№ 757/25945/20-ц

Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/25945/20-ц

провадження № 61-5961св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року під головуванням судді Волкова С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Андрієнко А. М., Вербової І. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») в якому просив поновити його на роботі черговим по станції Ніжин АТ «Українська залізниця» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 травня 2020 року по день поновлення на роботі.

Позов обґрунтований тим, що з 01 квітня 1993 року ОСОБА_1 працював на посаді чергового по залізничній станції Ніжин в АТ «Українська залізниця».

Наказом відповідача від 21 травня 2020 року № 528/ос позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах.

Позивач вважав наказ про звільнення незаконним, оскільки 17 березня 2020 року його було попереджено про скорочення посади чергового по залізничній станції Ніжин з 21 травня 2020 року.

Після безрезультатних переговорів з керівництвом щодо незаконного скорочення посади, позивач був вимушений написати заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки зазнавав тиску з боку керівництва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 04 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні позивача на підставі статті 38 КЗпП України відповідачем дотримано процедуру звільнення у зв`язку із виходом останнього на пенсію на пільгових умовах, норми трудового законодавства не порушено, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Факт примусу позивача до написання заяви про звільнення за власним бажанням не доведений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 де вказано, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Також суди не врахували правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 760/9694/17-ц, де суд зазначав, що з урахуванням вимог трудового законодавства, в яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доводити правомірність звільнення працівника покладається на роботодавця.

Вказує, що єдиною підставою для написання заяви про звільнення було скорочення займаної ним посади, не можна вважати вільним волевиявленням позивача на припинення трудового договору, адже у заяві є формулювання у зв`язку із скороченням посади з 21 травня 2020 року при наявності діючого попередження про скорочення його посади з 21 травня 2020 року.

Вказує, що у зв`язку із звільненням він втратив: право на отримання одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку із виходом на пенсію, яка до 01 січня 2023 року складала 5 заробітних плат, а з 01 січня 2023 року - 10; з кожним роком збільшується середня заробітна плата для обчислення пенсій, тобто пенсійні виплати постійно зростають; наявність добровільного медичного страхування АТ «Українська залізниця»; виплати грошової винагороди у розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати - 60 років; з 01 січня 2018 року відмовився від виходу на пенсію за вислугу років та від матеріальної допомоги в розмірі 9 заробітних плат при звільненні з 01 січня до 01 березня 2018 року, оскільки заробітна плата у рази вища за пенсійні виплати, а у нього дружина особа з інвалідністю ІІ групи; підприємство відповідача 26 грудня 2019 року визнало шкідливі умови праці та встановила з 01 квітня 2020 року скорочену тривалість робочого тижня.

Заявник також додатково вказує, що обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені неправильно, оскільки відповідач мав право звільнити позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, який відмовився від запропонованих посад або відкликати повідомлення про скорочення його посади, а заява позивача про звільнення у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах не відповідала нормативним актам.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року від представника АТ «Українська залізниця» - Матях Н. І. на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник відповідача зазначає, що позивач 21 травня 2020 року відмовився від запропонованих посад та вказав, що він скористається своїм правом на звільнення на пенсію за вислугою років у зв`язку із скороченням його посади.

За наслідком волевиявлення позивача його було звільнено з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах, а тому судами попередніх інстанцій було правильно встановлено всі фактичні обставини справи внаслідок чого суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Печерського районного суду м. Києва.

Справа № 757/259/20-ц надійшла до Верховного Суду 09 листопада 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період з 01 квітня 1993 року по 21 травня 2020 року ОСОБА_1 працював черговим по залізничній станції Ніжин в АТ «Українська залізниця» (а. с. 45-48).

17 березня 2020 року позивача було повідомлено, що на підставі наказу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 29 листопада 2019 року № 645-Н «Про затвердження технологічного процесу роботи станції Ніжин» та наказу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 18 лютого 2020 року № 67-Н «Про внесення змін до штатного розпису Київської дирекції залізничних перевезень» з 21 травня 2020 року у зв`язку зі зміною технологічного процесу роботи станції Ніжин, об`єднанням двох робочих місць чергового по залізничній станції в одне робоче місце, його посада підлягає скороченню.

В цей же день ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади в підрозділах регіональної філії «Південно-Західна залізниця», а саме: оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Ніжин; черговий з надання довідок станції Ніжин; диспетчер маневровий станції Дарниця; черговий по залізничній станції Дарниця; черговий по сортувальній гірці станції Дарниця; заступник начальника ЕЧ-6 Дарниця; інженер з охорони праці 1 категорії ЕЧ-6 Дарниця; інженер 1 категорії виробничо-технічного відділу ЕЧ-6 Дарниця; енергодиспетчер енергодиспетчерська група ЕЧ-6 Дарниця; старший електромеханік (електропостачання) (1 група) виробнича дільниця Дарниця ЕЧ-6 Дарниця; електромонтер контактної мережі 4 розряду виробнича дільниця Ніжин ЕЧ-6 Дарниця; інженер дільниці по обслуговуванню пасажирів РПЧ-10 Чернігів; електромеханік дільниці І групи виробнича дільниця № 21 групи Чернігів-Семиходи-Горностаївка-Ніжин ШЧ-11 Ніжин; інженер з безпеки руху поїздів ТЧ-9 Дарниця (а. с. 5).

Листом виробничого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 травня 2020 року ОСОБА_1 додатково повідомлено про вакантні посади на день звільнення в підрозділах дирекції на станції Дарниця та Ніжин, а саме: черговий з надання довідок станції Ніжин; диспетчер маневровий станції Дарниця; черговий по залізничній станції Дарниця; черговий по парку станції Дарниця; черговий по сортувальній гірці станції Дарниця.

Роз`яснено, що у разі відмови ОСОБА_1 від запропонованих посад, його буде звільнено з підприємства відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі 1 середньомісячної заробітної плати згідно статті 44 КЗпП України.

Проінформовано про можливість скористатися правом звільнення на пенсію за вислугою років з виплатою 5-ти середньомісячних заробітних плат згідно пункту 8.11 колективного договору між адміністрацією і територіальним комітетом профспілки (на день звільнення пільговий стаж становить 27 років 1 місяць 21 день).

21 травня 2020 року позивач відмовився від запропонованих посад, про що зазначив на листі виробничого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 травня 2020 року (а. с. 7).

21 травня 2020 року ОСОБА_1 власноручно написав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах 21 травня 2020 року у зв`язку зі скороченням його посади з 21 травня 2020 року (а. с. 11).

Наказом АТ «Українська залізниця» від 21 травня 2020 року № 528/ОС позивача було звільнено з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах (а. с. 12).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною першою статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із змісту наведеної норми убачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач був завчасно (17 березня 2020 року) повідомлений про скорочення його посади з 21 травня 2020 року, при цьому йому двічі пропонувалися наявні на підприємстві вакансії від зайняття яких він відмовився (а. с. 5, 7).

Згідно із частинами першою та третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена виходом на пенсію, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2020 року ОСОБА_1 скористався своїм правом на звільнення у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах, про що написав відповідну заяву, яка була задоволена в цей же день і відображена у наказі про звільнення від 21 травня 2020 року № 528/ОС.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивача було звільнено з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах, в обумовлений у відповідній заяві строк, дійшли правильного висновку про те, що відповідачем норми трудового законодавства не порушені.

Вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені неправильно.

Колегія судів також відхиляє аргументи касаційної скарги стосовно того, що звільнення позивача відбулось без вільного волевиявлення оскільки, перевіряючи законність звільнення ОСОБА_1 саме на підставі статті 38 КЗпП України, апеляційний суд не встановив порушення трудового законодавства з боку відповідача, зокрема щодо наявності примусу до звільнення, що також правильно було встановлено судом першої інстанції.

Крім того суд апеляційної інстанції надав оцінку та стверджував, що аналізуючи матеріали справи, можна стверджувати, що позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки єдиною причиною написання ним такої заяви є скорочення займаної посади. Тобто право вибору у позивача було лише щодо підстави звільнення: у зв`язку із скороченням або у зв`язку із виходом на пенсію.

Крім того колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі викладено правовий висновок щодо застосування пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Посилання на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 760/9694/17-ц колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки висновки наведені у вказаній постанові суду касаційної інстанції не суперечать висновкам наведеним в оскаржених судових рішеннях.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров