Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 757/47700/19-ц
провадження № 61-16059св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду від 24 лютого 2020 року у складі судді
Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М.,
Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -
АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовну заяву мотивовано тим, що з липня 2006 року по липень 2016 року вона працювала на державному підприємстві «Донецька залізниця»
(далі - ДП «Донецька залізниця»). Наказом ДП «Донецька залізниця»
від 20 липня 2016 року № 1/ос з нею продовжено трудові відносини
у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».
ОСОБА_1 зазначала, що 17 липня 2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 174-ос її було звільнено з посади за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. На день звільнення їй була нарахована, проте не виплачена заробітна плата,
що стало підставою для звернення до суду.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд: стягнути заборгованість із заробітної плати за період травень-липень 2016 року,
з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 54 701,94 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні, починаючи
з 22 липня 2016 року до 20 серпня 2019 року в розмірі 198 455,12 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року в розмірі 245 432,32 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі
14 689,11 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 513 278,49 грн, що складається із: заборгованості із заробітної плати
за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 по 17 липня 2017 року в розмірі 54 701,94 грн без утримання податків та зборів; середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведені, починаючи
з 22 липня 2016 року - 198 455,12 грн; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року - 245 432,32 грн; компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку
із порушенням термінів її виплати - 14 689,11 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу при звільненні не було виплачено заробітну плату, що відповідачем
не спростовано, тому відповідно до статті 117 КЗпП України є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 245 432,32 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні - 198 455,12 грн. Разом із тим наявні підстави стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 14 689,11 грн відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачу при звільненні не було виплачено заробітну плату, що відповідачем не було спростовано, тому відповідно до статті 117 КЗпП України є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 245 432,32 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при переведенні - 198 455,12 грн.
Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав стягнення з відповідача
на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати
у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 14 689,11 грн відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду,
АТ «Українська залізниця», посилаючись на те, що в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справах № 6-364цс16 та 6-365цс16, а також постанові Верховного Суду
від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи
№ 757/47700/19-ц із Печерського районного суду м. Києва. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку
до закінчення перегляду рішення суду в касаційному порядку.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу
№ 757/47700/19-ц призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
АТ «Українська залізниця» вважає, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували того,
що на момент звільнення позивача та на день звернення із цією скаргою існують обставини непереборної сили, а тому АТ «Українська залізниця» об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення
з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року
№ 1 26/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Українська залізниця».
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З липня 2006 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала
на ДП «Донецька залізниця».
Відповідно до наказу АТ «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року
№ 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.
На виконання рішення засідання правління публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця»
до регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства
та внутрішніх нормативно-правових актів товариства з повідомленням Державної фіскальної служби України про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з ДП «Донецька залізниця».
Наказом АТ «Українська залізниця» від 20 липня 2016 року № 1/ос
із ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 16 березня 2017 року
№ 58-ДН встановлено початок простою по причинам, незалежних
від робітників з 0-00 годин 20 березня 2017 року.
У вказаному наказі зазначалося, що на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно
до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
17 липня 2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця»
№ 174-ос ОСОБА_1 звільнено з посади за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
При звільненні ОСОБА_1 не отримала всі належні їй платежі,
а саме: за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 року
по 17 липня 2017 року в розмірі 54 701,94 грн без утримання податків
та зборів, з яких: 5 120,06 грн (травень 2016 року) + 5 389,24 грн (червень 2016 року)+ 2 409,31 грн (липень 2016 року) +6 950,92 грн (березень
2017 року) + 3 832,29 грн (квітень 2017 року) + 3 832,29 грн (травень
2017 року) + 3 832,29 грн (червень 2017 року) + 23 335,54 грн (липень
2017 року, у тому числі вихідна допомога) = 54 701,94 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені
в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі
не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право
на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата -
це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці
та господарської діяльності підприємства, установи, організації
і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник
в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток
за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування
та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається
як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу,
за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів
і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права
на отримання відповідних сум.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені вище положення матеріального та процесуального права достатньої уваги
не звернули, не врахували, що матеріали справи не містять належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи (травень-липень 2016 року, березень-липень 2017 року),
в результаті чого визначити кількість часу, відпрацьованого працівником, неможливо, а надані нею розрахунки не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи та штампу чи печатки підприємства.
Також суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки довідці АТ «Укразалізниця» про доходи ОСОБА_1 від 22 жовтня 2019 року № ДНЛугДонФілія-725/1050, відповідно до якої
ОСОБА_1 у березні 2017 року була нарахована заробітна плата
у розмірі 3 239,88 грн та виплачена заробітна плата - 2 276,29 грн,
а за квітень-липень 2017 року заробітна плата ОСОБА_1
не нараховувалась (а. с. 127).
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України
від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця»,
а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця»
не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Аналогічний правовий міститься у постанові Верховного Суду
від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення
від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового
і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника
за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати
в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини,
що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно
із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 зазначено,
що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем
та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив
у задоволенні позову.
Такі ж висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України
у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15,
від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року,
у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Українська залізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Українська залізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Українська залізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)
є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених постановах Верховного Суду
і Верховного Суду України, не перевірили доводи відповідача про те, що
з 20 березня 2017 року виникли обставини, які він не міг передбачити
чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно,
з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи
на новий розгляд є також порушення норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції наділений достатніми процесуальними повноваженнями щодо дослідження доказів
та з урахуванням принципу процесуальної економії, Верховний Суд вважає, що справу доцільно направити на новий апеляційний розгляд для усунення вищезазначених порушень.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, встановити обставини щодо кожного місяця роботи позивача, про які йдеться у позовній заяві, а також врахувати висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлені, зокрема у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, а також у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18,
від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19, від 03 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 323/3736/18, від 14 липня 2020 року у справі № 236/1453/19.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша
Аналіз клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.
Керуючись статтями 400 402-404 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 пропередачу
на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Касаційна скарга акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович