07.02.2025

№ 757/31041/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 757/31041/15-ц

провадження № 61-5966св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Печерська районна у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» житлової-експлуатаційної дільниці «Печерська брама» про визнання права користування житлом.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що він з 2000 року проживав разом зі своєю рідною сестрою ОСОБА_3 , яка потребувала догляду у зв`язку із тяжким станом здоров`я, у кімнаті АДРЕСА_1 (гуртожиток). Спірна кімната приватизована не була, належала ОСОБА_3 на підставі ордеру № 274, виданого Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2014 року.

Вказував на те, що він вселився до вказаної кімнати гуртожитку на законних підставах як член сім`ї наймача. Протягом всього часу проживання із сестрою він оплачував комунальні послуги, проводив ремонтні роботи. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Вважав, що він набув право користування спірної кімнатою, оскільки протягом п`ятнадцяти років проживав у вказаній кімнаті як член сім`ї ОСОБА_3 та здійснював догляд за останньою.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд визнати за ним як членом сім`ї ОСОБА_3 , що проживає протягом п`ятнадцяти років у кімнаті АДРЕСА_1 та здійснював догляд за тяжко хворою рідною сестрою протягом п`ятнадцяти років, право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва») про визнання права постійного користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він та його мати ОСОБА_4 перебували у трудових відносинах з ДП завод «Арсенал» та отримали ордер № 437 на кімнату АДРЕСА_2 , загальною площею 19,2 кв. м, виданий на ім`я ОСОБА_5 , в якій він також був прописаний. У грудні 2014 року він одружився і після отримання нового паспорта його дружина ОСОБА_6 також була прописана у вказаній кімнаті. Тобто, в одній кімнаті проживає дві сім`ї з трьох повнолітніх осіб різної статі. Обидві сім`ї перебувають на квартирному обліку у м. Києві.

Зазначав, що у гуртожитку, де мешкає його сім`я, внаслідок смерті мешканця звільнилась кімната № 70. Ордер на вказану кімнату був виданий на одну особу - ОСОБА_3 . На його неодноразові звернення до балансоутримувача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», житлово-експлуатаційна дільниця «Печерська брама», Печерської районної адміністрації в місті Києві із заявами про надання зазначеної кімнати у користування його сім`ї з метою поліпшення житлових умов, йому відмовлено з тих підстав, що кімнату самовільно зайняла особа, яка перебувала у родинних відносинах з померлою ОСОБА_3 .

Вказував на те, що ОСОБА_3 не приватизувала кімнату № 70, ця кімната перебуває у власності фонду жилого майна Київської міської державної адміністрації, а тому він та його родина мають право на користування спірною кімнатою.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд:

- визнати рішення щодо надання житлового приміщення від 01 листопада 2007 року за адресою: АДРЕСА_3 , таким, що було проведене з порушенням його прав та прав його матері ОСОБА_7 , а саме частини другої статті 50 ЖК України;

- визнати за ним право постійного користування кімнатою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Печерську району в місті Києві державну адміністрацію видати йому ордер на вселення до кімнати АДРЕСА_1 .

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» житлової-експлуатаційної дільниці «Печерська брама» про визнання права користування житлом закрито у зв`язку зі смертю позивача.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року у складі судді Новака Р. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 .

У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач та його сім`я мають право на отримання у користування спірну кімнату у гуртожитку.

Водночас суд першої інстанції врахував, що площа кімнати, де зареєстрована і проживає сім`я позивача, становить 19,2 кв. м, у цій кімнаті проживає дві сім`ї з трьох дорослих осіб, мати позивача має слабке здоров`я, а повнолітня особа має право на житлову площу не менше 16,5 кв. м. Спірна кімната не була приватизована та перебуває у фонді жилого майна Київської міської державної адміністрації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача видати позивачу ордер на вселення до кімнати № 70, суд першої інстанції керувався тим, що суд не може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення, оскільки в такому випадку буде мати місце перебирання на себе функції органу, який законом уповноважений на прийняття таких рішень за результатами розгляду відповідних матеріалів відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року заяву Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року залишено без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 рокув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Печерська районна в м. Києві державна адміністрація 18 січня 2024 року оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року апеляційну скаргу Печерської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , після його звільнення повинно було бути передано Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та саме вказаний орган здійснює розподіл і передачу в установленому порядку житлових приміщень, що звільнилися. Отже, позовні вимоги про передачу спірного житлового приміщення у користування позивач мав пред`явити саме до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов про визнання права постійного користування кімнатою АДРЕСА_1 мав бути пред`явлений до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Спірне житлове приміщення перебуває на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», який є розпорядником цього майна. Оскільки померла ОСОБА_3 не приватизувала спірну кімнату і ця кімната перебуває у фонді житлового майна Київської міської державної адміністрації, позивач та його сім`я мають право на отримання законних підстав користування цією кімнатою.

Печерська районна в м. Києві державна адміністрація оскаржила заочне рішення від 18 листопада 2019 року лише у січні 2024 року, тобто зі спливом значного періоду часу, а тому апеляційний суд безпідставно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

У січні 2025 року від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як працівники заводу «Арсенал» з 01 листопада 2007 року отримали можливість проживати в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі укладених з ГП «Побут-Сервіс-Арсенал» угод найму кімнати для тимчасового проживання.

Гуртожиток за адресою: АДРЕСА_5 , прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Києва в 2012 році від ДП «Екос» АТ «ХК «Київміськбуд» та передано до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Сім`я позивача отримала ордер № 437, виданий 07 липня 2014 року Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_4 і ОСОБА_8 на кімнату № 9 , загальною площею 19,2 кв. м.

Згідно із довідкою Печерської районної в м. Києві державної адміністрації № 489 від 25 лютого 2015 року ОСОБА_1 перебуває у загальній черзі на квартирному обліку з 10 квітня 2014 року у складі родини з двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 та його матір неодноразово зверталися до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, Печерської районної державної адміністрації, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» з заявами про надання їм кімнати АДРЕСА_1 , однак у задоволенні таких заяв відмовлено, оскільки вказана кімната була самовільно зайнята ОСОБА_2 - рідним братом покійної ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій був виданий ордер від 11 березня 2014 року № 274 на підставі рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 473/9961.

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» направило ОСОБА_2 припис-попередження щодо самовільного зайняття спірної кімнати.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

При цьому слід враховувати, що визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та мати на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 925/440/18.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання за ним права постійного користування кімнатою у гуртожитку АДРЕСА_1 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Заперечуючи проти позову, Печерська районна у м. Києві державна адміністрація 07 квітня 2016 року та 02 листопада 2017 року просила залучити до участі у справі як належного відповідача Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посилаючись на те, що саме до компетенції цього органу належить розподіл та передача в установленому порядку житлових приміщень, що звільнилися та перебувають у власності територіальної громади міста Києва (а. с. 142, 216, т. 1).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Частиною 5 цієї статті визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на житловий фонд. Районні та обласні ради здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад від імені територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 41 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад. Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами. Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом даного скликання.

Згідно з частиною 1 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 473/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», районним в місті Києві державним адміністраціям делеговано право видачі ордерів на житлові приміщення в гуртожитках мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

У додатку до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» наведено перелік гуртожитків міста Києва, що є об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Києва, які залишено у статусі «гуртожиток» та надано дозвіл на приватизацію їх житлових приміщень.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради від 11 вересня 2014 року № 1017 «Про деякі питання розподілу житлової площі в місті Києві» (далі - розпорядження № 1017) з метою ефективного розподілу та передачі житлової площі в місті Києві, Київська міська рада вирішила - районним в місті Києві державним адміністраціям передавати Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) житлові приміщення, що звільнилися і перебувають у власності територіальної громади міста Києва та розміщені на території відповідного району міста Києва за актами прийому-передачі.

Пунктом 2 розпорядження № 1017 визначено Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з урахуванням загальноміського автоматизованого банку даних «Квартоблік», пропозицій районних в місті Києві державних адміністрацій, підприємств, установ, організацій здійснювати від імені виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розподіл і передачу в установленому порядку житлових приміщень, зазначених у пункті 1 цього рішення, та житлових приміщень, придбаних Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) районним в місті Києві державним адміністраціям, підприємствам, установам, організаціям за актами прийому-передачі.

Згідно із пунктом 3 розпорядження № 1017 районним в місті Києві державним адміністраціям вказано постійно вживати заходів щодо виявлення та передачі Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) житлових приміщень, зазначених у пункті 1 цього рішення. Щомісяця до 5 числа інформувати про виявлені житлові приміщення, зазначені у пункті 1 цього рішення Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Не допускати надання житлових приміщень, зазначених у пункті 1 цього рішення, без їх надходження в установленому порядку від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з дня видання цього рішення.

У справі, яка переглядається, установлено, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_5 , є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1017 з 11 вересня 2014 року мало бути передано до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

При вирішенні спору в цій справі апеляційний суд підставно керувався тим, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , мало бути передано Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та саме вказаний орган здійснює розподіл і передачу в установленому порядку житлових приміщень, що звільнились, а тому дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про передачу спірного приміщення у користування мали бути заявлені саме до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Доводи касаційної скарги цих висновків апеляційного суду не спростовують.

Колегія суддів враховує, що 10 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 заявив клопотання про залучення до участі у справі Київської міської державної адміністрації як співвідповідача, яке не було вирішене судом першої інстанції, проте у свої заяві від 18 листопада 2019 року підтримав свій позов та просив суд його задовольнити.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить відповідних доводів щодо невирішення судом поданого ним клопотання, а навпаки зводиться до того, що саме Печерська районна у місті Києві державна адміністрація є належним відповідачем у справі.

Разом із тим відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених нормами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У справі, яка переглядається,18 листопада 2019 рокуПечерський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення.

Повний текст заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року опублікований у Єдиному державному реєстрі судових рішень 18 травня 2023 року.

26 квітня 2023 року Печерська районна в місті Києві державна адміністрація звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Текст ухвали Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року опублікований у Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 грудня 2023 року.

Доказів вручення відповідачу копії тексту судового рішення у паперовій формі матеріали справи не містять.

18 січня 2024 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація подала апеляційну скаргу на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року, а також просила поновити строк на його апеляційне оскарження.

В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження заочного рішення, заявник посилався на те, що повний текст заочного рішення до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації не надходив, 30 березня 2023 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» листом № 105-1480/1 направило до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації для опрацювання звернення ОСОБА_1 та копію заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року. До кабінету в системі «Електронний Суд» вказане судове рішення надійшло 18 травня 2023 року. 26 квітня 2023 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією подана заява про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року залишена без задоволення. Копію ухвали суду від 20 листопада 2023 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація отримала 21 грудня 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року поновлено Печерській районній в м. Києві державній адміністрації строк на апеляційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Суд апеляційної інстанції, поновлюючи Печерській районній в м. Києві державній адміністрації строк на апеляційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року, керувався тим, що Печерська районна в м. Києві державна адміністрація пропустила строк на апеляційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року з поважних причин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Апеляційний суд, установивши, що доказів вручення відповідачу копії тексту ухвали суду від 20 листопада 2023 року у паперовій формі матеріали справи не містять, правильно обрахувавши строк на апеляційне оскарження заочного рішення, а саме - з моменту завершення особливого порядку оскарження такого рішення до суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк на апеляційне оскарження заявником пропущений з поважних причин та наявність підстав для його поновлення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що Печерська районна в м. Києві державна адміністрація оскаржила заочне рішення від 18 листопада 2019 року лише у січні 2024 року, тобто зі спливом значного періоду часу, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки строк на апеляційне оскарження заочного рішення обраховується не з часу складання його повного тексту, а з моменту завершення особливого порядку оскарження такого рішення до суду, що його ухвалив.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Р. А. Лідовець

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара