Постанова
Іменем України
02 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 757/37124/18-ц
провадження № 61-16647св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року в складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило свою назву на Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та просив стягнути на його користь з відповідача грошові кошти в сумі вкладу 16 500 доларів США, що становить еквівалент в сумі 406 094,70 грн за курсом НБУ станом на 07 жовтня 2019 року; відсотки за користування вкладом в сумі 8 292,77 доларів США, що становить еквівалент в сумі 204 100,73 грн за курсом НБУ станом на 07 жовтня 2019 року, 3% річних за період з 24 липня 2015 року по 24 липня 2018 року у розмірі 1 485 доларів США , що становить еквівалент в сумі 36 548,52 грн.
На обґрунтування вимог зазначав про те, що 29 листопада 2013 року він уклав з банком депозитний договір №SAMDNWFD0070024700200, відповідно до умов якого вніс на депозитний рахунок грошові кошти у загальному розмірі 16 500 доларів США строком на 366 днів під 8, 5 % річних.
04 листопада 2015 року він звернувся до банку з вимогою щодо повернення депозиту, яка банком виконана не була. 22 березня 2016 року він повторно звернувся до відповідача з вимогою про розірвання вказаного вище депозитного договору, видачу коштів та нарахованих відсотків, проте ця заява банком була проігнорована.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу в розмірі 16 500,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 10 серпня 2020 року становить 456 201,90 грн; суму процентів за користування вкладом у розмірі 3 452,99 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 10 серпня 2020 року складає 95 470,33 грн; 3% річних за період з 30 березня 2016 року по 24 липня 2018 року в сумі 1 147,00 доларів СШАЮ що за офіційним курсом Національного банку України станом на 10 серпня 2020 року становить 31 721,51 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сторони уклали депозитний договір, умови якого в частині виплати відсотків та повернення суми вкладу не виконуються відповідачем, тому наявні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 суми вкладу, відсотків за користування вкладом, а також 3 % річних за порушення грошового зобов`язання.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14- 61цс18) та від 30 січня 2020 року в справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржило судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувало, що апеляційний суд не надав належну оцінку доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання у банку перед позивачем та неналежність відповідача у справі у зв`язку з переведенням боргу на ТОВ «ФК «Фінілон».
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
09 грудня 2021 року справа № 757/37124/18-ц надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 29 листопада 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070024700200, за умовами якого позивач вніс грошові кошти в загальній сумі 16 500 доларів США на 366 днів, (по 29 листопада 2014 року включно) під 8,5% річних.
Відповідно до пункту 6 договору по закінченню строку вкладу банк повинен перерахувати грошові кошти з депозиту на вклад позивача «на вимогу».
Внесення грошових коштів відповідно до вищезазначеного договору підтверджується квитанціями, оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції в судовому засіданні.
04 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання доступу до депозитного вкладу, проте у відповіді від 18 листопада 2015 року його було повідомлено, що у зв`язку з політичними подіями в країні виникли складнощі з обслуговуванням депозитів та рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ «Приватбанк», та запропоновано додаткову угоду про здійснення реструктуризації за депозитним договором позивача.
22 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою вимогою про повернення вкладу та нарахованих відсотків, яка залишилася без відповіді.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, встановивши факт укладення між сторонами банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу та відсотків за користування вкладом.
Згідно з частиною другою статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм обґрунтовану оцінку, правильно виходив із того, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань за договором та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати 3 % річних.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» був укладений договір про переведення договору, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, відхиляються Верховним Судом з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на те, що договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений у письмовій формі, він містить умову про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61- 9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко