-психіатричної експертизи, який не є державною спеціалізованою судово-психіатричною установою Міністерства охорони здоров`я України.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив стороні позивача в задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи висновку фахівця у сфері судової психіатрії ОСОБА_6 та незаконно відмовив в задоволенні клопотання судового експерта Хоменка О. В. про надання додаткових матеріалів від 12 квітня 2021 року, чим перешкодив у встановленні обставин справи.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_4 не підписував звіт про оцінку спірної квартири, використаний при укладенні договору дарування. Крім того, у позовній заяві в новій редакції позивач зазначив як підставу для визнання договору дарування квартири недійсним укладення його на підставі недійсного паспорту ОСОБА_2 , однак такому доводу оцінка судами надана не була.

Просить Верховний Суд дослідити, зокрема висновок фахівця у сфері судової психіатрії ОСОБА_6 та призначити посмертну комплексу судову психолого-психіатричну експертизу, для проведення якої витребувати медичну документацію ОСОБА_4 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року представником відповідачів ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 - адвокатом Худяковим А. Г. подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідачів, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Зазначає, що у розглядуваній справі судами було перевірено здатність померлого ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент укладення оспорюваних правочинів, при цьому були розглянуті всі клопотання позивача.

Вказує, що не встановлено жодного свідчення, жодного діагнозу в медичній документації, жодної зафіксованої скарги померлого на психіатричні розлади.

Звертає увагу, що суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно, а також сформулювати питання, з яких має бути проведена експертиза.

Наголошує, що було витребувано всю медичну документацію, в тому числі віднайдено загублену, допитано експертів і направлено матеріали справи на експертизу.

З приводу клопотання про долучення до матеріалів справи висновку фахівця ОСОБА_6 зазначає, що останній не попереджався про кримінальну відповідальність та надав свій висновок як фізична особа-підприємець, а не судово-психіатричний експерт.

Стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що звіт про оцінку квартири підписав не ОСОБА_4 , а паспорт ОСОБА_2 є недійсним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

28 травня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуймою В. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 451, згідно із яким заповідав все своє майно ОСОБА_2 , а також видав довіреність на ім`я останньої, посвідчену цим же нотаріусом в реєстрі за № 452.

30 травня 2014 року ОСОБА_4 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Паляницею Л. С. та зареєстровану в реєстрі за № 479, якою він уповноважив ОСОБА_3 на укладання договору дарування частини квартири на користь ОСОБА_2 .

На підставі довіреності від 30 травня 2014 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 02 червня 2014 року було укладено нотаріально посвідчений договір дарування 5/9 часток квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрований в реєстрі за № 565.

Згідно із висновком судово-психіатричної експертизи № 400 від 23 червня 2017 року станом на травень 2013 року (тобто на момент посвідчення заповіту та довіреності від 28 травня 2013 року) та у період травень-червень 2014 року (тобто на момент посвідчення договору дарування від 02 червня 2014 року та довіреності від 30 травня 2014 року) ОСОБА_4 страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з психоорганічним синдромом (Р07.8). З причин, викладених в обґрунтуванні, встановити чи спростувати наявність 28 травня 2013 року тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (розладу свідомості) у ОСОБА_4 не є можливими.

Вирішення питання чи міг ОСОБА_4 за своїм психічним станом повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізувати їх своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними на період травня

2013 року (тобто на момент посвідчення заповіту та довіреності

від 28 травня 2013 року) є неможливим з причин, викладених в обґрунтуванні. Станом на травень-червень 2014 року (тобто на момент посвідчення договору дарування від 02 червня 2014 року та довіреності

від 30 травня 2014 року) ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Свідок ОСОБА_7 , приватний нотаріус, яка посвідчувала заповіт та довіреність від 28 травня 2013 року, пояснила суду, що безпосередньо спілкувалася з ОСОБА_4 під час вчинення ним правочинів та перевіряла його дієздатність. Пояснила, що попередньо поговорила із лікарем ОСОБА_4 з приводу того, чи не отримує він будь-які сильнодіючі медичні препарати. Її розмова з ОСОБА_4 відбулась у палаті на одинці, при цьому останній вів себе адекватно.

Свідок ОСОБА_8 , лікар ОСОБА_4 у період його перебування у клінічній лікарні «Феофанія» з 23 травня 2013 року по 01 червня 2013 року пояснив суду, що лікування ОСОБА_4 надавалось з приводу розладів серцево-судинної і сечовивідної системи; у зв`язку із затримкою сечі, йому було встановлено катетер. Оскільки останній, на думку свідка, створював ОСОБА_4 незручності, він «...повів себе нестандартно, ... самостійно перерізав катетер, замість того, щоб звернутись зі своїми проблемами до медичного персоналу...». Також було таке, що ОСОБА_4 відмовлявся від прийому ліків та їжі. З цих причин ним було призначено ОСОБА_4 консультацію психіатра, який оглянув його безпосередньо у відділенні. Поведінка ОСОБА_4 у відділенні загалом була спокійною, зауважень медичного персоналу та скарг сусідів по палаті не було.

Свідок ОСОБА_9 , пояснила, що була лікарем-невропатологом клінічної лікарні «Феофанія», 28 травня 2013 року консультувала ОСОБА_4 у зв`язку з виникненням припущення про можливість наявності в нього гострого порушення мозкового кровообігу. При огляді ОСОБА_4 виявляв ослаблення пам`яті на поточні події і тому в нього було діагностовано «мнестичне зниження». Оскільки з`ясувалося, що у ОСОБА_4 померла дружина, вона призначила йому консультацію психіатра. На її думку, інтелект ОСОБА_4 під час вказаного огляду був нормальним.

Свідок ОСОБА_10 , лікар-психіатр клінічної лікарні «Феофанія», який 28 травня 2013 року оглядав ОСОБА_4 пояснив, що консультував ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що він сумував з приводу смерті своєї дружини, яку під час розмови називав «мамою». При розмові

ОСОБА_4 виявляв певну нестриманість і дратівливість, не розумів причини огляду його лікарем-психіатром, його мовне спілкування було достатнім, висловлював нарікання на своє соматичне самопочуття, виявляв реакцію роздратування на поставлений йому сечовивідний катетер. Ним не було виявлено значних порушень пам`яті у ОСОБА_4 .. Вважав, що значних проявів органічного ураження центральної нервової системи у ОСОБА_4 не було. Наявні в медичній документації відділення записи про «неадекватність» ОСОБА_4 трактував, як наслідок його небажання отримувати необхідну медичну допомогу.

Свідок ОСОБА_11 , пояснила, що була медичною сестрою, яка в період проживання ОСОБА_4 в місті Хмельницькому разом з відповідачем (2014-2015 року) ставила крапельниці, робила ін`єкції ліків та брала матеріали для проведення аналізів ОСОБА_4 та, відповідно, особисто з ним спілкувалася. На її думку, ОСОБА_4 турбували переважно кардіологічні проблеми, при цьому психічної неадекватності він не виявляв. На той час ОСОБА_4 був здатний пересуватися в межах квартири та хвалив онуку.

ОСОБА_12 , невістка ОСОБА_4 , допитана в якості свідка пояснила суду що, на її думку, ОСОБА_4 психічним захворюванням не страждав, на обліку у психіатра не перебував і в лікарів психоневрологічного профілю не лікувався. Їй було відомо, що ОСОБА_4 в лікарні «Феофанія» знімав собі катетер. Також вона була очевидцем того, як ОСОБА_4 склав правочин від 30 травня 2014 року й до нотаріуса вони їздили автомобілем. Зазначала, що у зв`язку з високим рівнем цукру, він двічі перебував на стаціонарному лікуванні, а весною 2015 року у нього виникла діабетична кома і він тоді «не реагував».

Свідок ОСОБА_13 , пояснила суду, що познайомилась з

ОСОБА_4 у 1997 році, приїжджала в Конча-Заспу на протязі

1997-2012 років. В 2011 році вона приїхала в гості, однак ОСОБА_4 її не впізнав, був байдужим, відстороненим. При цьому раніше ОСОБА_4 був життєрадісним, комунікабельним, спілкувався з нею, розпитував про життя.

Свідок ОСОБА_14 , пояснив суду, що з кінця 2008 року по

2012 рік часто зустрічався з ОСОБА_4 . Приблизно із 2010 року ОСОБА_4 почав виявляти помітну забудькуватість, погано впізнавав людей, при цьому зовнішньо помітні порушення поведінки не прослідковувалися.

Свідок ОСОБА_15 , невістка ОСОБА_4 , пояснила, що спілкувалася з ОСОБА_4 декілька десятків років, однак десь із 2010 року стала помічати, що у ОСОБА_4 тремтять руки, згодом він перестав впізнавати друзів їх сім`ї, у 2011 році не впізнав ОСОБА_13 , хоча перед цим добре з нею спілкувався, не впізнавав інших друзів та знайомих, став замкнутим, постійно сидів у кріслі, вимагав, щоб його залишили в спокої. Також свідчила про події 28 травня 2013 року, коли позивач перебував на операції в госпіталі, через що вона брала слухавку і відповідала, ОСОБА_4 неодноразово телефонував на номер позивача в неадекватному стані та повідомляв, що йому потрібна допомога. У період часу, коли ОСОБА_4 проживав у м. Хмельницьку, вона з ним не спілкувалась.

Експерт ОСОБА_16 , будучи попередженим судом про кримінальну відповідальність та приведений до присяги експерта, пояснив, що висновок щодо можливості ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними на час укладення оспорюваних правочинів був зроблений на підставі наданої на дослідженої експертами медичної документації ОСОБА_4 , матеріалів цивільної справи та показань свідків -лікарів, які безпосередньо спілкувались з ОСОБА_4 під час його лікування, спостерігали за його станом здоров`я, робили записи в медичній документації. Вказав, що в медичній документації ОСОБА_4 , яку досліджували експерти, діагноз «деменція при хворобі Альцгеймера»» не було зазначено, тому він не вказаний в експертному висновку. З метою об`єктивної оцінки психічного стану ОСОБА_4 , експерти, отримавши вперше його медичну документацію, скористалися правом направити запит до суд, щоб цілеспрямовано допитати медиків, які робили записи щодо психічного стану ОСОБА_4 . Вказане було обумовлено тим, що в медичній документації були зафіксовані певні можливі порушення свідомості ОСОБА_4 . Проте, будучи допитаними в якості свідків, лікарі, які оглядали ОСОБА_4 не описали наявності у нього будь яких порушень свідомості, а пояснили, що неадекватність дій ОСОБА_4 проявлялася фактично в супротиві виконувати лікарські призначення та йому не встановлювалися діагнози пов`язані з захворюванням психіки, не призначалося відповідне лікування. Також експерт пояснив, що в медичній документації ОСОБА_4 було зафіксовано ознаки ураження головного мозку, які не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 254 від 24 травня 2021 року ОСОБА_4 на травень 2013 року (тобто на момент посвідчення заповіту та довіреності від 28 травня 2013 року ) та в період травень - червень 2014 року (тобто на момент посвідчення договору дарування 5/9 часток у праві власності на квартиру від 02 червня 2014 року та довіреності

від 30 травня 2014 року) страждав хронічним психічним розглядом у вигляді органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з психоорганічним синдромом (Р07.8) З причин, викладених в обґрунтуванні, встановити чи спростувати наявність 28 травня 2013 року тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (розладу свідомості) у

ОСОБА_4 не є можливим.

Вирішення питання чи усвідомлював ОСОБА_4 за своїм психічним станом значення своїх дій та чи міг керувати ними на період травня 2013 року є неможливим з причин, викладених в обґрунтуванні. На травень-червень

2014 року ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статей 237 244 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

За змістом статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 400 від 23 червня 2017 року, вирішення питання чи міг ОСОБА_4 за своїм психічним станом повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізувати їх своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними на період травня

2013 року (тобто на момент посвідчення заповіту та довіреності від 28 травня 2013 року) є неможливим. Станом на травень-червень 2014 року (тобто на момент посвідчення договору дарування 5/9 часток у праві власності на квартиру від 02 червня 2014 року та довіреності від 30 травня 2014 року) ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

З огляду на те, що у висновку посмертної судово-психіатричної експертизи

№ 400 від 23 червня 2017 року експертами не надано категоричної відповіді на питання суду про стан ОСОБА_4 28 травня 2013 року та те, що експертами не досліджувалась виписка з електронної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого на ОСОБА_4 № 595, яка була надана лише до апеляційного суду, і на виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 29 квітня 2020 року, апеляційним судом 22 жовтня 2020 року було призначено додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричних експертиз.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 254 від 24 травня 2021 року вирішення питання чи усвідомлював ОСОБА_4 за своїм психічним станом значення своїх дій та чи міг керувати ними на період травня 2013 року є неможливим з причин, викладених в обґрунтуванні. На травень-червень 2014 року ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

При цьому обґрунтовуючи неможливість надання відповіді на питання щодо психічного стану ОСОБА_4 на момент вчинення оспорюваних правочинів 28 травня 2013 року експерти у висновках № 400 та № 254 виходили із змістовно-суперечливого характеру записів в медичній документації та показаннях свідків-лікарів.

Також апеляційним судом на виконання вказівок Верховного Суду забезпечено можливість позивачу ознайомитись з медичною документацією, за результатами дослідження якої було складено висновок судово-психіатричної експертизи № 400 від 23 червня 2017 року.

З урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи № 400

від 23 червня 2017 року, висновку судово-психіатричного експерта № 254

від 24 травня 2021 року, пояснень допитаного в судовому засіданні експерта, показань свідків та інших досліджених доказів в їх сукупності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин того, що на момент посвідчення заповіту та довіреності від 28 травня

2013 року, довіреності від 30 травня 2014 року і договору дарування

5/9 часток квартири від 02 червня 2014 року ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг вільно керувати ними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки апеляційний суд, оцінивши висновки експертів в сукупності з іншими доказами, обґрунтовано вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог та недоведеність абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними

При цьому апеляційний суд відповідно до приписів частин третьої, четвертої статті 103 ЦПК України вмотивовано визначив експертну установу та питання, з яких має бути проведена експертиза.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд призначив проведення додаткової експертизи в експертному закладі, який не є державною спеціалізованою судово-психіатричною установою Міністерства охорони здоров`я України, є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 30 березня 2020 року в справі № 462/3998/19 вказав, що при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу у сенсі статті 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а із сфери управління її діяльністю та організації державного контролю.

Висновок судово-психіатричного експерта № 254 від 24 травня

2021 складений особами, які відповідають вимогам статті 10 Закону України «Про судову експертизу», мають кваліфікацію судово-психіатричного експерта та попереджені про відповідальність за відмову від виконання без поважних причин покладених на них обов`язків або надання завідомо неправдивого висновку.

Відомості про заявлення позивачем у передбаченому процесуальним законом порядку відводу експертам в матеріалах справи відсутні.

Клопотання позивача про призначення у справі посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи було обґрунтовано вирішено апеляційним судом в судовому засіданні 20 вересня 2021 року. При цьому апеляційний суд вказав на відсутність підстав для задоволення цього клопотання і в постанові від 20 вересня 2021 року.

Також апеляційним судом обґрунтовано вирішені клопотання про долучення до матеріалів справи висновку фахівця ОСОБА_6 - в судовому засіданні 02 та 20 вересня 2021 року, та клопотання експерта Хоменка О. В. про надання додаткових матеріалів від 12 квітня 2021 року - ухвалою

від 13 травня 2021 року, з наведенням відповідних мотивів, з якими погоджується Верховний Суд.

Аргументи заявника про те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено суддею, якому було обґрунтовано заявлено відвід, зводяться до незгоди позивача з процесуальними рішеннями цього судді, що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не є підставою для його відводу.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій посилання позивача на те, що при укладенні договору дарування ОСОБА_4 не підписував звіт про оцінку майна, а ОСОБА_2 діяла на підставі недійсного паспорта, підлягають відхиленню, оскільки вказані обставини в межах предмету та підстав позову не свідчать про наявність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

У розглядуваній справі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 29 квітня

2020 року у справі № 757/23700/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 366/1881/15-ц,

від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц та постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо не дослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі

№ 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

З огляду на приписи статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції не підлягає задоволенню клопотання заявника про витребування медичної документації, призначення експертизи та дослідження Верховний Судом доказів, у дослідженні яких було відмовлено апеляційним судом.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Годня Антон Алнурович, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович