№ 757/32876/23-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/32876/23-ц

провадження № 61-8161св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація,

третя особа- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2023 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 є батьками двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що з січня 2020 року діти постійно проживають разом з ним та перебувають на його утриманні, натомість ОСОБА_2 перестала проживати разом з ним та дітьми, а також виконувати свої батьківські обов`язки, тобто фактично самоусунулася від забезпечення та догляду за дітьми.

01 вересня 2020 року відбулося засідання комісії з питань захисту дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, на якому розглядалося питання участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами якого органом опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації було прийнято розпорядження від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини», яким визначено участь ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 .

Посилався на те, що неодноразово повідомляв відповідача про те, що ОСОБА_2 умисно та безпричинно не виконує зазначене розпорядження, що є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Зокрема, в заяві від 12 червня 2023 року повідомив Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію про невиконання 12 червня 2023 року ОСОБА_2 вищевказаного розпорядження, проте відповідач не вчинив жодних дій з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, не склав щодо ОСОБА_2 протоколи про адміністративне правопорушення та не направив їх до суду.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, щодо не складання протоколів про адміністративне правопорушення за частиною п`ятою статті 184 КУпАП відносно ОСОБА_2 на підставі його заяви від 12 червня 2023 року про невиконання ОСОБА_2 12 червня 2023 року розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини» та не сформування протоколів та інших матеріалів, що стосуються адміністративного правопорушення в окрему справу і не надіслання справи про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом не пізніше ніж через три робочі дні з дати складення протоколу до суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення;

- зобов`язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію скласти протоколи про адміністративне правопорушення за частиною п`ятою статті 184 КУпАП відносно ОСОБА_2 на підставі його заяви від 12 червня 2023 року про невиконання ОСОБА_2 12 червня 2023 року розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини», сформувати протоколи та інші матеріали, що стосуються адміністративного правопорушення в окрему справу і надіслати справу про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом до суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення з позовом у порядку адміністративного судочинства до відповідного окружного адміністративного суду, визначеного за його вибором - за зареєстрованим у встановленому законом порядку його місцем проживання (перебування, знаходження) або за місцезнаходженням відповідача.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання незаконною бездіяльності органу опіки та піклування щодо не складання протоколу про адміністративне правопорушення стосуються здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Тому цей спір не може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що дії органу опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, її працівників і посадових осіб щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, спрямовані на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливають, насамперед, на особисті немайнові права батьків дитини, оскільки в цій справі позивач не оскаржував зазначених дій органу опіки та піклування, а також не посилався на незаконність його рішень, зокрема розпорядження від 04 вересня 2020 року № 444, яким визначено участь ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , а обґрунтовував заявлені позовні вимоги виключно тим, що відповідач не вчинив жодних дій з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до районного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували фактичні обставини справи, неповно дослідили та надали правову оцінку наявним у справі доказам. Зазначає, що суди безпідставно закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, посилаючись на те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вважає, що справи про визнання незаконною бездіяльності органу опіки та піклування, який відповідно до статті 255 КУпАП зобов`язаний складати протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 184 КУпАП, мають бути предметом розгляду у судах загальної юрисдикції, оскільки вони виникають із правовідносин, що регулюються статтями 141 155 157 158 Сімейного кодексу України і є приватноправовими, спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів у сфері сімейних відносин.

Вказує, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснює щодо позивача владно-управлінських функцій, а є лише органом, який здійснює підготовку протоколу про адміністративне правопорушення та передачу його матеріалів до суду, що не пов`язано з публічно-правовою діяльністю, оскільки органи опіки та піклування не наділені повноваженнями притягати до відповідальності, натомість справи про адміністративні правопорушення вони зобов`язані передати для розгляду до суду загальної юрисдикції, а не адміністративного суду.

Зазначає, що суди не врахували, що позов стосується виключно сімейних правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, а також третьою особою ОСОБА_2 щодо ухилення останньої від виконання батьківських обов`язків, що, у свою чергу, є підставою для покладення на неї відповідальності, встановленої законом.

Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16-ц та постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 640/27480/20, які не були враховані судами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Старенький С. Є. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Також представником ОСОБА_2 - адвокатом Стареньким С. Є. заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 під час розгляду справи судом касаційної інстанції. Зокрема, у мотивувальній частині клопотання зазначено, що загальна сума попередніх (орієнтовних) судових витрат становить 5 000 грн (підготовка відзиву на касаційну скаргу), однак у прохальній частині заявник не вказує, яка сума судових витрат підлягає відшкодуванню.

Оскільки стягненню підлягають реальні витрати на професійну правничу допомогу а не попередні й орієнтовні судові витрати, клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Старенького С. Є. під час ухвалення судового рішення не вирішується. Заявник не позбавлений права в порядку, передбаченому ЦПК України, звернутися до Верховного Суду з відповідним клопотанням про стягнення судових витрат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статті 124 125 Конституції України визначають, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18), постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 369/172/19-ц (провадження № 61-5630св20), від 09 лютого 2021 року у справі № 320/5188/19-ц (провадження № 61-4500св20), від 08 квітня 2021 року у справі № 461/91/19-ц (провадження № 61-15679св20) зроблено правовий висновок про те, що критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно, як суб`єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому необхідно враховувати, що у силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві, разом з тим установлення обставин справи, з`ясування характеру спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, - є обов`язком суду.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункти 1, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною другою статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Пунктом 9 частини п`ятої статті 160 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень в позовній заяві зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Згідно із частиною першою статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів опіки та піклування (частини п`ята, шоста статті 184, стаття 188-50).

За змістом статті 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема частиною п`ятою статті 184 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

В пункті 1 Інструкції з оформлення посадовими особами органів опіки та піклування матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 06 серпня 2019 року № 1201, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 серпня 2019 року за № 976/33947 (далі - Інструкція № 1201), вказано, що ця Інструкція визначає процедуру складання уповноваженими посадовими особами районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - орган опіки та піклування) протоколів про адміністративні правопорушення відповідно до частин п`ятої, шостої статті 184, статті 188-50 КУпАП (далі - протокол), оформлення інших матеріалів про адміністративні правопорушення та надсилання протоколів і матеріалів до районних, районних у місті, міських, міськрайонних судів.

Відповідно до пункту 2 Інструкції № 1201 протоколи складають посадові особи із числа працівників служби у справах дітей і посадові особи органу опіки та піклування, яким згідно з рішенням відповідного органу опіки та піклування надано повноваження на їх складання (далі - уповноважена посадова особа).

Уповноважена посадова особа складає протокол у разі невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у тому числі вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення (абзац перший пункту 3 Інструкції № 1201).

Пунктами 12, 13 Інструкції № 1201 передбачено, що протокол та інші матеріали, що стосуються адміністративного правопорушення, уповноважена посадова особа формує в окрему справу. Справа про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом не пізніше ніж через три робочі дні з дати складення протоколу надсилається до відповідного суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення. У супровідному листі висловлюється клопотання про направлення до відповідного органу опіки та піклування копії судового рішення за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною п`ятою статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тому мають публічно-правовий характер та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що підготовка органом опіки та піклування протоколу про адміністративне правопорушення та передача його матеріалів до суду не є публічно-правовою діяльністю, є необґрунтованими та суперечать вищенаведеним положенням частини першої статті 255 КУпАП, а також Інструкції № 1201, якими визначено, що повноваженнями на складання протоколів про адміністративні правопорушення відповідно до частини п`ятої статті 184 КУпАП наділені саме уповноважені посадові особи, яким згідно з рішенням відповідного органу опіки та піклування надано такі повноваження.

При цьому аргументи заявника про те, що дії органу опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, її працівників і посадових осіб, щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, спрямовані на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливають, насамперед, на особисті немайнові права батьків дитини, не заслуговують на увагу, оскільки в цій справі позивач не оскаржував зазначених дій органу опіки та піклування, а також не посилався на незаконність його рішень, зокрема розпорядження від 04 вересня 2020 року № 444, яким визначено участь ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , а обґрунтовував заявлені позовні вимоги тим, що відповідач не вчинив жодних дій з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права щодо визначення судової юрисдикції цієї справи.

Посилання касаційної скарги на висновки, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16-ц та постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 640/27480/20є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать, а навпаки узгоджуються з висновками, викладеними у зазначених постановах.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій не порушено норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник