Постанова
Іменем України
20 червня 2023 року
м. Київ
справа № 757/33618/18-ц
провадження № 61-11731св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Офіс Генерального прокурора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року в складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Суханової Є. М., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області ведеться досудове розслідування у кримінальному провадженні ЄРДР № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 364, частиною першою статті 191, частиною другою статті 298, частиною першою статті 384, частиною першою статті 255, частиною другою статті 256 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Нагляд за дотриманням законності у цьому провадженні здійснюють процесуальні керівники місцевої прокуратури № 2 міста Львова, прокуратури Львівської області, Офісу Генерального прокурора.
ОСОБА_1 зауважує, що у вказаному об`єднаному кримінальному провадженні його визнано потерпілим, та він вважає, що його права порушено незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю посадових, службових осіб органу державної влади в особі органів прокуратури, зокрема: прокуратура Львівської області не відреагувала на його скарги, не проведено слідчих дій та, у розумні строки, не внесено заяв до ЄРДР, приховано та неправильно кваліфіковано злочин, не проведено службового розслідування, відмовлено у особистому прийомі; Офісом Генерального прокурора не надано відповідей на його скарги, порушено порядок їх розгляду та відмовлено у розгляді скарг по суті.
Також позивач зазначає, що надсилав відповідну скаргу до Верховної Ради України, яку скеровано Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, якою, всупереч законодавству, не проведено перевірку та не прийнято відповідного рішення, а перенаправлено подану ним скаргу до органу, на дії якого подано скаргу - прокуратурі Львівської області.
Позивач посилався на те, що не отримавши відповідного захисту від держави, він змушений був захищати свої права в суді, внаслідок чого з вини прокуратури витратив час на оскарження протиправних дій та бездіяльності, хвилювався, переживав та вислуховував приниження з боку працівників прокуратури, від нервового стресу у нього погіршився стан здоров`я, порушився режим сну, що негативно вплинуло на звичайний ритм його життя.
Враховуючи наведене, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби за рахунок Державного бюджету України на його користь 800 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) і шкодою, завданою невиконанням судових рішень, про які заявляє позивач. Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про спричинення йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) та розміру такої шкоди.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
24 листопада 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 757/33629/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
Вказує, що справа має для нього значний суспільний інтерес і особливе значення, оскільки стосується протиправної дії та бездіяльності Офісу Генерального прокурора, як вищої інстанції прокуратури до якої можна звернутися на дії прокурора нижчого рівня відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Намагання позивача оскаржити протиправні дії прокурора нижчого рівня до Офісу Генерального прокурора виявилися безрезультатними, а витрачений час і надмірна тривалість такого оскарження завдали моральної шкоди, яка заявлена.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що слідчим відділом Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області за заявами ОСОБА_1 розпочаті досудові розслідування у кримінальних провадженнях: № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року, № 120151400900004225 від 04 грудня 2015 року, № 42016140090000013 від 05 лютого 2016 року, № 42015140030000043 від 26 серпня 2015 року за фактом вчинення службовими особами Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд», ТзОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» та ДП «Укрконверс» кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 364, частиною першою статті 191, частиною першою та другою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 255, частиною першою статті 384, частиною другою статті 256, частиною другою статті 366 КК України.
22 липня 2016 року вказані кримінальні провадження об`єднані в одне за № 12013150090001476.
Предметом розгляду слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області в указаному кримінальному провадженні були заяви ОСОБА_1 про вчинення:
службовими особами Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд, ТзОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія», Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 364 КК України;
службовими особами Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд та ТзОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 194 КК України;
директором ДП «Укрконверс» Коробкіним В. С., директором ДП «Захід-Інтелект» Прокопчуком Д. О., директором ДП «Західконверс» Чупахіним І. Р. та власником ТзОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 255 КК України;
директором ДП «Укрконверс» Коробкіним В. С. кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду зі скаргами на бездіяльність керівника та прокурорів Львівської місцевої прокуратури № 2 щодо додержання законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150090001476.
Так, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року у справі № 466/10847/16-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 Янчишина С. В. щодо невиконання ухвал слідчих суддів у межах кримінального провадження № 12013150090001476 задоволено частково. Керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 Янчишина С. В. зобов`язано у 30-денний термін забезпечити виконання таких ухвал слідчих суддів: № 466/9277/15-к від 26 січня 2015 року, № 466/2044/16-к від 01 березня 2016 року, № 466/2045/16-к від 01 березня 2016 року, № 466/2047/16-к від 30 березня 2017 року, № 466/2043/16-к від 30 березня 2016 року, № 466/3216/16-к від 12 травня 2016 року (том 1, а. с. 152).
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року у справі № 466/2120/17 скаргу ОСОБА_1 на постанову прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Кравчика Р. Р. про відмову в задоволенні клопотання від 06 березня 2017 року задоволено частково. Постанову прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Кравчика Р. Р. про відмову в задоволенні клопотання від 09 березня 2017 року скасовано. Зобов`язано керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 Янчишина С. В. виконати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2017 року № 466/10847/16-к (том 1, а. с. 153-154).
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року у справі № 466/3625/17 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність слідчого Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Кучерепи В. Є. та прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Пацюркевича О. В. Постанову прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Пацюркевича О. В. від 18 липня 2017 року в частині відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 22 травня 2017 року скасовано. Постанову слідчого Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Кучерепи В. Є. про відмову у задоволенні клопотання від 25 липня 2017 року скасовано. Зобов`язано слідчого Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Кучерепу В. Є. провести слідчі дії, які вказані у клопотаннях ОСОБА_1 від 22 травня та 24 липня 2017 року (том 1, а. с. 155-156).
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2018 року в справі № 466/651/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову слідчого СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Писько М. П. від 22 грудня 2017 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 364, частиною першою статті 191, частиною другою статті 298, частиною першою статті 384, частиною першою статті 255, частиною другою статті 256 КК України (том 1, а. с. 158-159).
Крім того, ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2018 року (справи № № 466/2696/18, 466/2697/18, 466/2698/18, 466/2700/18) та від 23 квітня 2018 року (справи № № 466/2766/18, 466/2767/18) скарги ОСОБА_1 на постанови слідчого СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області Писко М. М. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150090001476 про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 01, 02 та 05 березня 2018 року, задоволені. Відповідні постанови слідчого скасовані (том 1, а. с. 160-165).
Також встановлено, що позивач неодноразово звертався із заявами та скаргами до правоохоронних органів, зокрема Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України), безпосередньо до Генерального прокурора України, прокуратури Львівської області, а також до Верховної Ради України щодо проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 364, частинами першою, п`ятою статті 191, частинами першою, другою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 255, частиною першою статті 384, частиною другою статті 256, частиною другою статті 366 КК України.
У відповідь на скаргу ОСОБА_1 , 28 березня 2018 року Верховна Рада України матеріали скарги на діяльність Львівського територіального управління НАБУ перенаправила керівнику Спеціалізованої антикорупційною прокуратури для перевірки доводів скаржника та вжиття заходів реагування, передбачених чинним законодавством.
У подальшому Спеціалізована антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України матеріали звернення перенаправила до НАБУ та прокуратури Львівської області для перевірки та прийняття рішення у встановленому законом порядку, про що листом від 10 квітня 2018 року повідомила ОСОБА_1 .
Прокуратурою Львівської області розглянуто вказане звернення та листом від 20 квітня 2018 року повідомлено ОСОБА_1 про його розгляд (том 1, а. с. 145-146).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він неодноразово звертався із заявами та скаргами до правоохоронних органів на бездіяльність слідчого, прокурора, на не проведення слідчих дій, невиконання судових рішень, однак відповідні процесуальні рішення за ними не приймались.
На думку позивача, внаслідок неправомірних дій та бездіяльності Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) він зазнав моральних страждань, у зв`язку з чим вимушений звернутися до суду за відшкодуванням моральної шкоди у зв`язку із спричиненням йому душевних та фізичних страждань, які просить стягнути з Державного бюджету України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167 1174 ЦК України.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора.
За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 638/8493/19 (провадження № 61-13452св20), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 17 квітня 2023 року у справі № 751/3968/22 (провадження № 61-3209св23).
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора) йому моральної шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.
При цьому, судами правильно зазначено, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку поданим сторонами доказам, зроблено правильні та об`єктивні висновки про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю порушення відповідачем права, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 757/33629/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У справі № 201/7621/17 (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, провадження № 61-13725св19) позивач, посилаючись на положення статей 8 1177 ЦК України, просив стягнути з держави на свою користь завдану йому бездіяльністю органів досудового розслідування майнову шкоду у розмірі 302 175 грн. Натомість, у справі, яка переглядається позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, посилаючись на положення статей 1173 1174 ЦК України.
У справі № 750/6330/17 (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, адміністративне провадження № К/990/37372/18) предметом позовних вимог є визнання протиправною бездіяльності Чернігівської міської ради щодо не розгляду на пленарних засіданнях міської ради заяв позивача про відведення земельних ділянок у власність та відшкодування у зв`язку з цим завданої йому моральної шкоди.
У справі № 818/607/17 (постанова Верховного Суду від 24 березня 2020 року, адміністративне провадження № К/9901/17533/18) предметом спору є визнання протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо не поновлення виконавчого провадження та відшкодування у зв`язку з цим завданої позивачу моральної шкоди.
У справі № 638/6944/16 (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року, провадження № 61-6964св20) спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав неправомірних дій посадової особи прокуратури Харківської області щодо закриття кримінального провадження та відмови у визнанні позивача потерпілим. Погоджуючись з висновками судів про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166 1174 1176 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області, Верховний Суд виходив з того, що прийнятими рішеннями працівників прокуратури та їхньою тривалою бездіяльністю, неодноразовим закриттям кримінальних проваджень позивачу завдано моральну шкоду. Натомість у справі, яка переглядається, позивач не довів якими рішеннями та бездіяльністю саме Генеральної прокуратури України, який зазначений відповідачем в справі, позивачу завдано моральну шкоду.
У постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 757/33629/19 (провадження № 61-18237св20) Верховний Суд погоджуючись з висновками судів про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди, виходив із того, що тривалим розслідуванням обставин смерті сина позивача їй завдана моральна шкода, розмір якої визначено виходячи з конкретних установлених обставин цієї справи, враховуючи характер та обсяг страждань, а також немайнових втрат (їх тривалість), яких зазнала позивач у зв`язку з порушенням її прав, враховуючи вимоги розумності, справедливості і співмірності.
У справі № 610/3221/19 (постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року, провадження № 61-9875св20) предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом (стаття 1176 ЦК України). Натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є відшкодування моральної шкоди на підставі положень статей 1173 1174 ЦК України.
У справі № 641/8857/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року, провадження № 14-514цс19) предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством та судом (стаття 1176 ЦК України). Натомість, у справі, яка переглядається предметом спору є відшкодування моральної шкоди на підставі положень статей 1173 1174 ЦК України.
Тобто висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі та сформульовані висновки у справах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, стосуються різних фактичних обставин та регулюються різними нормами права, а тому не є подібними.
Що стосується доводів заявника про неврахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), то колегія суддів вважає, що судові рішення, ухвалені в справі, яка переглядається не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій постанові.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходила з того, що суди дійшли правильного висновку про недоведеність, необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, зокрема: недоведеність позивачем незаконності дій/бездіяльності посадових осіб всіх відповідачів, крім Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області; недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди саме посадовими особами відповідачів; відсутність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб відповідачів та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду доходить висновків, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Наведене вище свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська