Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 757/33629/19
провадження № 61-18237св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів:Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, з урахуванням його зміни, до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України
в Київській області (далі - ГУ МВС України в Київській області), в якому просила стягнути з Держави Україна на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина, 6 000 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2014 року триває досудове розслідування за фактом вбивства ОСОБА_2 . Слідством встановлено, що
22 жовтня 2014 року вбивство скоїли особи зі складу спецбатальйону МВС України «Азов», але станом на момент звернення до суду нікому не оголошено про підозру.
В результаті протиправного позбавлення життя представниками держави позивач втратила єдиного сина, з яким вони жили вдвох однією сім`єю. Це спричинило їй глибокі страждання і продовжує їх спричиняти. Біль позивача посилювалась ще тим, що вже протягом п`яти років відсутнє ефективне розслідування вбивства її сина. Винні досі не покарані. З самого початку розслідування всі данні вказували на вбивство ОСОБА_2 представниками спецбатальйону МВС «Азов», але досі орган розслідування не вчиняє заходів, спрямованих на реальне встановлення винуватих.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Держави Україна на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі
250 000 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що смерть єдиного сина ОСОБА_1 є не відновлювальною втратою та спричинила їй значну моральну шкоду, право на відшкодування якої вона має відповідно до закону. Невиправдане довготривале досудове розслідування є перешкодою на шляху реалізації потерпілою правового механізму, встановленого національним законодавством, щодо отримання належного відшкодування моральної шкоди, спричинення якої
є очевидним. Суд врахував, що будь-якого іншого засобу, окрім звернення потерпілої до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, як то
в межах кримінального провадження, чи в порядку цивільного судочинства,
в національному законодавстві не існує. Реалізації такого способу захисту порушеного права ОСОБА_1 перешкоджає незавершене досудове розслідування. Вказані факти є беззаперечним доказом порушення Державою Україна вимог статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, внаслідок чого ОСОБА_1 має право на отримання компенсації, яка
з урахуванням тривалості досудового розслідування та, виходячи із фактичних обставин втрати позивачем єдиної дитини, достатньо справедливої сатисфакцією за таке порушення в розмірі 250 000 грн. Одночасно суд роз`яснив ОСОБА_1 , що вона не позбавлена права звернутись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, після усунення обставин, наведених в рішенні суду.
Належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Таким органом у цій справі
є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства
є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету).
Апеляційний суд керувався тим, що підстави для стягнення з держави моральної шкоди підставі статей 1167 1168 ЦК України недоведені. ОСОБА_1 вказала, що моральну шкоду їй було завдано внаслідок вбивства її єдиного сина - ОСОБА_2 , скоєного військовослужбовцями спецбатальйону МВС України «Азов».
В той же час, вирок або обвинувальний акт, у якому встановлено винні дії конкретних осіб у вчиненні злочину, відсутні.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув її у зв`язку з доведеністю неефективного розслідування, апеляційний суд визнав помилковим, оскільки у позовній заяві
в обґрунтування моральної шкоди ОСОБА_1 вказувала, що її біль посилюється тим, що протягом п`яти років відсутнє ефективне розслідування вбивства її сина, що з самого початку розслідування всі дані вказували на вбивство ОСОБА_2 представниками МВС, але орган розслідування не вчиняв заходів, спрямованих на реальне встановлення винуватих. На її чисельні звернення про необхідність проводити розслідування більш ефективно, вона отримувала відписки, що слідство триває і про результати її буде повідомлено пізніше.
Апеляційний суд погодився, що встановлені судом першої інстанції факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі про позбавлення життя людини. Розслідування тривало з 23 жовтня 2014 року
і не закінчено на день ухвалення рішення у справі, тобто триває понад 5 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення вийшов за межі позовних вимог. В позові ставилось питання про стягнення за рахунок Державного бюджету України моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 позбавленням життя її сина - ОСОБА_2 представниками полку патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУ МВС України в Київській області. Позивач не ставила питання перед судом про визнання неефективним досудового розслідування смерті її сина. Замість того, щоб досліджувати та оцінювати надані позивачем докази з точки зору доведеності взаємозв`язку між діями представників держави та смертю ОСОБА_2 , суд на свій розсуд вирішив досліджувати питання здійснення ефективного розслідування його смерті. Право на компенсацію за незаконне спричинення смерті і право на компенсацію за відсутність ефективного розслідування - це різні права і різні правовідносини. І виключним правом позивача є вирішення того, за захистом якого права звертатись до суду. Посилання судів на постанову Верховного Суду у справі № 916/1423/17 є неправильним, оскільки в цій справі позивачі з самого початку ставили питання про стягнення шкоди за відсутності ефективного розслідування. У справі, що переглядається, позивач доводила і просила визнати відповідальним державний орган за вбивство її сина. Тому правовідносини у цих двох справах є різними.
Відповідальність за протиправну бездіяльність органів державної влади, їх посадових та (або) службових осіб несе держава Україна. Ні цивільне законодавство, ні Конституція України не ставлять у залежність застосування статті 56 Конституції України, статей 1173 1174 ЦК України від наявності чи відсутності судового рішення про винуватість у заподіянні шкоди конкретних осіб. У суду в рамках цивільної юрисдикції наявні повноваження для встановлення неправомірності дій державних органів, спричиненої шкоди
і причинно-наслідкового зв`язку. Відповідно до висновку Великої палати Верховного суду у рішенні у справі № 236/893/17 від 22 квітня 2019 року при стягненні моральної шкоди за необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності не є необхідним визнавання дії суб`єкта, з якого стягується така шкода, незаконними, оскільки їх незаконність є очевидною. Суду першої інстанції ОСОБА_1 надано докази того, що саме діями представників органу державної влади її сину незаконно заподіяно смерть.
Визначена судом сума в 250 000 грн є неадекватною тим моральним стражданням, які спричинені вбивством представниками держави єдиного сина позивачки. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди має визначатись судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до постанов Верховного Суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у схожих категоріях справ суми компенсацій за спричинену смерть є вищою за 250 000 грн (справи:
№ 583/1229/15-ц, № 428/1051/16, № 577/3791/18).
У лютому 2021 року ГУ МВС України в Київській області подало до суду відзив,
у якому просило судові рішення скасувати та в задоволенні позову відмовити.
Відзив мотивовано тим, що позивач не надала суду жодних доказів, які
б підтверджували або заперечували факт заподіяння шкоди позивачеві протиправними діями саме правоохоронних органів. На день подання до суду відзиву кримінальне провадження № 12014050790002999 прокуратурою Донецької області не передано до суду та розслідування триває. Вина у вчиненні злочину має доводитись лише в рамках кримінального процесу. Позивач не надала жодних доказів, як б підтверджували або заперечували факт заподіяння шкоди позивачеві протиправними діями саме правоохоронних органів; не навела міркувань, з яких вона виходила, визнаючи розмір завданої моральної шкоди; не обґрунтувала існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на її думку, діянням; не надала жодного документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю правоохоронних органів.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду,
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Маріуполь Донецької області; батько - ОСОБА_3 ; мати - ОСОБА_1
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 20 років.
Відповідно до витягу з кримінального провадження № 12014050790002999 від 23 жовтня 2014 року 23 жовтня 2014 року о 04-50 год. до чергової частини Орджонікідзевського РВ ММУ надійшло повідомлення про те, що на території ЗОШ № 62, розташованої по вул. Волгоградська в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя, знаходиться труп. У ході огляду трупа, встановленого як
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився в автомобілі ГАЗЕЛЬ білого кольору (держномер відсутній) на території вказаної школи, були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: сквозного вогнепального поранення грудної клітини зліва.
Згідно листа прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя Прокуратури Донецької області від 23 жовтня 2014 року № 67-2623вих14 в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12014050790002999 від
23 жовтня 2014 року за статтею 115 частина перша КК України прокуратурою району встановлено, що відповідно до показів свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , протоколу проведення огляду місця події від 23 жовтня
2014 року в автомобілі Газель з впізнавальними позначками спеціального підрозділу МВС України «Азов», без державних номерних знаків, який знаходився на території ЗОШ № 62, в якій дислокується спеціальний підрозділ МВС України «Азов», був виявлений труп ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою прокурора прокуратури Орджонікідзевського району м. Маріуполя Чумбаш О.В. від 23 жовтня 2014 року визначено підслідність по кримінальному провадженню № 12014050790002999 за прокуратурою Донецької області.
Відповідно до листа прокуратури Донецької області від 29 листопада 2018 року № 15/1-17/1/2-287-15 на скаргу ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року щодо надання вказівок слідчому про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12014050790002999 від 23 жовтня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 115, частиною другою статті 146 КК України, таз інших питань прокурором, який здійснює нагляд у порядку статті 36 КПК України, надано ґрунтовні письмові вказівки щодо проведення конкретних слідчих дій, виконання яких на теперішній час триває.
Кримінальне провадження № 12014050790002999 триває з 23 жовтня 2014 року і не закінчено на день ухвалення рішення у справі, тобто триває понад 5 років.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі
№ 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що «суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких
є відповідні правовідносини. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору».
Отже, самостійне здійснення судом правильної правової кваліфікації спірних правовідносини та застосування при прийнятті рішення саме таких норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких
є відповідні правовідносини, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог про компенсацію моральної шкоди ОСОБА_1 , зокрема вказувала, що її біль посилюється тим, що протягом п`яти років відсутнє ефективне розслідування вбивства її сина, що з самого початку розслідування всі дані вказували на вбивство ОСОБА_2 представниками спецбатальйону МВС «Азов», але орган розслідування не вчиняв заходів, спрямованих на реальне встановлення винуватих. На її чисельні звернення про необхідність проводити розслідування більш ефективно, вона отримувала відписки, що слідство триває і про результати її буде повідомлено пізніше.
Тому у колегії судді відсутні підстави вважати, що суди у цій справі вийшли за межі позовних вимог.
Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Аналіз положень статей 11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20) зазначено, що: «за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкодицими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України). Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою».
У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20) зазначено, що ««згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись
у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis
$ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття
13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. […] Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо».
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, абзацу другого частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому при визначені розміру компенсації моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Встановивши, що тривалим розслідуванням обставин смерті сина ОСОБА_1 їй завдана моральна шкода, суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для її компенсації в цій частині, визначивши розмір моральної шкоди виходячи з конкретних установлених обставин цієї справи, враховуючи характер та обсяг страждань, а також немайнових втрат (їх тривалість), яких зазнала позивач у зв`язку з порушенням її прав, враховуючи вимоги розумності, справедливості і співмірності.
У частині першій статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до статті 1207 ЦК України, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, встановлюються законом.
ЄСПЛ вказав, що отримання відшкодування на підставі приписів статті 1177 та статті 1207 ЦК України можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності у справах Petlyovanyy v. Ukraine, від
30 вересня 2014 року, № 54904/08, від 16 грудня 2014 року у справі Zolotyuk
v. Ukraine, № 3958/13).
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що вирок або обвинувальний акт, у якому встановлено винні дії конкретних осіб у вчиненні злочину - вбивства ОСОБА_2 , відсутні, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014050790002999 триває і не закінчено на день ухвалення рішення у справі, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої смертю сина позивача.
При цьому суди правильно виходили із того, що отримання позивачем відшкодування із держави Україна на підставі статей 1177 1207 ЦК України можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, які на час вирішення спору у цій справі відсутні.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,
а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня
2021 року по справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20), Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20), не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук