№ 757/23994/20-ц

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 757/23994/20-ц

провадження № 61-8349св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Київська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Мостової Г. І., Коцюрби О. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Київської області (наказом Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року № 410 юридична особа «Прокуратура Київської області» перейменована у «Київська обласна прокуратура») про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов обґрунтовано тим, що з 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням, з них 4 дні був позбавлений волі - перебував під вартою з 29 березня 2018 року до 02 квітня 2018 року.

Під час досудового розслідування позивач зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію, відбулись негативні зміни у його особистому житті. Він є публічною особою, займається громадською та політичною діяльністю, має велике коло спілкування і незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та опублікування низки статей негативного змісту про позивача суттєво вплинули на ставлення до нього друзів, знайомих та партнерів, підірвали його авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію.

Для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації позивач змушений був докладати значних зусиль, що призвело до завдання додаткових душевних страждань.

Враховуючи зазначене позивач на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» просив відшкодувати на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 2 000 000,00 грн шляхом списання з Єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України.

Рішення місцевого суду мотивоване наявністю підстав до відшкодування шкоди, завданої позивачу незаконними діями правоохоронних органів та суду за незаконне перебування з 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року під кримінальним переслідуванням. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під вартою, суд застосував правило частини третьої статті 13 Закону та визначив розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. Суд, застосовуючи загальні правила статей 23 1167 ЦК України, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнав позивач у період з 29 березня 2018 року до 20 березня 2019 року, зробив висновок про відшкодування моральної шкоди у сумі 1 980 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог змінено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 727 500,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої позивачу незаконними діями правоохоронних органів та суду за незаконне перебування з 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року під кримінальним переслідуванням, між тим, встановлений судом розмір підлягає зменшенню, оскільки розмежовуючи види незаконних процесуальних дій органів досудового розслідування та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, і зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, апеляційний суд дійшов до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди за порушення кримінальної справи, пред`явлення обвинувачення, довготривалий розгляд справи з 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а саме: за 11 місяців по 6 000,00 грн (мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2021 року), що у загальному розмірі складає 66 000,00 грн та 19 днів (19х250) у сумі 4 750,00 грн, що разом становить 70 750,00 грн та збільшивши указану суму відшкодування в десять разів до 707 500,00 грн.

З урахуванням встановлених по справі обставин та доведеності незаконного взяття і тримання ОСОБА_1 під вартою з 29 березня 2018 року до 02 квітня 2018 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення за указаний період на його користь моральної шкоди, в сумі 20 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, Київська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині часткового задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Печерського районного суду м. Києва.

15 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 15 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 16 лютого 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи рішення, в порушення вимог статті 263 ЦПК України не навели жодних обґрунтувань, у чому саме полягає порушення нормальних життєвих зв`язків позивача внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності, погіршення стосунків із оточуючими, які саме зміни в емоційному стані відбулись та якими доказами підтверджуються вказані обставини. Факт закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Доводи інших учасників справи

21 лютого 2022 року засобами електронного зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , проте вказаний відзив не скріплений електронним цифровим підписом ОСОБА_2 , а тому Верховний Суд відзив до уваги не бере.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що позивач є директором ТОВ «Гільдія права», засновником та керівником ГО «Правозахист плюс», одружений, на його утриманні перебували: дружина - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 та неповнолітня дочка ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 76, 81, 82, 203 - 219).

Позивач є особою з інвалідністю І групи підгрупи «Б» з 12 квітня 2018 року довічно за загальним захворюванням (т. 2 а. с. 2-7).

Слідчим управлінням ГУНП в Київській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні від 29 січня 2014 року № 12014110130000360 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28 частиною третьою статті 209 КК України, про підозру у вчиненні яких 29 березня 2018 року повідомлено ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 111-161).

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювала прокуратура Київської області.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 23 березня 2018 року у справі № 760/7713/18 прокурору відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В., іншим прокурорам групи прокурорів, слідчим слідчої групи у кримінальному провадженні за участю працівників ГУ БКОЗ СБ України із залученням підрозділів спеціального призначення, в рамках вказаного досудового розслідування, надано дозвіл на проведення обшуку у приміщенні, що використовується АО «Гільдія права», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчиненого кримінального правопорушення, відшукування, вилучення оригіналів та/або копій документів щодо списання майна ДП «Радіопередавальний центр»; оригіналів та/або копій документів щодо укладення правочинів із майном ДП «Радіопередавальний центр»; оригіналів та/або копій проектної документації на земельні ділянки та об`єкти нерухомості ДП «Радіопередавальний центр»; оригіналів та/або копій щодо основних засобів ДП «Радіопередавальний центр»; оригіналів та/або копій листування між ДП «Радіопередавальний центр», Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, Концерном радіомовлення, радіозв`язку та телебачення України; носіїв інформації що містять відомості про злочин, у виді записних книжок, чорнових записів, документів, мобільних телефонів, комп`ютерної техніки, накопичувачів інформації, інших речей та документів, що мають значення для досудового розслідування кримінального провадження (т. 1 а. с. 22-24).

Відповідно до протоколу обшуку від 29 березня 2018 року у приміщенні, яке орендує ТОВ «Гільдія права» за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 23 березня 2018 року у справі № 760/7713/18 було проведено обшук, під час якого були вилучені речі та документи (т. 1 а. с. 25-59).

Ухвалами слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2018 року у справах № 359/1846/18 та № 359/1853/18 прокурору відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В., іншим прокурорам групи прокурорів, слідчим у кримінальному провадженні за участю працівників ГУ БКОЗ СБ України із залученням підрозділів спеціального призначення надано дозвіл у кримінальному провадженні від 29 січня 2014 року № 12014110130000360, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами четвертою та п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 367 КК України, на проведення обшуку за місцем реєстрації ОСОБА_1 в приміщенні квартири, за адресою: АДРЕСА_2 та за місцем проживання ОСОБА_1 в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 60-64, 102-106).

У квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані, проживають та знаходились безпосередньо під час обшуку батьки дружини ОСОБА_1 : ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 77-80).

29 березня 2018 року у ході проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , були вилучені речі та документи, що належали батькам ОСОБА_8 на праві власності, зокрема, ноутбук «ASUS» (т. 1 а. с. 65-71).

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2018 року у справі № 760/7075/18 прокурору відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В., іншим прокурорам групи прокурорів, надано дозвіл у кримінальному провадженні від 29 січня 2014 року № 12014110130000360, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами четвертою та п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 367 КК України, на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 у домоволодінні, в тому числі жилих та нежилих приміщеннях, за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 96).

29 березня 2018 року у ході проведення обшуку у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_4 , відомостей та документів, які стосуються ДП «Радіопередавальний центр» виявлено та вилучено не було (т. 1 а. с. 84-89).

29 березня 2018 року у ході проведення обшуку у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 , були вилучені речі та документи, зокрема, мобільний телефон «Iphone 7». Під час обшуку були присутні дружина та син ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 90-95).

Того ж дня, 29 березня 2018 року о 09:28 год, під час обшуку у вказаній квартирі, слідчим СУ ГУНП в Київській області старшим лейтенантом поліції Бруссо К. М. у порядку статті 208 КПК України було затримано ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом затримання (т. 1 а. с. 107-110).

Після затримання позивача було доставлено до СУ ГУНП в Київській області для проведення слідчих дій та о 11:22 год 29 березня 2018 року старший слідчий СУ ГУНП в Київській області Слончак Д. О. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28 частиною третьою статті 209 КК України (т. 1 а. с. 111-161).

30 березня 2018 року о 00:20 год ОСОБА_1 був доставлений та поміщений до ізолятора тимчасового тримання № 5 ГУНП в Київській області та утримувався по 02 квітня 2018 року 12:10 год, що підтверджується довідкою ізолятора тимчасового тримання № 5 ГУНП в Київській області (т. 1 а. с. 162, 163).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 31 березня 2018 року у справі № 761/11472/18 задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Київській області Слончака Д. О. та обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді гримання під вартою строком до 26 травня 2018 року; визначено заставу у розмірі 1 762 000,00 грн та покладено додаткові обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України: не відлучатись за межі Київської області без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; повідомляти слідчого, прокурора, слідчого судді чи суд про зміну свого місця проживання; прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду; здати на зберігання слідчому свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; утримуватись від спілкування із свідками до завершення досудового розслідування (т. 1 а. с. 164-170).

02 квітня 2018 року позивача було доставлено до державної установи «Київський слідчий ізолятор» та цього ж дня звільнено з-під варти на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 31 березня 2018 року - під заставу (т. 1 а. с. 172).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року у справі № 761/12107/18 на майно ОСОБА_1 було накладено арешт (т. 1 а. с. 183-187).

30 травня 2018 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/19452/18 клопотання прокурора відділу прокуратури Київської області Кузьо Н. В. задоволено частково, продовжено до 25 липня 2018 року строк дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва, а саме: повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання; прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду; здати на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; утримуватись від спілкування із свідками до завершення досудового розслідування (т. 1 а. с. 173-179).

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у справі № 760/19428/18 в задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС СУ ФР ДФС у Київській області Кашаріної В. С., погодженого прокурором прокуратури Київської області Потолочною А. І., про продовження строку дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні від 29 січня 2014 року № 12014110130000360 відмовлено (т. 1 а. с. 181, 182).

20 березня 2019 року постановою заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України кримінальне провадження від 29 січня 2014 року № 12014110130000360 у частині підозри ОСОБА_1 та інших осіб у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28 частиною третьою статті 209 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливості їх отримати (т. 1 а. с. 189-197).

27 березня 2019 року постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України прийнято рішення про закриття відносно ОСОБА_1 кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні № 12014110130000360, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28 частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 28 частиною третьою статті 209 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку відсутністю складу правопорушень, передбачених даними статтями (т. 1 а. с. 198-202).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частиною третьою статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) сформульовано висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Позивач тривалий час перебував під слідством та судом, був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суттєво були порушені його нормальні життєві зв`язки. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача виявлено низку захворювань, лікування яких необхідно здійснювати у спеціалізованих відділеннях. Він потребував щадного рухового режиму, уникнення вживання певних продуктів харчування та місць скупчення людей.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи встановленні фактичні обставини справи та вищенаведені положення матеріального права, зробили в цілому правильний висновок про факт заподіяння позивачеві моральної шкоди.

Судами встановлено, що позивач 4 дні був позбавлений волі - перебував під вартою з 29 березня 2018 року до 02 квітня 2018 року.

Суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди за період незаконного взяття і тримання позивача під вартою в 20 000,00 грн. З таким розміром погодився під час перегляду справи суд апеляційної інстанції. Верховний Суд також вважає за конкретних обставин цієї справи визначений розмір відшкодування розумним і справедливим.

Апеляційний суд, зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди за незаконне перебування позивача з 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року під кримінальним переслідуванням, збільшив суму мінімального відшкодування в десять разів до 707 500,00 грн(6000 грн х 11 місяців та 19 днів (19х250) у сумі 4 750,00 грн, що разом становить 70 750,00 грн).

Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом апеляційної інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи.

Верховний Суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача в аспекті встановлених судами попередніх інстанцій конкретних фактичних обставин цієї справи, належним буде збільшення мінімальної визначеної законом суми відшкодування до її п`ятикратного розміру, що становить (70 750,00 грн х 5) 353 750 грн.

Тому, враховуючи вищезазначене, Верховний Суд зазначає, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню в загальному 373 750 грн у відшкодування заподіяної моральної шкоди, що відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством і судом, зокрема і під вартою.

Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц,від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, є безпідставними, оскільки висновки у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у цих справах.

Щодо стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

На вказані обставини суди уваги не звернули та стягнули грошову компенсацію моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають також зміні в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61-20656св21).

Щодо виклику у судове засідання учасників справи

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить здійснювати розгляд його касаційної скарги в судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відсутність необхідності виклику у судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та відомостей про суб`єкта виконання, а в іншій частині такі судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 рокузмінити.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 353 750,00 (триста п`ятдесят три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук