П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2023 року
м. Київ
справа №757/3303/15-к
провадження №51-8362км18[1]
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Києва, яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 ,
кримінальне провадження щодо якої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року ОСОБА_7 визнано винуватою та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку 1 рік та покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року вирок суду першої інстанції скасовано.
Призначено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку 1 рік та покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
В решті вирок залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 лютого 2016 року вирок апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року вирок місцевого суду скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватою та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку 1 рік та покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася в тому, що вона 25 жовтня 2014 року приблизно о 12:40, рухаючись автомобілем БМВ-Х3 д. н. з. НОМЕР_1 та наближаючись до будинку №2 по вул. Драгомирова в м. Києві, своєчасно не зреагувала на зміну дорожньої обстановки при виникненні небезпеки для руху, якою був пішохід ОСОБА_8 , не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого нею автомобіля, в результаті чого скоїла наїзд на потерпілого, внаслідок чого останньому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала та заперечень на неї
У касаційній скарзі прокурор стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор вказує, що огляд місця події було проведено після повідомлення від чергового по УДАІ ГУ МВС України в м. Києві про дорожньо-транспортну пригоду, а не отримання відомостей про вчинення кримінального правопорушення, як вказує суд апеляційної інстанції. Наголошує, що спершу матеріали були зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, після чого відомості було внесено до ЄРДР на підставі ч. 1 ст. 214 КПК, на що не звернув увагу апеляційний суд. Стверджує, що досудове розслідування здійснювалося уповноваженим слідчим та за місцем вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що позначення на схемі місця зіткнення та розмірів чорнилом іншого кольору не свідчить про отримання доказу з порушенням вимог закону, оскільки лише зі слів ОСОБА_7 могло бути встановлено місце ДТП. Акцентує, що експерт ОСОБА_9 мав кваліфікацію та повноваження на проведення судової автотехнічної експертизи, а тому визнання цього доказу недопустимим є необґрунтованим. Зазначає, що висновок апеляційного суду про істотне порушення права на захист ОСОБА_7 під час призначення та проведення експертизи є хибним, а визнання висновків експертів недопустимими не ґрунтується на нормах процесуального закону. За твердженнями прокурора висновок апеляційного суду про недослідження належним чином місцевим судом причиново-наслідкового зв`язку між діями кожного з учасників ДТП не відповідає матеріалам кримінального провадження. Стверджує про порушення судом апеляційної інстанції засади безпосередності дослідження доказів та про те, що ухвала цього суду не відповідає положенням ст. 419 КПК.
Захисник ОСОБА_6 надіслав до Суду заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких просить залишити без зміни оскаржувану ухвалу апеляційного суду, вважає її законною та обґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити;
- захисник заперечив вимоги касаційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.
До суду надійшло клопотання ОСОБА_7 , в якому вона просить здійснювати касаційний розгляд кримінального провадження за її відсутністю у зв`язку з тим, що вона перебуває за межами України та не може прибути у судове засідання.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули, причин своєї неявки Суду не повідомили.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Наведені у касаційній скарзі прокурора аргументи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.
Перш за все колегія суддів звертає увагу на зроблені апеляційним судом висновки, які стосуються внесення у цьому кримінальному провадженні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що внесення відомостей до ЄРДР відбулося 01 листопада 2014 року, тобто через 6 днів після проведення огляду місця події, а не негайно після його завершення.
Дійсно, правилами ч. 1 ст. 214 КПК для слідчого, дізнавача, прокурора передбачено імперативний обов?язок невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Водночас процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов?язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки. Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися.
Натомість закінчення строку виконання обов?язку не спричиняє його припинення. Обов?язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов?язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження (наприклад, постанови ККС ВС від 08 квітня 2020 року у справі №263/15845/2019, від 27 жовтня 2021 року у справі №712/2374/18).
Проте апеляційний суд всупереч наведеним положенням дійшов хибного висновку про внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення, яке в подальшому з урахуванням висновку судової медичної експертизи отримало правову оцінку за ч. 2 ст. 286 КК, до ЄРДР з істотними порушеннями ст. 214 КПК.
Адже матеріали дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 25 жовтня 2014 року, цієї ж дати надійшли до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, після чого на підставі рапортів від 25 та 30 жовтня 2014 року відомості про кримінальне правопорушення було внесено до ЄРДР 01 листопада 2014 року.
Суди встановили, що потерпілий звернувся із заявою про направлення його на проходження судово-медичного обстеження для визначення ступеня тілесних ушкоджень лише 30 жовтня 2014 року (а. с. 66, Т. 1).
Сукупність наведеної інформації свідчить про те, що органом досудового розслідування хоча й було допущено порушення правил КПК під час внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення, однак це порушення не є істотним.
На переконання колегії суддів, доводи прокурора про необґрунтованість позиції суду апеляційної інстанції, за якою у цьому кримінальному провадженні було допущено порушення правил підслідності є слушними.
За загальним правилом ч. 1 ст. 218 КПК (у редакції станом на 25 жовтня 2014 року) досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Так, апеляційним судом було встановлено, що огляд місця події 25 жовтня 2014 року було проведено старшим слідчим СВ Оболонського РУ ГУ МВС м. Києва ОСОБА_10 , хоча відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесено слідчим Печерського РУ ОСОБА_11 .
Проте КПК не передбачає вимоги дотримання правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР. Стаття 214 КПК не містить вимоги про дотримання при внесенні відомостей до ЄРДР правил підслідності і вказівки на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне органу (постанова об?єднаної палати ККС ВС від 24 травня 2021 року у справі №640/5023/19).
Відтак колегія суддів вважає таким, що суперечить не лише нормам КПК, але й актуальній судовій практиці суду касаційної інстанції висновок суду апеляційної інстанції про те, що слідчий, який діяв в межах повноважень, визначених ч. 3 ст. 214 КПК та здійснював огляд місця події без внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та слідчий, що повинен негайно внести такі відомості до ЄРДР повинна бути одна і та сама особа, а саме - слідчий СВ Оболонського РУ ГУ МВС ОСОБА_10 .
Водночас мотиви визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 25 жовтня 2014 року з підстав зазначення на схемі місця зіткнення транспортного засобу з пішоходом іншою ручкою Суд вважає вмотивованими.
Так, на обґрунтування вини ОСОБА_7 сторона обвинувачення поклала, зокрема, схему пригоди, складену за дорученням слідчого інспектором ВДАІ ОСОБА_12 .
В оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що саме місце зіткнення та цифра 2,9 м зазначені на схемі ручкою іншого кольору, а також цифра 2,9 метрів відсутня у поясненнях свідків, потерпілого та обвинуваченої. Однак означена інформація щодо відстані (2,9 метрів) була тими вихідними даними, які дозволили експерту прийти до висновку, що ОСОБА_7 мала час загальмувати або іншим чином уникнути зіткнення.
Оскільки ця обставина є критично важливою для визначення можливості в обвинуваченої уникнути наїзду, а отже, і для встановлення її винуватості за ст. 286 КК, то місце наїзду на пішохода мало бути встановлене поза розумним сумнівом на підставі допустимих доказів.
Відтак колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про недопустимість схеми ДТП як складової частини протоколу огляду місця події, оскільки вона отримана з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
У зв?язку з тим, що результати огляду місця події є недопустимим доказом, то це свідчить і про недопустимість висновку автотехнічної експертизи від 15 грудня 2014 року №617а, оскільки саме цей огляд місця події був основою проведення цієї експертизи.
Оскільки огляд місця події та висновок автотехнічної експертизи є базовими доказами у цьому провадженні, а вони визнані судом апеляційної інстанції недопустимими, з чим погодився і Верховний Суд, то колегія суддів вважає, що у цьому провадженні судом апеляційної інстанції правильно закрито кримінальне провадження на підставі п.3 ч. 1 ст. 284 КПК.
В силу встановлення наведених доказів недопустимими інші доводи касаційної скарги прокурора не підлягають правовій оцінці з боку касаційного суду, оскільки не матимуть впливу на висновки щодо законності оскаржуваної ухвали.
За результатами касаційної перевірки колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги прокурора. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст.419 КПК.
Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] У вказаному рішенні суддею-доповідачем ОСОБА_1 висловлено окрему думку