№ 757/41575/18-ц

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 757/41575/18-ц

провадження № 61-12119св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у червні 2018 року ОСОБА_3 в соціальній мережі Facebook, у відкритій групі, допустив на адресу позивача такий вислів: «Ты убивал и грабил мирное население, граждан Украины, прикрываясь АТО, по моим данным сейчас расследуется ряд уголовных дел - рэкет, разбой и даже изнасилование. Ты думаешь, отвертишься?», який в подальшому було висвітлено рядом Інтернет-видань. Позивач вважає, що поширена відповідачем інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, крім того є образливою, наклепницькою, недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Також зазначав, що спірне твердження вказує на порушення ОСОБА_1 вимог законодавства, проте це не підтверджується належними та допустимими доказами.

Таким чином просив суд:

- зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, яка була поширена ним у соціальній мережі Facebook шляхом розміщення на особистій сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook інформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ. У червні 2018 року мною була поширена недостовірна інформація стосовно ветерана війни - учасника бойових дій ОСОБА_1 . Поширена мною інформація про вчинення ОСОБА_1 злочинів не знайшла свого документального підтвердження. В подальшому я утримаюсь від розповсюдження неперевіреної та/або недостовірної інформації»;

- стягнути з відповідача на свою користь 500 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що поширення указаної неправдивої інформації завдало позивачеві моральних і психологічних страждань.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, яка була поширена ним у соціальній мережі Facebook шляхом розміщення на особистій сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook інформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ. У червні 2018 року мною була поширена недостовірна інформація стосовно ветерана війни - учасника бойових дій ОСОБА_1 . Поширена мною інформація про вчинення ОСОБА_1 злочинів не знайшла свого документального підтвердження.». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту поширення відповідачем недостовірної та такої, що порочить честь, гідність позивача інформації яка підлягає спростуванню відповідно до статті 277 ЦК України.

Відшкодовуючи частково моральну шкоду суд першої інстанції вказував на ненадання позивачем доказів на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у розмірі 500 000,00 грн. Однак, оскільки суд дійшов висновку про підтвердження факту порушення прав позивача, що потягнуло завдання позивачеві моральних страждань, наявний причинний зв`язок між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача та вина відповідача в її заподіянні, тому слід стягнути 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Смирнова М. В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишено без задоволення; рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є обгрунтованими, а сукупність наданих саме позивачем доказів спростовує доводи відповідача щодо можливості створити іншою особою сторінки в соціальній мережі під іменем відповідача. Апеляційний суд прийняв паперові носії з коментарями ОСОБА_2 в соціальній мережі як належні докази. Суд виходив з того, що відповідач не довів у ході розгляду справи, що такі коментарі ним не надавалися. Крім того, суд вважав, що відповідач визнавав факт розмови, що відбулася між ним та ОСОБА_1 під час спілкування в соціальній мережі Facebook. Оскільки поширена відповідачем недостовірна інформація не є оціночним судженням, тому в силу статті 277 ЦК України підлягає визнанню недостовірною та спростуванню відповідачем у той самий спосіб, у який вона була поширена.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 408/4661/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, посилаючись на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивач не надав ніяких доказів того, що саме ОСОБА_2 була поширена недостовірна інформація щодо нього, оскільки сторінка Facebook, з якої відправлялися коментарі не є офіційно підтвердженою сайтом Facebook, а тому неможливо встановити, що коментарі залишені саме зі сторінки належної відповідачу, оскільки сторінку в соціальній мережі під іменем відповідача міг створити будь-хто.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди безпідставно прийняли надані позивачем докази, оскільки відповідно до частини третьої статті 100 ЦПК України паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Також у касаційній скарзі відповідач вказує на те, що позовні вимоги викладені нечітко, оскільки не вказано яку саме інформацію слід спростувати ні коли саме вона була розміщена.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року справу № 757/41575/18-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, учасником антитерористичної операції на сході України (посвідчення серії НОМЕР_1 ), інвалідом війни III групи (посвідчення серія НОМЕР_2 ), Указом Президента України від 31 липня 2015 року № 461/2015 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (серії НОМЕР_3).

Підставою для звернення до суду з указаним позовом стало поширення у червні 2018 року в соціальній мережі Facebook, у відкритій групі на адресу позивача такого вислову: «Ты убивал и грабил мирное население, граждан Украины, прикрываясь АТО, по моим данным сейчас расследуется ряд уголовных дел - рэкет, разбой и даже изнасилование. Ты думаешь, отвертишься?», який в подальшому було висвітлено рядом Інтернет-видань. Позивач посилався на те, що зазначену інформацію розміщено ОСОБА_2 на його інтернет-сторінці у мережі Facebook.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб підтверджується наданими позивачем письмовими доказами та не спростований відповідачем будь-якими належними та допустимими доказами. Оскільки відповідач не довів, що такі коментарі ним не надавалися та, коментуючи подію Інтернет-виданням визнавав факт розмови, що відбулася між ним та ОСОБА_1 саме під час спілкування в соціальній мережі Facebook, тому позов підлягає частковому задоволенню. Стягуючи моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн суди виходили з того, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт порушення прав позивача, що потягнуло завдання позивачеві моральних страждань, наявний причинний зв`язок між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача та вина відповідача в її заподіянні.

Верховний Суд погоджується з такими висновками, з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно зі статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Юридичним складом цивільного правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин (пункти 4, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»): поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач довів факт поширення зазначеної вище інформації необмеженому колу осіб, користувачів системи Інтернет та відповідно відкритій соціальній групі користувачів у мережі Facebook, та Інтернет-виданнях. Указаний вислів адресовано саме на адресу позивача ОСОБА_1 , оскільки є відповіддю на коментар останнього.

Позивач вказував про неможливість надання ним доказів в інший спосіб ніж паперовий. Зазначаючи про те, що на момент звернення з позовом до суду коментарі (обговорення) під час яких мало місце висловлювання ОСОБА_2 відносно позивача були видалені користувачем із соціальної мережі Facebook.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сукупність наданих позивачем доказів спростовує доводи відповідача щодо можливості створення будь-ким його сторінки в соціальній мережі.

Оскільки відповідач не довів того, що такі коментарі ним не надавалися та, коментуючи зазначену ситуацію Інтернет-виданням визнавав факт розмови, що відбулася між ним та ОСОБА_1 саме під час спілкування в соціальній мережі Facebook, тому обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.

Як убачається з матеріалів справи, а саме з публікацій різних Інтернет-видань у частині коментарів ОСОБА_2 щодо конфлікту який мав місце з позивачем, то відповідач вказував, що в бесіді з останнім він висловлював думку, яка була сформована ним на підставі інформації якою він володів.

У той же час у публікації в соціальній мережі Facebook, відповідачем було висловлено: «Ты убивал и грабил мирное население, граждан Украины, прикрываясь АТО, по моим данным сейчас расследуется ряд уголовных дел - рэкет, разбой и даже изнасилование. Ты думаешь, отвертишься?».

Таким чином, судами встановлено, що поширена відносно позивача інформація висвітлює його в якості особи, яка вчинила злочин, зокрема розбій (стаття 187 КК України), зґвалтування (стаття 152 КК України), вимагання (стаття 189 КК України).

Тобто, зазначений коментар не висвітлює суб`єктивну думку автора щодо поведінки ОСОБА_1 , а фактично звинувачує останнього у вчиненні конкретних злочинів.

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що відносно позивача здійснюється досудове розслідування в рамках будь-яких кримінальних проваджень, зокрема, що він підозрюється у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень, вказаних у твердженні відповідача.

У матеріалах справи міститься довідка серії ІІА №1639849, видана Міністерством внутрішніх справ України про те, що станом на 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Таким чином, обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що інформація, викладена у твердженні відповідача, є такою, що не відповідає дійсності, а отже є недостовірною.

Така інформація сформульована відповідачем способом категоричного та стверджувального висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), та за формою вираження спірної інформації вона була висловлена без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширена відповідачем недостовірна інформація не є оціночним судженням, а тому, відповідно до статті 277 ЦК України підлягає визнанню недостовірною та спростуванню відповідачем у той самий спосіб, в який вона була поширена.

Задовольняючи частково позов щодо відшкодування моральної шкоди суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди встановленню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності та встановивши факт порушення прав позивача, що потягнуло завдання позивачу моральних страждань, наявний причинний зв`язок між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача та вина відповідача в її заподіянні, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, з урахуванням принципу розумності і справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 408/4661/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Так, у вказаній постанові зроблено такі висновки: «Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не довела належність сторінки у мережі Інтернет ОСОБА_6, яка постійно заперечувала факт належності їй сторінок, скріншоти яких додано до справи як письмові докази. Виходячи з цього, відсутні підстави для зобов`язання спростувати інформацію та відшкодувати моральну шкоду».

Заявник також, як на підстави для скасування оскаржуваних судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, та вказує, що копії електронних доказів не є належними доказами у справі, оскільки інтернет-сторінку міг створити будь-хто, і відповідно залишати коментарі могла інша особа. Так, відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд касаційної інстанції відхиляє указані доводи з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 408/4661/15-ц зроблено такі висновки: «Судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_6 систематично, тривалий час протягом 2015 року зверталася до правоохоронних органів, Генерального прокурора України та інших органів державної влади з інформацією про скоєння заступником голови Біловодської районної державної адміністрації ОСОБА_4 тяжких і особливо тяжких злочинів, а саме: проведення «антимайдана» в січні 2014 року, сприяння проведенню референдуму у травні 2014 року, підняття «Триколора» над Біловодською районною державною адміністрацією, у корупційних зв`язках, а також як куратор від медицини скоює злочини разом з головним лікарем Біловодської центральної районної лікарні ОСОБА_9 по розкраданню майна району, лікарні, отримуючи щоденні «відкати» від подружжя ОСОБА_9 та інше. Зазначена інформація була викладена у мережі Інтернет. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не довела належність сторінки у мережі Інтернет ОСОБА_6, яка постійно заперечувала факт належності їй сторінок, скріншоти яких додано до справи як письмові докази. Виходячи з цього, відсутні підстави для зобов`язання спростувати інформацію та відшкодувати моральну шкоду».

У справі (№ 757/41575/18), що переглядається та у справі (№ 408/4661/15-ц) на яку посилається заявник встановлено різні обставини справи.

Так, у справі № 408/4661/15-цОСОБА_4 не довела належність сторінки у мережі Інтернет ОСОБА_6, яка постійно заперечувала факт належності їй сторінок, скріншоти яких додано до справи як письмові докази.

У той же час у справі, що переглядається, судами оцінено електронні докази у справі в сукупності з іншими доказами, зокрема, суди врахували, що відповідач коментуючи ситуацію, що склалася між сторонами, Інтернет-виданням визнавав факт розмови, що відбулася між ним та ОСОБА_1 саме під час спілкування в соціальній мережі Facebook. Таким чином, судові рішення прийняті на підставі належно оцінених доказів у сукупності.

Отже, Верховний Суд приходить до висновку, що доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися.

Апеляційним судом належним чином було надано оцінку посиланням відповідача на те, що позовні вимоги викладені нечітко, оскільки не вказано яку саме інформацію слід спростувати ні коли саме вона була розміщена, тому суд касаційної інстанції відхиляє указані доводи касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук