Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 757/34314/18-ц
провадження № 61-7121св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Пікуль А. А., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, стягнення коштів, вкладу, процентів та штрафних санкцій.
Позов мотивовано тим, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» на підставі депозитного договору від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099.
На виконання зазначеного договору 02 червня 2010 року на рахунок № НОМЕР_1 позивачем були внесені грошові кошти у розмірі 1 107 000,00 грн, а 04 червня 2010 року - 288 000,00 грн, після чого загальна сума вкладу склала 1 395 000,00 грн.
Разом із цим ОСОБА_1 зазначала, що в АТ КБ «ПриватБанк» мала ще один картковий рахунок (у доларах США) № НОМЕР_2 , на якому, станом на 31 грудня 2016 року, обліковувалося 24 158,93 доларів США.
Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було безпідставно заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.
ОСОБА_1 зазначала, що з метою отримання належних їй коштів та нарахованих по них відсотків вона неодноразово зверталась до банку із вимогами поновити їй доступ до рахунків, проте ці вимоги банком виконані не були.
Також зазначала, що 06 липня 2018 року публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») було отримано її заяву щодо розірвання договору від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099, а також видачу коштів та нарахованих відсотків.
10 липня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було отримано заяву ОСОБА_1 про видачу коштів з валютного рахунку № НОМЕР_2 .
Зазначені заяви відповідачем не були задоволені.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з відповідача: 1 395 000,00 грн - суму вкладу; 1 250 151,55 грн - відсотків, нарахованих за період з 03 червня 2010 року по 03 березня 2014 року; 1 094 520,82 грн - не нарахованих відсотків за період з 03 березня 2014 року по 10 липня 2018 року; 87,52 грн - не нарахованих відсотків за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 26 256,57 грн - 3 % річних за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 25 691 549.18 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 232 981,59 грн - інфляційних втрат за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року та 24 158,93 доларів США за рахунком № НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : 1 395 000,00 грн - сума вкладу; 1 250 151,55 грн - відсотків за період з 03 червня 2010 року по 03 березня 2014 року; 1 094 520,82 грн - відсотків за період з 03 березня 2014 року по 10 липня 2018 року; 87,52 грн - відсотків за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 26 256,57 грн - 3 % річних за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 2 500 000,00 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 232 981,59 грн - інфляційних втрат за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року та 24 158,93 доларів США за рахунком № НОМЕР_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог щодо стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 1 395 000,00 грн - суми вкладу; 1 250 151,55 грн - відсотків за період з 03 червня 2010 року по 03 березня 2014 року; 1 094 520,82 грн - відсотків за період з 03 березня 2014 року по 10 липня 2018 року; 87,52 грн - відсотків за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 26 256,57 грн - 3 % річних за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року; 2 500 000,00 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11.07.2018 року по 24.02.2019 року; 232 981,59 грн - інфляційних втрат за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року та 24 158,93 доларів США за рахунком № НОМЕР_2 .
При цьому суд першої інстанції вважав за необхідне та правильне зменшити розмір пені за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року за договором від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099 з 25 691 549,18 грн до 2 500 000,00 грн, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення відповідачем виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу у розмірі 1 395 000,00 грн за рахунком № НОМЕР_1 та 24 158,93 доларів США за рахунком № НОМЕР_2 , а також відсотків по вкладом за договором від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099 у розмірі 1 250 151,55 грн - за період з 03 червня 2010 року по 03 березня 2014 року; 1 094 520,82 грн - за період з 03 березня 2014 року по 10 липня 2018 року, 87,52 грн - за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року, оскільки позивачем доведено факт укладення між сторонами банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а тому, не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном.
Разом із цим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року у розмірі 26 256,57 грн та інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року - 232 981,59 грн, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» 10 липня 2018 року отримало вимогу позивача про розірвання договору та повернення вкладу, проте банком було допущено прострочення виконання свого грошового зобов`язання.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, є законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання банком своїх зобов`язань за договором вкладу від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099 на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому, установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання, суд першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин вимог частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру пені за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року з 25 691 549,18 грн до 2 500 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в якій заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що банк є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року борг за зобов`язаннями банку щодо виплати позивачу коштів за спірними договорами вкладів було переведено на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), у зв`язку із цим АТ КБ «ПриватБанк» не несе зобов`язань за ними, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником у спірних правовідносинах.
Разом із цим АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що судами попередніх інстанцій стягнуто з банку на користь позивача пеню у розмірі, що не відповідає загальним засадам цивільного судочинства, принципам розумності, співмірності та пропорційності.
Крім того стягуючи з відповідача 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати у заявленому розмірі, суди першої та апеляційної інстанцій, на думку АТ КБ «ПриватБанк», не перевірили правильність їх нарахування позивачем, не врахували, що 3 % річних нараховуються на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування коштами.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 757/34314/18-ц із Печерського районного суду м. Києва. У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року відмовлено.
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SMDN010007107210099. Для внесення вкладу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 .
На зазначений рахунок 02 червня 2010 року ОСОБА_1 було внесено 1 107 000,00 грн та 04 червня 2010 року - 288 000,00 грн, загальна сума вкладу склала 1 395 000,00 грн.
Факт укладення вказаного договору депозиту та внесення в касу АТ КБ «Приватбанк» грошових сум у розмірі 1 107 000,00 грн та 288 000,00 грн підтверджується укладеним між сторонами договором від 02 червня 2010 року, квитанцією від 02 червня 2010 року № 228003052 Tr CAGRAGR000000027140752 та квитанцією від 04 червня 2010 року № 228394496 CAGRAGR000000027194633, які видало АТ КБ «ПриватБанк».
Оригінали зазначених документів досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій, їх копії завірені судом та долучені до матеріалів справи.
Договір банківського вкладу підписаний ОСОБА_1 і містить факсимільний підпис голови банку.
При цьому умовами договору, укладеного між сторонами, передбачено, що при укладені договору банк використовує факсимільне відтворення підпису голови правління банку, а також відтворення відтиску печатки банку технічними печатними улаштуваннями.
Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополя, усі рахунки ОСОБА_1 було заблоковано відповідачем і нарахування відсотків було припинено.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 05 липня 2018 року № IL7UIM1TBC4R1DFB станом на 31 грудня 2016 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» обчислювалося 24 158,93 долари США та на рахунку № НОМЕР_1 обчислювалось 2 645 151,55 грн.
06 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» було отримано заяву ОСОБА_1 вхідний № НОМЕР_3 про розірвання депозитного договору від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099 та видачу вкладу та відсотків.
10 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» було отримано заяву ОСОБА_1 вхідний № 99479-ВБ про видачу коштів з валютного рахунку № НОМЕР_2 .
Вимоги зазначених заяв АТ КБ «ПриватБанк» не виконані, грошові кошти та відсотки по вкладам ОСОБА_1 не виплачені, що змусило її звернутись за захистом своїх прав до суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, встановивши факт укладення між сторонами банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу у розмірі 1 395 000,00 грн за рахунком № НОМЕР_1 та 24 158,93 доларів США за рахунком № НОМЕР_2 , а також відсотків за вкладом за договором від 02 червня 2010 року № SMDN010007107210099 у розмірі 1 250 151,55 грн - за період з 03 червня 2010 року по 03 березня 2014 року; 1 094 520,82 грн - за період з 03 березня 2014 року по 10 липня 2018 року, 87,52 грн - за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року.
Разом із цим суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року у розмірі 26 256,57 грн та інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року - 232 981,59 грн, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» з дати отримання вимоги позивача про розірвання договору та повернення вкладу, зокрема: 10 липня 2018 року, допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання.
Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги про неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат у заявленому розмірі, оскільки судами попередніх інстанцій не перевірено правильність їх нарахування позивачем, а також не враховано того, що 3 % річних нараховуються на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування коштами є безпідставними, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 було пред`явлено, а судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задоволено вимогу про стягнення з відповідача на її користь інфляційні втрати за прострочення сплати боргу в розмірі 3 739 672,37 грн за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року - 232 981,59 грн із урахуванням вимог частини другої статті 625 ЦК України.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 липня 2018 року позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитного договору від 02 червня 2010 року та видачу вкладу й відсотків, яку банком було отримано 10 липня 2018 року, тому між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу з 10 липня 2018 року.
Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
Як установлено судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року, у той час як договір банківського вкладу було розірвано 10 липня 2018 року за її власною ініціативою.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року у розмірі 2 500 000,00 грн, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Згідно із статтею 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року у розмірі 2 500 000,00 грн підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції прийнято по суті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін.
Щодо клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду
У січні 2021 року надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Аналіз зазначеного клопотання свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у частині
вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович